Новини
Ракурс
Персональний електротранспорт. Фото: Pixabay

Персональний електротранспорт: від карантинної чарівної палички до смерті бензинових авто

Донедавна електротранспорт в уяві городянина був монументальним — трамваї з тролейбусами і король великого міста його величність Метрополітен. Але у тролейбуси сьогодні можна сісти за перепустками, а метро запрацює незрозуміло коли. І поки хтось стогне, як все погано, ми краще подумаємо в позитивному ключі про зміни в житті суспільства, поштовхом для яких може стати карантин.

Те, що карантин безумовно вплине не лише на суспільний устрій і базові цінності, а й на спосіб життя, щоденний розпорядок, на моду, врешті-решт, вже зрозуміло. Однак будь-які зміни — не обов'язково на гірше. Персональний електротранспорт, цікавість до якого виникла не так давно, може завдяки сьогоднішнім обмеженням зробити справжній прорив — і не тільки на міські вулиці, а й у голови обивателів.

Персональний електротранспорт — іграшка для заможних?

Двадцять років тому світ побачила книжка Джей Ейч Кроуфорда «Міста без автомобілів» («Carfree cities»), що породила однойменний рух. Ідея ця носилася в повітрі: кожен, хто намагався їздити вулицями старих європейських міст, знає, що вони, м'яко кажучи, погано пристосовані до автомобільного руху. Місто без машин — ціла філософія організації життєвого простору. Наприклад, згідно з ідеями Кроуфорда, базові інфраструктурні точки (магазини, школи, поліклініки тощо) мають бути у п'ятихвилинній пішій доступності, а відстань з одного кінця міста в інший можна подолати на громадському транспорті за 35 хвилин.

Окрему увагу в концепції міста без машин приділено індивідуальним транспортним засобам. Кажучи про них, Кроуфорд мав на увазі старий добрий велосипед. Але за рік після виходу його книжки, у 2001-му, американський винахідник Дін Кеймен представив світові своє дітище — гіроскутер Segway (він же сегвей). Перша модель, яку Кеймен створював десять років, любовно називалася Ginger, або «Рижик». (Між іншим, 69-річний Кеймен — батько не тільки персонального електротранспорту. Він винайшов кольорово-музичну систему, автоматичний шприц для хворих на діабет і безліч інших корисних речей, а компанія, що йому належить, щорічно влаштовує конкурс з робототехніки.)

Персональний електротранспорт. Сегвей. Фото: Pixabay

Але повернімося до перших сегвеїв. Річ чудова, видавала до 35 км/год, запас ходу — всі 50, добре йшла по пересіченій місцевості, керувати нею можна було навчитися за пару хвилин. Однак вулиці вона так і не завоювала, тому що коштувала приблизно як автомобіль середньої руки, і на той момент персональний електротранспорт був іграшкою для багатіїв або парковим атракціоном.

Пришестя китайців на ринок персонального електротранспорту

У 2009 році Кеймен продав компанію з виробництва сегвеїв, і естафету з випуску персонального електротранспорту підхопив мільйонер Джеймс Хесельдсен. А ще за рік сталася трагедія — Хесельдсен загинув, зірвавшись з обриву, коли катався на своєму сегвеї...

Компанія потроху хиріла, у 2013-му її купив один інвестиційний фонд, а у 2015-му прийшли китайці. Ninebot, дочірня компанія китайського концерну Xiaomi, викупила права на сегвеї, і завдяки підприємливим людям з Піднебесної персональний електротранспорт перестав бути іграшкою для багатих.

Гіроскутери зменшилися втричі й подешевшали разів у двадцять, з'явилися гіроборди, моноколеса, самокати, нові моделі електровелосипедів та скутерів, і зовсім неймовірні речі — скутери-валізи, смішні табуретки на колесах, гібриди велосипедів і автомобілів на електричній тязі... Але всі ці речі, бувши вже цілком доступними за ціною, однаково продовжували вважатися іграшками — щоправда, вже не багатіїв, а міської молоді, хіпстерів, для яких електротранспорт — іміджева забавка.

