Приватна армія: легально, почесно і… за межами України

Поки в суспільстві гаряче обговорюють повідомлення СБУ про те, що спецслужба викрила і припинила діяльність приватної військової компанії, організаторами якої називають «легендарного комбата» Семена Семенченка та «агента НАБУ» Євгена Шевченка, цікаво було б поговорити про те, що таке взагалі «приватна армія» і чи є перспективи у подібного бізнесу в Україні.

Організація, яку викрила СБУ, налічувала півтори сотні осіб і діяла під прикриттям охоронних фірм і громадських організацій. Узагалі в Україні приватні військові компанії заборонені (як, утім, і в Росії, де, однак, базується сумнозвісна ПВК «Вагнер»). А тим часом у багатьох країнах світу це цілком легальний і дуже прибутковий бізнес. Чи є у нього перспективи в Україні?

У нашому парламенті вже понад рік як зареєстровано, а в лютому нинішнього року навіть включено до порядку денного законопроєкт №3005 «Про військово-консалтингову діяльність». От про нього і хотілося б поговорити.

Однак спочатку потрібно прояснити, що ж це таке — «приватна військова компанія».

Кілька сотень мільярдів доларів на рік

Перші приватні військові компанії стали з’являтися в Британії та США ще в 60-х роках минулого століття, але справжній бум припав на 80-ті: закінчення холодної війни привело до скорочення збройних сил у США, і чимало вивільнених професійних військових стали основою нових «військових фірм». Сьогодні в світі діє близько п’ятисот зареєстрованих ПВК, і цей бізнес щороку приносить кілька сотень мільярдів доларів.

ПВК не лише можуть воювати на замовлення клієнта, а й надають досить широкий спектр послуг, куди входять: охорона стратегічно важливих об’єктів, послуги логістики, супровід конвоїв, ліквідація наслідків надзвичайних подій, розвідка, інструкторські послуги з підготовки особового складу, тилове забезпечення і багато іншого. Між іншим, багато ПВК працюють на цілком респектабельних клієнтів. Так, компанія DynCorp уже не один рік співпрацює з ООН, супроводжуючи гуманітарні місії в нестабільних регіонах. Загалом великий плюс ПВК — гнучкість, мобільність і відносна дешевизна порівняно з державними військовими формуваннями.

Та скандалів, пов’язаних із діяльністю ПВК, теж достатньо. Наприклад, серед американських військових, які катували в’язнів у багдадській в’язниці Абу-Грейб, були співробітники приватних військових компаній. Один із найгучніших скандалів стався 16 вересня 2007-го. Тоді співробітники ПВК Blackwater (нині — Academy), які охороняли дипломатів Держдепу, відкрили стрілянину по мирних жителях, у результаті чого 17 людей загинуло і 20 було поранено.

Однак військові злочини, скоєні ПВК, важко довести до суду, бо вони не є суб’єктами міжнародного права.

Один із основних міжнародно-правових актів, які прояснюють статус ПВК, — так званий документ Монтре, результат ініціативи, висунутої спільно урядом Швейцарії та Міжнародним комітетом Червоного Хреста за участі експертів із різних країн. Але цей документ має, швидше, рекомендаційне значення. Крім того, є доповнення до Женевської конвенції 1977 року, в якій описано ознаки найманства, що допомагають відрізнити респектабельну приватну військову компанію від банди солдатів удачі.

У принципі кожна країна, в якій діяльність ПВК легальна, встановлює для них власні правила: від досить ліберальних у США до дуже жорстких у ПАР.

Тож подивімося, що запропоновано у вітчизняному законопроєкті №3005.

Куди податися «професіоналам війни»

Необхідність прийняття закону про військово-консалтингову діяльність стала особливо актуальною за роки російської агресії в Україні, вважає авторка законопроєкту, депутатка від «Слуги народу» Ольга Василевська-Смаглюк. За цей час у нас з’явилося багато чудових професіоналів військової справи, яким складно знайти собі адекватне застосування у цивільному житті.

Тим часом у світі, пише авторка законопроєкту в пояснювальній записці до нього, послуги професійних військових дуже добре оплачуються. Приміром, в Іраку зарплата співробітника ПВК коливається від 100 до 1000 доларів на день залежно від спеціалізації. Крім того, люди, що працюють на легальні ПВК, забезпечуються солідним пакетом соціального страхування.

Таким чином, основна мета законопроєкту — це можливість ефективного працевлаштування ветеранів, учасників бойових дій, колишніх співробітників силових структур. Зауважимо, працевлаштування легального, з наданням захисту і соціальних гарантій. Держава, зі свого боку, теж у великому виграші. По-перше, це податки, по-друге, забезпечення державного контролю над військово-консалтинговою діяльністю. Під нею мається на увазі надання державам, юридичним і фізичним особам послуг військового або охоронного характеру.

Тільки за межами країни

У законопроєкті, що складається з дев’яти розділів, передбачено регулювання всіх сфер військово-консалтингової діяльності — від її створення, отримання ліцензії, обігу та обліку зброї, боєприпасів і техніки, соціального та правового захисту учасників до порядку ліквідації. Для контролю над озброєнням пропонується створити єдиний реєстр усього, що знаходиться у ПВК, і прописати чіткі правила контролю за обігом зброї.

Державне регулювання запропоновано покласти на спеціально створену Національну комісію з питань військово-консалтингової діяльності.

І найголовніше — послуги надаються за межами України. Про жодні «приватні армії» всередині країни не може бути й мови.

«Це пов’язане із законодавчою неврегульованістю питання обігу зброї в Україні. Натомість, законопроєктом надається право суб’єктам військово-консалтингової діяльності здійснювати імпорт в рамках зовнішньоекономічної діяльності, ввезення в Україну та вивезення за її межі вогнепальної зброї, боєприпасів, пристроїв та патронів до неї виключно для здійснення договірних зобов’язань в державі територіальної юрисдикції відповідно до законодавства цієї держави та норм міжнародного права», — сказано в пояснювальній записці до законопроєкту.

Отже, застосовувати силу, зброю і спецзасоби членам «приватних армій» дозволено тільки на полігонах і лише під час навчань для підготовки персоналу. 

Охоронна фірма чи армія?

Тим часом неофіційно всередині України давно існують приватні армії. Ну як «неофіційно»? Вони-то зареєстровані, але як охоронні фірми, і досить добре відомі. Наприклад, у Ігоря Коломойського є охоронна фірма із пафосною назвою «Б.О.Г» ( «Безпека. Охорона. Гарантія»). Вона займається особистою охороною олігарха і його сім’ї та цілком придатна для ефективних рейдерських захоплень. У Ріната Ахметова є свій «Охоронний холдинг».

І довести, що це не зовсім охоронні фірми, а справжні ПВК, складно, бо у нас якраз і немає юридичного визначення, що таке ПВК. Однак для «професіоналів війни» і співробітників силових органів працевлаштування в охоронних фірмах олігархів, а можливо, навіть і в якомусь каламутному формуванні на кшталт прикритої днями Службою безпеки ПВК Семенченка є непоганим виходом.

Поки таким людям не буде надано можливість легально застосовувати свої вельми специфічні знання і вміння, завжди знайдуться ті, хто не проти вигідно купити їх і використовувати в цілях, далеких від законності та безпеки держави.