Новини
Ракурс
Режим карантину 2020. Фото: Pixabay

Ціна довготривалого режиму карантину

Той, хто активно залучений у соціальні мережі, напевно, помітив, що характер повідомлень поступово принципово змінюється. У перші два тижні режиму карантину інтернет був затоплений жартами, в яких люди демонстрували свою спритність в умінні впоратися з домашньою ізоляцією і намагалися підняти собі настрій. Тепер же подібний гумор став рідкістю: людям не до сміху, оскільки перспективи похмурі і світла в кінці тунелю не видно.

Картина життя після періоду карантину стає все більш гнітючою. Економіка у кризі, наслідки якої більшість із нас відчує у своїх кишенях. Багато хто порине в жалобу, сумуючи за тисячами тих, хто пішов на той світ. Навіть коли ми нарешті зможемо відновити колишнє життя, нам у тій чи іншій мірі однаково доведеться підтримувати фізичне дистанціювання, тим більше що вірусологи пророкують повернення вірусу. Тож майбутнє забарвлене в сіро-чорні кольори, і лише зрідка в нього пробивається промінь світла.

Коронавірус і режим карантину: від медичних проблем до психологічних

Спочатку на сцені домінували політики та вірусологи, чиї передбачення сприймалися майже беззастережно, без заперечень. Поступово почали лунати голоси представників інших галузей медицини, які попереджали про серйозні наслідки повного зосередження сил і засобів на боротьбі з COVID-19 для людей з іншими захворюваннями. Згідно з деякими даними, в медичному центрі Еразма в Роттердамі до двох третин пацієнтів з ішемічною хворобою серця не змогли звернутися до свого лікаря — або тому, що їхні лікарі були цілком зайняті COVID-19, або тому, що під час відвідин лікарні пацієнти боялися заразитися. Відкладалися важливі хірургічні операції, і досі немає жодної статистики про те, скільки вторинних смертей обумовлено коронавірусом. Деякі вчені вважають, що рівень вторинної смертності (внаслідок неотримання належного лікування) може бути настільки ж високим або навіть вищим за рівень смертності від самого COVID-19.

Режим карантину 2020. Фото: Pixabay

Поступово дедалі більше уваги приділяється і психологічній стороні корона-кризи, але, на жаль, як і раніше, її далеко не достатньо. Навіть у кращі часи сфера охорони психічного здоров'я була «сиротою» в системі охорони здоров'я, тож нинішня ситуація в період карантину 2020 року мало чим відрізняється від звичайної. Ми схильні помічати проблеми, що лежать на поверхні. Як уберегти дітей від нудьги або як впоратися з колосальним зростанням насильства в сім'ї? Все це вкрай важливі питання, зрозумійте мене правильно, однак, на мій погляд, ми часто ігноруємо витоки цих проблем.

Насильство в сім'ї не виникає саме по собі, це симптом більш складного явища, симптом хвороби, що криється за ним. Коли після російсько-грузинської війни 2008 року переміщене грузинське населення було розміщено в селах для біженців з нескінченними рядами абсолютно однакових будинків, рівень побутового та сексуального насильства серед них різко зріс. То були симптоми психічного паралічу, повної відсутності віри в хоча б якесь життєздатне майбутнє і горя за втраченим життям на батьківщині предків.

Професіонали — про наслідки режиму карантину

Минулого місяця найвідоміший британський медичний журнал Lancet опублікував дослідження про психологічний вплив режиму карантину, огляд попередніх публікацій на цю тему. У статті було наведено низку важливих рекомендацій щодо того, як боротися з подібними ситуаціями, актуальних і на сьогодні. Деякі з них, навіть самоочевидні, зараз аж ніяк не завжди реалізуються на практиці.

Автори, зокрема, відзначають, що політикам варто підкреслювати альтруїстичний характер самоізоляції в період карантину, надавати населенню максимум інформації та забезпечувати його необхідними предметами загального і медичного призначення. Останнє є одним з найбільш гнітючих аспектів нинішньої кризи, коли навіть медичний персонал, якому доводиться мати справу з інфікованими людьми, нерідко відчуває нестачу засобів індивідуального захисту. Відсоток медичних працівників серед інфікованих є неприпустимо високим. Замість того щоб забезпечувати їх засобами захисту, влада в деяких випадках тільки видає докладні інструкції, вважаючи, що тим самим вона виконує свій обов'язок і не може бути притягнута до відповідальності в майбутньому.

Цікавий аспект, що відзначається авторами статті, стосується того, що несприятливі наслідки обмеження свободи викликані насамперед нав'язаним характером цього обмеження. Добровільний карантин, на думку авторів, пов'язаний з меншими стражданнями і менш серйозними тривалими наслідками, тому люди, які і до того мали вузьке коло спілкування, також сильно страждають від режиму карантину, адже тепер вони сидять вдома не з власної волі, а за вказівкою влади.

Проте одна з найважливіших рекомендацій, на мій погляд, полягає в тому, що «період карантину має бути коротким і його тривалість слід міняти тільки в екстремальних обставинах». Я розумію, що нинішні обставини є екстремальними, але мене вкрай турбує продовження карантину, що постійно повторюється. Не дивно, що жарти і веселощі в соціальних мережах майже вичерпалися.

У більшості країн карантин був оголошений на два-три тижні, після чого продовжений ще на два. Тепер ми бачимо, що такі країни, як Франція, вже ввели друге продовження, ще триваліше за попереднє (чотири тижні), а громадяни країн, де період карантину розтягнули до кінця квітня, вже подумки готуються до нового продовження. Для багатьох така перспектива прирівнюється до катастрофи. Безглуздість планування і неможливість діяти викликає такий психологічний дистрес, що люди просто опускають руки.

Режим карантину 2020. Фото: Pixabay



Радянські дисиденти і сучасний режим карантину

За радянських часів дисиденти, які чекали на арешт, воліли бути відправленими в табір або в'язниці, а не до психіатричної лікарні. І зовсім не тому, що їх, м'яко кажучи, лякала перспектива «лікування» нейролептиками. Головна причина полягала в тому, що тюремний вирок виносився на певний строк: засуджені знали, що їм доведеться відсидіти у в'язниці або таборі п'ять, нехай сім років. У разі ж примусової госпіталізації така визначеність відсутня: строк ув'язнення у психіатричному закладі міг бути необмеженим, і його тривалість цілком залежала від рішень самого закладу або, скоріше, від КДБ. Для багатьох то був найстрашніший аспект ув’язнення.

Зараз всі ми схожі на тих радянських політв'язнів у психіатричній лікарні: ми не знаємо, коли нас звільнять, і будь-яка надія на світло в кінці тунелю руйнується безперервним потоком гнітючої інформації укупі з нескінченними обмежувальними заходами. На всіх нас чекає колективна травма невимірних масштабів, яка знову виявиться не по зубах системі охорони психічного здоров'я, що неадекватно фінансується, страждає від нестачі персоналу й обділена увагою. На підході наступна пандемія.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter