Новини
Ракурс
Книжки про потраплянців і російська пропаганда. Фото: Pixabay

«На танках через Атлантику!»: низькопробна фантастика про потраплянців дає змогу передбачити, куди імперія завдасть чергового удару

Ми не відкриваємо Америку, кажучи про те, що проти України десятиліттями велася жорстка інформаційна війна. Але коли мова заходить про «інформаційні війська» ворога, багато хто розуміє під ними виключно бойові російські ЗМІ, що вливають у голови потенційних любителів «русского мира» його пряму російську пропаганду. Однак це тільки вершина айсберга.

Насправді російська пропаганда велася роками, і головною зброєю в інформаційній війні були не новини, а безневинний на вигляд розважальний контент — книжки, фільми, серіали, ігри. Це дуже грамотно розроблений, психологічно вивірений багатовекторний проект, вважає наша співрозмовниця Олеся Стужук. Філолог, яка дістала міжнародне визнання завдяки роботам з теорії фантастики, редактор українського видання саги про Відьмака, з початку російської агресії вона досліджує настільки ж цікавий, як і огидний літературний феномен — книжки про потраплянців.

«Новий військово-фантастичний бойовик від автора бестселера «Товариш фюрер. Тріумф бліцкригу»! Наш потраплянець, перенесений у тіло Адольфа Гітлера, змінює історію Другої світової! Яку ціну доведеться заплатити за вторгнення у Британію? Чи вдасться повісити Черчилля як розпалювача війни за злочини проти людства? Чи відбудеться союз Рейху зі сталінським СРСР? Чи зможуть товариш Гітлер разом з товаришем Сталіним завдати ураження США і створити атомну бомбу раніше за американців?»

«Наша людина в 1941 році. Капітан прикордонних військ НКВС стає співробітником секретного Управління «В», призначеного для коригування історії, і приймає бій проти гітлерівців і бандерівців. Чи зможе він виконати особливе завдання командування — або його відправили на вірну смерть? Як йому вирватися живим з Київського котла, де загинув цілий фронт?»

«Він — пілот єдиного бойового літака Новоросії, штурмовика Су-25, відбитого ополченцями у «жовто-блакитних» ВПС. Він — «чорна смерть» для бандерівських карателів і з гордістю носить позивний Колорад, яким його нагородили київські вбивці. Але під час чергового вильоту він не просто «провалюється» на Велику Вітчизняну, але опиняється в тілі Василя Сталіна! Яке це — бути сином Вождя? Чи вдасться потраплянцеві стати найкращим радянським асом і переломити хід історії? Чи посміє Василь Сталін дати бій не лише «експертам» Люфтваффе, а й банді Хрущова? Хто ховається під личиною «Микити Сергійовича»? І чи зможе сталінський «колорад» здолати іуду-кукурудзника?»

Це не виписки з історій хвороб пацієнтів психіатричної клініки, а всього лише анонси романів модного нині піджанру фантастики, який зветься потраплянським. Модного настільки, що на книжкових сайтах для опусів про героїв, які провалилися у хронодири і рятують «русский мир»... тобто, вибачте, велику радянську батьківщину... чи ні, Російську імперію... коротко кажучи, імперію від лиходіїв, виділений цілий розділ. Воно й на краще, немає чого бруднити благородний жанр фантастики сусідством з подібною писаниною.

Це дослідження Олесі Стужук може зацікавити не лише літературознавців, а й тих, хто вивчає російську пропаганду. Адже за вектором інтересів авторів потраплянського чтива можна, наприклад, досить точно прогнозувати, куди імперія завдасть чергового удару. Опуси, в яких полем бою стала Україна, масово почали публікуватися в мережі на початку 2000-х, за десять років до російського вторгнення.

Книжки про потраплянців і російська пропаганда. Фото: Максим Мирович / ЖЖ

«Зробимо хохлів, бульбашам — приготуватися»

— Взагалі-то потраплянці у фантастиці — явище давно відоме і цілком невинне, родоначальником жанру можна вважати ще Марка Твена з його романом «Янки при дворі короля Артура». Коли приблизно ці книжки перетворилися на ідеологічну зброю?

— Нездоровий інтерес до України у російських фантастів з'явився досить давно. Згадайте цілі антиукраїнські абзаци з серії Лук'яненка про дозори. Андрій Белянін, популярний письменник у жанрі гумористичної фантастики, у 2014 році поблажливо писав про те, як астраханські козачки відбудовували Луганськ. У Донецьку існувала ціла літературна школа, членом якої був Федір Березін, який освоював жанр потраплянської фантастики за кілька років до початку війни. (Для довідки: зараз цей автор — депутат парламенту Новоросії та народної ради ДНР, велика людина, так би мовити. І повоювати встиг не тільки на сторінках своїх книжок, був заступником командира танкової частини військ «донецької республіки». — Ред.)

