Новини
Ракурс
Реформа психіатрії в Україні. Фото: Pixabay

Реформу психіатрії можна назвати реформою тільки тоді, коли вона працює

Українська психіатрія перебуває у кризі. В цьому немає нічого нового, адже у кризі вона перебуває останні тридцять років. Коли тридцять років тому почалася реформа психіатрії, ми не уявляли собі розміри завдання, що стояло перед нами, ми розуміли лише, що попереду багато роботи. Насправді ж це виявилася майже сізіфова праця: часом ми робили два кроки вперед і один назад, або навпаки. Але прогрес був, і нам багато чого вдалося змінити — сьогоднішня психіатрична лікарня в Україні виглядає принципово інакше, ніж на початку 1990-х.

Найскладніше — це перетворення системи як такої. Для того щоб замінити сильно інституціоналізовану, застарілу систему новими службами охорони психічного здоров'я, орієнтованими на потреби пацієнтів та їх максимальну інтеграцію в суспільство (навіть коли суспільство вважає за краще тримати їх у закладах), потрібні терпіння, наполегливість і гнучкість. Перш ніж поетапно перетворювати стару систему, слід спочатку створити їй альтернативу, а потреба у психіатричних ліжках існуватиме завжди.

Інші країни теж помилялися

Багато країн пройшли через цей процес, і багато з них припускалися помилок. Коли в 1980-х роках Рональд Рейган вирішив «реформувати» сферу психіатрії, тисячі психічно хворих опинилися на вулицях, і багато хто з них помер. Коли в той самий період неподалік від Амстердама закрилася велика психіатрична лікарня і клієнтів перемістили в місто, багато хто з них наклав на себе руки. Життя в місті після стількох років, проведених у закладі, виявилося їм не до снаги, і вони не змогли впоратися зі стресом. А коли під час реформи психіатрії в Південній Африці пацієнтів переводили з лікарень у приватні служби охорони психічного здоров'я за місцем проживання, тільки в одній провінції Гаутенг через відсутність якісного догляду та адекватного державного управління померло 134 пацієнти. І таких прикладів, на жаль, безліч.

Реформа психіатрії в Україні. Фото: Pixabay

Реформа психіатрії в Україні

Зазвичай людина намагається вчитися на помилках інших і використовувати їхній досвід. Але тільки не в Україні. Коли Уляна Супрун стала виконувачкою обов'язків міністра охорони здоров'я, вона не побажала користуватися досвідом тих, хто брав участь у попередніх програмах реформ. Замість цього вона вирішила повністю проігнорувати професію психіатра, взяла собі в допомогу радника, надавши йому повну свободу дій, не дивлячись на його невігластво в багатьох питаннях, і доручила команді молодих експертів з психічного здоров'я, більшість з яких не переступали поріг психіатричних закладів, розробити програму реформ. Психіатрів свідомо усували від процесу, тому що, на думку Супрун, всі вони були «корумпованими» і «радянськими». Як наслідок виникла глибока недовіра між медиками та міністерством, подібно бульдозеру, що змітає все на своєму шляху, проштовхуючи «реформи».

Повірте, я знаю, про що кажу. Очолювана мною організація працює у сфері української психіатрії з 1990 року, і коли Уляна Супрун стала міністром, я сім разів намагався зустрітися з нею і обговорити плани подальших дій. Однак вона воліла проігнорувати мої звернення, так само як і звернення інших моїх колег, і не приходити на зустрічі, де збиралися професіонали. Замість цього вона дозволила своєму головному «радникові» вести особисту війну проти всіх, з ким у нього були розбіжності, а плани, узгоджені з попередником Супрун, були відкладені на безвік, як ніби їх ніколи й не було. Ймовірно, вони видалися їй недостатньо революційними, оскільки передбачали не повну і негайну перебудову системи, а низку пілотних проектів у кількох областях з метою адаптації нової системи до української дійсності. І тільки після успішного проведення пілотних проектів, на основі позитивного досвіду передбачалося поширити їх на всю величезну територію України.

Реформа психіатрії в Україні. Фото: Pixabay

Я не люблю називати імена і вказувати на когось пальцем, тому я не згадую ім'я того «радника», хоча будь-хто, хто хоча б віддалено пов'язаний з психіатрією, знає, кого я маю на увазі. Але я навмисно називаю Супрун, тому що саме вона відповідала за план реформ, що породив нинішній хаос, і замість того, щоби взяти на себе відповідальність, вона приєдналася до тих, хто має намір звалити всю провину на нинішнього міністра або навіть на самого президента Зеленського. Нинішній міністр успадкував катастрофу від своєї попередниці, і тепер його завдання — спробувати знайти вихід із ситуації, що склалася.

Зараз Національна служба охорони здоров'я України надсилає листи в закордонні представництва, створюючи враження, що втручання міністерства щодо забезпечення екстреного фінансування є «відходом назад» і що реформи викидаються у кошик для сміття. Це не просто маніпулювання інформацією, це свідоме поширення брехні. Насправді реструктуризація системи фінансування спеціалізованих лікарень в Україні була настільки погано продумана, що деякі заклади втратили до 82% фінансування, в той час як інші отримали кошти на послуги, яких вони ніколи не надавали й навіть не планували надавати. Як наслідок втратили роботу тисячі фахівців, закрилися відділення у психіатричних лікарнях, а багато пацієнтів були виписані й відправлені бозна куди. Не за горами похмурий американський сценарій 1980-х років або повторення ситуації в Гаутензі.

Останнє, що потрібно Україні в питанні реформи психіатрії

Питання не в тому, хоче хтось реформ чи ні. Це дешева демагогія. Будь-хто, навіть найстаромодніший психіатр, розуміє, що реформа психіатрії неминуча. Питання полягає у швидкості в контексті її проведення. Супрун, яка прибула з Північної Америки, могла б знати про горезвісний експеримент Рейгана, але проявила повну байдужість до вивчення цього питання. Україна — це не Північна Америка, і не Західна Європа. Країна повинна рухатися у своєму темпі й розробляти власну систему. Останнє, що потрібно Україні, — це якийсь відірваний від реальності «візіонер», який вважає, що можна провести реформу за одну ніч.


Сьогоднішня система охорони психічного здоров'я в Україні перебуває на рівні, що був у Нідерландах у 1950-х і 60-х роках. Можливо, Україні і буде потрібно менше часу на реформу психіатрії, ніж свого часу було потрібно Нідерландам (де реформа також була нагальною потребою), але немає жодної об'єктивної причини, з якої реформа в Україні — країні, що перебуває у стані війни, економічно слабкій і з непереборними залишками радянського менталітету, — повинна відбутися швидше, ніж у благополучній Західній Європі.

Будь-яка реформа потребує часу, наполегливості, терпіння й насамперед співчуття. Адже ми маємо справу з долею людей, вразливих людей, а не просто з цифрами на папері. Реформа є реформою тільки тоді, коли вона працює. Інакше це не реформа, а руйнування.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.