Новини
Ракурс
Психічне здоров'я людини. Фото: Pixabay

Психічне здоров’я і пандемія COVID — подвійна криза в Україні та злочинна недбалість

За останні два десятиліття психічне здоров'я почало посідати більш помітне місце у глобальному політичному порядку денному. До середини 1990-х років ця сфера переважно ігнорувалася, поки велике дослідження Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) не переконало Світовий банк у тому, що економічний тягар психоневрологічних захворювань не лише недооцінювався, але був мало не найвищим за впливом на роки життя з інвалідністю (DALY's). Іншими словами: психічні захворювання призводили до колосального числа втрачених років продуктивного життя. Ці цифри переконали Світовий банк змінити стратегію і почати приділяти увагу проблемам психіатрії.

У перші роки XXI століття тодішній директор Департаменту з питань психічного здоров'я та зловживання психоактивними речовинами Всесвітньої організації охорони здоров'я, професор Бенедетто Сарачено успішно лобіював проголошення охорони психічного здоров'я одним з пріоритетних напрямів діяльності організації, після чого й інші міжнародні органи (зокрема, Європейська комісія) почали приділяти пильну увагу наслідкам психічних розладів і таких захворювань, як депресія та деменція. Нещодавно ВООЗ зарахувала деменцію до пріоритетів громадської охорони здоров'я.

Однак попри те, що психічне здоров'я людини зрештою здобуло заслужену увагу, на практиці його охорона не завжди супроводжувалася адекватними діями. Навіть у такій благополучній країні, як Нідерланди, послуги з охорони психічного здоров'я не отримують належного фінансування.

Психічне здоров'я в умовах пандемії коронавірусу

Дехто з провідних фахівців розпочав кампанію під назвою «Нова служба охорони психічного здоров'я» (De Nieuwe GGZ), пропонуючи уряду фундаментальну реструктуризацію цієї системи, що передбачає більш ефективні і пристосовані до потреб населення послуги, а також позбавляє людей нескінченних черг (на допомогу іноді доводиться чекати по півроку).

Психічне здоров'я людини. Фото: Pixabay

І навіть зараз, коли пандемія COVID призвела не лише до глобального карантину, а й до епідемії психічних захворювань, що насувається, уряди не бачать потреби залучати фахівців у галузі психічного здоров'я до процесу прийняття рішень. Ні в Бельгії, ні в Нідерландах психіатри не входять до складу комісії, яка консультує уряд з питань обмежувальних заходів у боротьбі з коронавірусом. З психологами консультуються опосередковано, а головний голос належить вірусологам, які не загострюють увагу на психологічних наслідках вжитих заходів.

Домашня ізоляція для людей похилого віку, наприклад, була продовжена до 20 травня, в той час як багато людей похилого віку казали про те, що краще померти від COVID, але побачити своїх дітей в останні місяці життя, ніж згаснути в повній самоті. Їхні голоси, однак, повністю ігноруються.

У країнах колишнього Радянського Союзу ситуація ще гірша. Причина полягає в тому, що в більшості пострадянських республік стара, радянська, вкрай інституціоналізована система надання психіатричної допомоги не була перетворена на ланцюжок сучасних послуг з охорони психічного здоров'я, що охоплюють як психіатричні лікарні, так і послуги за місцем проживання, включно з мобільними бригадами кризового втручання. Навіть у Литві, тридцять років по здобуттю незалежності, реформа так і не була завершена, а кризове втручання і робота з населенням практично відсутні.

А що в Україні?

В Україні пандемія COVID призводить до зростання числа заражених і, як наслідок, до збільшення смертності. У цьому сенсі вона не сильно відрізняється від настільки ж непідготовленої до кризи Росії (де найгірше ще попереду). Однак Україна зіткнулася з подвійною кризою, катастрофічні наслідки якої викликані ухваленим Міністерством охорони здоров'я рішенням скоротити на 50% фінансування спеціалізованих лікарень з 1 квітня 2020 року. Гіршого моменту не придумаєш.

Зараз складно з'ясувати, хто винен у ситуації, що склалася, — нинішній міністр або хтось із його попередників, але реальність полягає в тому, що після подій на Майдані 2014 року жоден міністр не зміг зробити того, що було необхідно: забезпечити виділення адекватних ресурсів на створення сучасних громадських служб з охорони психічного здоров'я при збереженні старої системи доти, доки її завдання не візьме на себе нова.

Це головне правило проведення реформи сфери охорони психічного здоров'я: не руйнувати старе, поки не з'явиться нове. Міністри повністю проігнорували міжнародний досвід у цій галузі, а один з них взагалі вирішив ігнорувати професію психіатра, вважаючи всіх психіатрів «радянськими і корумпованими». Як наслідок утворився хаос, увінчаний фатальним рішенням про скорочення фінансування на 50%, яке зачіпає і психіатричні лікарні в країні.

Психічне здоров'я людини. Фото: Pixabay

Дослідження, проведені Інститутом психіатрії при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, показали, що найбільшою мірою від цього рішення постраждали заклади довготривалого догляду, де утримуються пацієнти з хронічними захворюваннями. У деяких з цих закладів залишилося лише 12% початкового фінансування. Протягом перших тижнів приблизно у 50 психіатричних лікарнях України було звільнено понад 3000 співробітників, в тому числі 200 лікарів і понад 600 психіатричних медсестер. Ще 800 співробітників були переведені на неповний робочий день.

Катастрофа поруч

Сьогодні складається катастрофічна ситуація: в той час як психіатричні лікарні належать до числа найбільш уразливих до масових інфекцій COVID-19, їхнє керівництво змушене звільняти частину персоналу через брак коштів. З усієї країни я отримую повідомлення про згортання послуг. В той час як у суспільстві загалом, й особливо серед тих, хто вже має проблеми з психічним здоров'ям, наростають тривога і стрес і можна очікувати на значне зростання госпіталізацій і спроб самогубства, лікарні змушені скорочувати свої послуги.


Замість того щоб надавати персоналу лікарень адекватні засоби індивідуального захисту від COVID-19, Міністерство охорони здоров'я позбавляє їх і без того вельми кволої фінансової основи, яка дозволяла їм так-сяк функціювати. В результаті не будуть вирішені проблеми психічного здоров'я, включно з алкоголізмом, побутовим насильством та іншими супутніми питаннями, що призведе до катастрофи ще більшого масштабу.

Це не просто безвідповідальність. Це більше схоже на злочинну недбалість з далекосяжними наслідками. Світовій спільноті в галузі охорони психічного здоров'я час підняти свій голос і закликати український уряд взяти на себе покладену на нього відповідальність за забезпечення свого населення необхідною медичною допомогою.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.