Новини
Ракурс
Пандемія коронавірусу. Фото: Pixabay

Пандемія коронавірусу і карантин — ненормальна нормальність

Неможливо вдавати, що життя не змінилося. Пандемія коронавірусу торкнулася всіх нас. Ослаблена економіка, практично повністю зупинене авіасполучення. Курорти, які на цей момент вже мали б наповнитися туристами, стоять порожніми, а природа подекуди вельми несподіваним і кумедним чином тимчасово відвойовує собі міські райони. Водночас спад в економіці залишив мільйони людей без роботи, і не за горами економічна депресія.

Найгірше, що авторитарні лідери скористалися пандемією коронавірусу, щоб похитнути демократичні засади, і навіть у демократичних країнах були запроваджені безпрецедентні заходи контролю, подекуди без дотримання належного демократичного процесу прийняття рішень. Ситуація виглядає набагато страшнішою, ніж у деяких науково-фантастичних фільмах, які намагалися зобразити можливі наслідки пандемії.

Пандемія коронавірусу і карантин — особистий досвід

Моє життя теж кардинально змінилося. По-перше, я вже майже два місяці прикутий до одного місця, чого зі мною не траплялося понад двадцять років. Зазвичай до травня я щонайменше п'ятдесят разів перелітаю з міста в місто, з країни в країну, однак цього року я літав лише двадцять разів, і то переважно в період до пандемії коронавірусу. Я вже знаю, що нікуди не полечу принаймні до вересня, чого рік тому не міг припустити навіть у найсміливіших думках.

Я проводжу свої дні за комп'ютером, беручи участь в одній відеоконференції за одною, а в перервах намагаюся виконати узгоджену на конференціях роботу. День незмінно закінчується почуттям втоми, адже зустрічі онлайн чомусь здаються більш інтенсивними і важкими, ніж зустрічі з живими людьми. Раз на день я виходжу по покупки, при цьому щоразу у мене виникає відчуття, ніби я порушую закон і роблю щось недозволене. Коли я заходжу в магазин, то почуваюся прокаженим — люди обходять мене стороною або швидко перебігають до іншого прилавка. Після повернення додому я спостерігаю дивне відчуття полегшення — я знову в безпеці, мені знову (хочеться сподіватися) вдалося не заразитися.

Пандемія коронавірусу. Фото: Pixabay

Мій настрій скаче від глибокої депресії до дивних маніакальних сплесків радості, коли мені вдається успішно завершити переговори або примудритися опублікувати статтю. Я радію, коли дізнаюся з новин про кроки щодо ослаблення карантину і глибоко засмучуюся, читаючи про чергове продовження обмежувальних заходів через пандемію коронавірусу. Це постійне продовження паралізує й унеможливлює будь-яке планування. А часом мене охоплює лють, коли я бачу, як у деяких країнах управління межує з дурістю або коли уряд оголошує заходи, позбавлені жодної логіки і призначені тільки для того, щоб тримати суспільство під контролем, на зразок настирливого директора школи, який намагається дати урок своїм учням.

Нова нормальність?

Уряд і засоби масової інформації швидко переймають один в одного термінологію, нехай і зрозумілу, але часом вкрай шкідливу. Широко застосовуваний термін «соціальне дистанціювання», наприклад, не враховує того, що значна частина населення і так живе в соціальній ізоляції з огляду на вік, психічні чи фізичні порушення або приналежність до іншої вразливої групи суспільства. Кампанія «Разом на відстані», запущена минулого тижня міжнародною організацією FGIP, швидко поширилася по всьому світу і викликала потужний відгук навіть у Південній Африці та Індії. На сьогодні кампанію підтримують вже понад сорок міжнародних організацій.

Крім того, в ужиток увійшов термін «нова нормальність», що нагадує нам про те, що життя змінилося і що з цими змінами доведеться рахуватися ще дуже довго.

Пандемія коронавірусу. Фото: Pixabay

На «нову нормальність» постійно посилається прем'єр-міністр Нідерландів, який закликає своїх громадян дотримуватися правил і не ставити під загрозу успіхи, досягнуті в боротьбі з пандемією коронавірусу COVID-19. У Великій Британії цей термін теж набув широкого поширення і часто використовується засобами масової інформації, які пишуть і про «соціальне дистанціювання», не намагаючись поставити під сумнів якість цих термінів. Один англієць сказав мені, що ми не повинні намагатися змінити термінологію, оскільки вона вже глибоко вкоренилася в нашому лексиконі. Але хіба раніше ми не називали людей з психічними розладами «божевільними» чи «розумово відсталими», до того як почалася кампанія проти цих принизливих термінів і ми почали користуватися іншою лексикою?



Ніяка це не «нова нормальність» — це «ненормальність». Коли під час Другої світової війни Європа потерпала під нацистською окупацією, яка тривала чотири роки (а в разі деяких країн навіть п'ять років), ніхто не казав, що це «нормально». Черчилль, відомий своєю обережністю у зверненнях до британського народу навіть тоді, коли йшлося про здобуту перемогу, ніколи не говорив про «нову нормальність». Тому що ситуація, в якій перебувала Європа, не була і не могла бути нормальною. Насправді, підкреслюючи її ненормальність, він тим самим тільки зміцнював рішучість своїх громадян продовжувати боротьбу до переможного кінця заради повернення колишнього способу життя.

Багато політиків і коментаторів порівнюють боротьбу з пандемією коронавірусу COVID-19 з війною. У певному сенсі так воно і є. Але тоді тим більше варто проявляти обережність у вживанні тих чи інших термінів. Для багатьох у наших суспільствах словосполучення «соціальне дистанціювання» звучить як соціальний смертний вирок. Зовсім нескладно замінити його терміном «фізичне дистанціювання» з додаванням дещиці соціальної солідарності, щоб допомогти всім нам вистояти. І не дай Боже нам погодитися з твердженням, що, мовляв, настала «нова нормальність», тому що це не так. Якби це було так, то ми з таким самим успіхом могли б просто відмовитися від подальшої боротьби.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter