Нелюдські похорони померлих від коронавірусної інфекції, або Знаймо свої права

Помирати від коронавірусної інфекції важко — і фізично, і морально. Люди залишають цей тлінний світ за зачиненими дверима реанімації, їх не тримають за руку близькі. Через жорстку ізоляцію таких пацієнтів у лікарнях родичі часто бачать їх востаннє ще до госпіталізації. Якщо врятувати не вдалося — звістка про смерть, герметичний мішок і щільно закрита труна. Біль втрати і так рве серце на шматки, а неможливість побачити востаннє обличчя батька або матері, брата чи сестри, чоловіка або дружини для тих, хто залишається на цьому березі, — це справжні тортури.

Особливо небезпечні?

Людей, інфікованих або тільки підозрюваних у наявності коронавірусної інфекції, в Україні ховають саме так — як особливо небезпечних. Згідно з Тимчасовими рекомендаціями щодо безпечного поводження з тілами померлих осіб із підозрою або підтвердженням коронавірусної хвороби (COVID-19), затвердженими постановою Міністерства охорони здоров’я №4 від 27 березня 2020 року, поховання або кремація тіл таких осіб потребує використання герметичних пакетів-мішків та щільно закритої труни.

Як ховають померлих від коронавірусної інфекції в інших країнах

Можливо, такі суворі правила виправдані з огляду на безпеку? Зрештою, новий вірус — це виклик для всього світу. Він спричинив пандемію, а коронавірусна інфекція забрала сотні тисяч життів по всій земній кулі. Питанню про належні процедури поховання померлих від вірусу-незнайомця приділили чималу увагу як локальні, так і міжнародні організації в галузі громадського здоров'я та безпеки.

На сьогодні відповідні нормативні акти ухвалені в більшості розвинених країн. Проте ані в США — одній з найбільш постраждалих країн внаслідок пандемії, ані в Італії, що тривалий час перебувала в її епіцентрі на Європейському континенті, сім'ї та близькі людей, які померли від коронавірусної інфекції, сьогодні не позбавлені можливості побачити їх перед похованням. Від ритуальних служб не вимагають використання ані мішків, ані закритих трун. Чому ж в Україні по-іншому?

Далі — ще цікавіше. Рекомендації ВООЗ, CDC (Центр США з контролю та профілактики захворювань) та інших організацій, на які посилаються відповідні нормативні акти Міністерства охорони здоров’я України, містять протилежну інформацію. Отже, згідно з вказівками ВООЗ, мішки для тіл не потрібні, але можуть використовуватися лише в окремих випадках. Іноземні рекомендації коротко такі: ви можете проводити звичні процедури поховання за умови дотримання основних правил безпеки — не цілувати, не чіпати мертвих, дезінфікувати та ще раз дезінфікувати. І це все. У нас погані перекладачі?

Останні новації в Україні — чому про них не знають?

Ще в червні журналісти та громадські активісти звернулися до головного санітарного лікаря з проханням переглянути правила поховання людей в Україні з діагнозом коронавірусна інфекція. І тільки зараз багато хто з них з подивом дізнався, що 4 серпня головсанлікар Віктор Ляшко підписав постанову №44, яка внесла зміни до попереднього документа. Родичам і близьким померлих повернули можливість попрощатися, побачити обличчя рідної людини.

Добре, що це нарешті сталося. Погано, що з величезним запізненням. Ще гірше — про новації досі мало хто знає. В сім'ї моєї знайомої сталося горе — коронавірусна інфекція забрала життя матері. Залишилися не тільки зранені душі близьких і знайомих, осиротіли пацієнти чудового лікаря. Однак прощання по-людськи не вийшло — все той самий чорний мішок і закрита труна. А за можливість доторкнутися хоча б до труни з них взяли додаткові 500 грн. Все це відбувалося наприкінці серпня, тобто після запровадження нових правил поховання померлих від COVID-19.

Залишається запитання: чому взагалі виникла цинічна ідея ховати нещасних людей, немов чумних або заражених радіоактивними матеріалами, в чорних мішках і закритих трунах, попри відсутність жодних підстав для цього? Нагадаємо, що в рекомендаціях міжнародних органів, на які посилалися автори першої версії «тимчасових рекомендацій», від самого початку не йшлося про подібні обмеження. Немає достовірних наукових даних, що мертве тіло є джерелом поширення коронавірусної інфекції. Відомо, що основним шляхом передачі вірусу з короною є повітряно-крапельний. Небіжчики не кашляють, не чхають... Якщо для живої людини, яка може потенційно виділяти вірус, достатньо носити маску і тримати дистанцію, то яка проблема тримати дистанцію з небіжчиком?

Можливо, такі рішення продиктовані «психологічним впливом»? Як і безглузді карантинні рухи на кшталт закриття парків або миття вулиць, які, за словами головного санітарного лікаря, були спрямовані виключно на те, щоб викликати у наших громадян «відчуття тривоги».

А можливо, відповідь проста — реформи останніх років, включно з боротьбою із СЕС, розвал багатьох інституцій і вертикалей... В Україні просто не залишилося тих, хто має функціональну можливість і повноваження робити правильні висновки і давати рекомендації. Ось і відбувається мавпування «білих людей». Та й з цим, як бачимо, погано.

Пандемія коронавірусної інфекції — це також тест української системи охорони здоров'я, всіх органів і гілок влади, громадянського суспільства, кожного з нас. На жаль, вірус з короною не збавляє обертів. Нам потрібно пережити цей шторм із людським обличчям.