І ось настав карантин — час, коли, як співав Висоцький, «троллейбусы не ходят, метро закрыто, в такси не содят». Якщо ще кілька років тому на людей, що мчали вулицею на моноколесах чи самокатах, поглядали як на диваків, а пристойній людині на такому диві ворожої техніки показатися на вулиці було ніби як незручно, то зараз навіть найбільш відсталі й консервативні верстви населення з цікавістю поглядають на самокатників. І навіть автовласники чухають потилиці: настав вбивчий час для малого та середнього бізнесу, як справи підуть далі, невідомо, тим часом бензин обходиться в копійку, а це незрозуміле і несолідне щось все-таки заряджається від звичайної розетки...

На чому кататимемось?

Отже, подивімося, на чому сьогодні можна покататися. Ще років зо три тому найкраще продавалися гіроборди — дошки на колесах з електромотором. На частку гіробордів припадали три чверті продажів усього «малого» електротранспорту, який тоді сприймався саме як розвага. Гіроборд дійсно більше тягне на підліткову іграшку, ніж на персональний електротранспорт, тому на ньому і на електроскейті (скейті з електромотором, керованому за допомогою бездротового пульта) ми зупинятися не будемо.

Персональний електротранспорт. Гіроборд. Фото: Pixabay

Сучасний гіроскутер, маленький спадкоємець перших сегвеїв — штуковина з кермовим стовпом, який затискають між колін. Саме завдяки кермовому стовпу керувати гіроскутером легко, й опанувати його може практично будь-хто. Як і дідусь-сегвей, гіроскутер може розганятися до 35 км/год. Продавці заявляють, що на одному заряді гіроскутер долає до 50 км. Однак треба враховувати, що всі заявлені цифри сильно залежать від багатьох чинників — ваги їздця, кута нахилу поверхні та фантазії авторів реклами, тому їх потрібно перевіряти дослідним шляхом. Ціна питання — 10‒15 тис. грн за гаджет.

Дуже ефектна штука — моноколесо. Видає пристойну швидкість (бюджетні колеса — до 20, а просунуті моделі — до 45 км/год), є дуже маневровим, дозволяє заплигувати на бордюри й зістрибувати з них. Запас ходу у нього близько 35 км на одному заряді. Безумовний плюс моноколеса — гаджет не потрібно паркувати, його (як і гіроборд, втім) можна тягати за собою у громадських місцях, немов валізу на коліщатках. Тепер про ціну. Бюджетне колесо обійдеться у 8‒10 тис. грн, просунуті моделі тягнуть на суму близько 50 тис. грн. Великий мінус моноколеса — навчитися на ньому їздити вельми непросто (не вірите — подивіться навчальні ролики!). Загалом для їзди на моноколесі треба бути в добрій фізичній формі й мати хорошу координацію рухів.

Персональний електротранспорт. Моноколесо. Фото: Pixabay

Інша річ — електросамокат! Схоже на те, що цей гаджет має найбільший потенціал як персональний електротранспорт. По-перше, їздити на ньому простіше простого, він доступний всім — від дітей до літніх людей. По-друге, навіть якщо батарея розрядиться (а сучасні самокати здатні подолати відстань до 30 км точно, хоча рекламники ставлять цифру в 40 і навіть 50 км), можна докотити на ньому як на звичайному самокаті.

Щодо ціни, то зараз бюджетні самокати сильно подешевшали, й можна вкластися у 8‒10 тис. грн за вельми непоганий гаджет, а просунута модель коштуватиме 15‒20 тис. грн. Зрозуміло, бюджетні мають свої недоліки — жорстка амортизація, відсутність гідроізоляції, конструктивні баги. Втім, сьогодні випускають моделі самокатів, які можуть перегнати мотоцикл, але ми зараз розглядаємо самокат як масовий доступний електротранспорт. Бюджетні самокати — складні, їх теж можна тягати за собою в супермаркет або в метро, немов валізу на коліщатках.

Персональний електротранспорт. Електросамокат. Фото: Pixabay

До речі, деякі моделі електросамокатів забезпечені знімним сидінням, що перетворює їх практично на електроскутер. Самокат із сидінням, класичний скутер на електротязі, модний лайкбайк, електротрайки чи електроквадроцикл — все це електротранспорт однієї категорії, яку можна умовно назвати скутером. Неймовірно зручна річ, яка в невеликих містах вже витісняє звичайні скутери — і все тому, що бензин дорогий, дешевше ткнути провід від байка в розетку.