Філолог Олеся Стужук — про книжки про потраплянців. Фото: Любов Мовлянова / Facebook

Вал цієї літератури пішов приблизно тоді ж, коли в Донецьку вперше почали з'являтися «їхні» прапори. Чи буде це силове захоплення або добровільна здача, ніхто ще не знав. Ми свого часу не звертали уваги на окремі книжечки із серії «поле бою — Україна», а вони активно продавалися, особливо на сході та півдні. І насаджували в мізках певні маркери: література, чтиво з інтернету, плюс комп'ютерні ігри довго програмували мізки росіян і вітчизняних шанувальників «русского мира» на те, що «зробити хохлів» — це природно. І коли дійсно почалася агресія, для цих людей вона здалася цілком нормальною річчю. А сьогодні я звернула увагу на те, що з'явилися книжки про бойові дії в Білорусі. З цього можна зробити очевидний висновок: білоруси опинилися під прямим прицілом, їх позначили як новий об'єкт агресії.

Книжки про потраплянців — скрепа, яка тримає «русский мир»

— Чи можна позначити теми, сюжети та історичні часи потраплянської літератури, які особливо полюбляють у Мордорі?

— Принциповий момент, який я хочу підкреслити: це не чисто російська, а саме російськомовна література. Частина її випікається в Росії, але насправді авторська база значно ширша, ці книжки пишуться на всьому пострадянському просторі, в тому числі, на жаль, і у нас. Це їхня скрепа, якою вони тримають «русский мир».

Щодо часів і сюжетів, то приблизна схема така: герой вмирає в нинішньому втіленні і виникає в іншому історичному часі, або у своєму тілі, або в тілі історичного персонажа. Улюблені часи — Друга світова, Російська імперія, рідко — Київська Русь. Ще рідше — майбутнє, але там вже потраплянці воюють з «піндосами»: їхні танки, напевно, перетинають Атлантичний океан по дну і переможно захоплюють якийсь Нью-Йорк.

Цікавий момент: всі інші нації у них називаються принизливо — хохли, пшеки, лягушатники, бульбаші, піндоси. З євреями тільки обережні, уникають зневажливих прізвиськ. Можливо, тому що в російській фантастиці традиційно досить багато євреїв, і є небезпека дістати по морді від ображеного колеги по цеху?

Книжки про потраплянців і російська пропаганда. Фото: Максим Мирович / ЖЖ

«Я читаю відверте лайно»

— Скільки авторів працює в темі?

— О, їх неможливо порахувати. Є окрема категорія письменників, яких не надрукують ні за які пряники. Наприклад, був у мене улюбленець, автор з образом «сперматозоїда-потраплянця». Кажуть, якийсь псих з Білорусі. Я не називатиму імен, тому що, на жаль, читаю відверте лайно. Іноді ці тексти навіть фізіологічно неприємно читати. Фіксую, звичайно, імена авторів для наукової роботи. Мої колеги з Польщі, наприклад, взагалі не знайомі з подібним явищем. У них є «права» фантастика, але і в цій темі працюють професійні автори, які лайна не пишуть.

— А чи можна скласти психологічний портрет як героя-потраплянця, так і читача? Мені здається, такі книжки припали б до душі прищавим диванним воїнам, офісному планктону, який мріє про героїчні пригоди, і герой, відповідно, має бути з цього ж середовища.

— Ні, герої частіше — спецназівці, менти. Офісний планктон потрапляє в герої вкрай рідко, тому що з цим образом потрібно працювати, він має рости і змінюватися протягом всієї історії. Адже якщо він навіть потрапить у тіло гладіатора, то все одно м'язова пам'ять у нього як у планктону. Тобто для роботи з таким персонажем потрібна письменницька майстерність, володіння ремеслом. Тому автори романів надають перевагу вже готовим завойовникам світу, що розкидають ворогів направо і наліво.

Взагалі ж ця література спрямована ще й на те, щоб «випустити пару» в російському суспільстві, інакше агресія, що накопичується роками, накачується в голови, може розірвати їх зсередини. Фраза «можемо повторити» стала їхнім фетишем, це визнають і притомні російські дослідники.

У статті «Свисток для реваншиста» історик, критик і письменник Андрій Валентинов дуже влучно охарактеризував завдання потраплянського чтива: «Симулякр Перемоги — не Перемога, а лише свисток, що каналізує реваншистські почуття та емоції просто в зеніт, а заодно дозволяє знизити зайвий тиск «нутра».

* * *

Але сюжети, психологічний підтекст і навіть ідеологічні завдання потраплянського чтива — не найцікавіше в цій темі. В історії потраплянства є одна цікава загадка: як і чому це убоге чтиво змогло захопити ринок? Про це ми поговоримо у другій частині інтерв'ю.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter


Загрузка...