На електровелосипеді ми особливо зупинятися не будемо. Бюджетні їх моделі — щось на зразок морських свинок: і не морська, і не свинка. Паршивенький велосипед зі слабким електромотором. Як переробити звичайний міський велик на електровелик — це окрема тема, і шукати рекомендації варто на спеціальних ресурсах. Скажемо тільки, що бюджетний електровелосипед коштує 20‒40 тис. грн, а просунуті моделі, на зразок тих, на яких катався мер Києва, коштують як бюджетний автомобіль.

Футуристичні виродки

А як же електромобілі, запитаєте ви? Безсумнівно, за ними майбутнє, але ми говоримо про бюджетний персональний електротранспорт, а не про теслу, яка сьогодні коштує від 35 тис. дол.

І тут варто сказати, що всі ці самокати, скутери та гіроборди мають один недолік — сезонність. У нас бувають зими, відмінні від зими 2019/20, трапляється навіть сніг і мороз. Відеоогляди персонального електротранспорту іноді знімаються взимку, є навіть спеціальні випуски, присвячені зимовій їзді. Але загалом взимку на самокаті не дуже комфортно. А тесла дорога...

І тут на сцену виходять дивні виродки — двомісні електромобільчики, суміш скутера з машинкою. Часто з тандемним розташуванням пасажирів (один на сидінні і керує, другий на багажнику і тримає його за талію, і вся конструкція прикрита пластиковим куполом). Ці смішні створіння нібито (знову-таки, судячи з рекламних описів) можуть на одному заряді проїхати до 70 км і розганяються мало не до 50 км/год. А коштують приблизно 150 тис. грн. Можливо, чудовиська з часом подешевшають, тим більше що для міста начебто саме воно, але...

Персональний електротранспорт. Міні-електромобіль. Фото: Pixabay

Безпечніше бути поза законом

У лютому у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №3023 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки окремих категорій учасників дорожнього руху (користувачів персонального легкого електротранспорту, велосипедистів та пішоходів)». Якщо вже законодавці схаменулися і перестали ставитися до персонального електротранспорту як до розваги, значить, він дійсно перетворюється з іграшки на серйозну річ, і всі ці моноколеса, самокати та електроскутери стають повноправними учасниками дорожнього руху.

З іншого боку, законопроект лякає. Чому? Відкриваємо документ: «Особи, які керують персональним легким електротранспортом, мають право: їздити по спеціальних велосипедних доріжках, а в разі їх відсутності — по краю проїзної частини дороги, вулиці чи узбіччю». Ну і далі там про звукові і світлові сигнали, заборону їздити п'яними, про те, що електротранспорт має бути справним. Все добре і правильно, але є одне велике жирне «але».

Сьогодні мотоцикли та скутери називають «смертю на коліщатках», а цинічні автомобілісти прозвали велосипедистів «хрустиками» — добре хрумтять під колесами. Майстри велосипеда їздять, звичайно, по проїжджій частині, але випускати на неї дитину або недосвідченого велосипедиста категорично не можна. Те ж саме стосується і гіроскутерів, моноколес, електросамокатів: їздити на них по автомобільній дорозі можуть тільки люди з суїцидальними нахилами.


Для електротранспорту і для велосипедистів має бути передбачена окрема розвинена транспортна інфраструктура. Ну не може людина на самокаті або моноколесі бути повноцінним учасником дорожнього руху! Однак про створення розгалуженої повноцінної мережі велодоріг нарівні з автодорогами (а може, і замість них) автори закону злегка забули.

Наостанок процитуємо автора книжки «Міста без машин» Кроуфорда: «Промислово розвинені країни припустилися жахливої помилки, коли звернулися до автомобіля як до інструменту поліпшення міської мобільності. Автомобіль приніс із собою серйозні непередбачені наслідки для міського життя і став серйозною причиною екологічних, соціальних та естетичних проблем у містах».


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.