Ірпінь: «мала» політика як відображення великої

Напередодні місцевих виборів більшість аналітиків — і кваліфікованих, і диванних — люблять розглядати, так би мовити, глобальні тенденції. Але насправді їх можна побачити в будь-якому місті чи навіть селі, а середньостатистичний український виборець якраз і живе там. Невелике місто — ідеальна модель соціуму, і результати спостереження за нею дозволяють робити висновки, які будуть достовірними й у більш ширшому масштабі.

Ще нещодавно багато хто дивувався феноменальному успіху правлячої парламентської партії. Тим часом схема «впізнаване обличчя плюс наспіх зібрана партія» спрацьовувала вже не раз.

Полігон під Києвом

Щоб далеко не ходити за прикладами, візьмемо в якості такої моделі одне з міст-супутників Києва — Ірпінь, і повернемося для початку на десять років тому. «Велика Україна», яку не вдалося переламати через коліно в 2004-му, в 2010-му році в черговий раз зробила крок назад: президентом став Віктор Янукович, і країну, керовану в ручному режимі, стали штовхати в обійми східного сусіда, який ще вдавав із себе «брата».

У цей час у місті проходили вибори мера Ірпеня, і де-факто їх вигравав молодий амбітний політик Володимир Карплюк, що набирав близько третини голосів виборців. Але вибори зламали через коліно, і міським головою фактично був призначений Володимир Скаржинський, який отримав максимум 5% підтримки городян. Як і новий глава держави, він був родом із СРСР, свого часу працював навіть інструктором райкому партії, а потім, вже на вильоті «совка», був другою людиною в міськвиконкомі.

«Міцний господарник» пробув міським головою до Майдану, а потім все раптово змінилося — Скаржинський пішов, в місті пройшли проміжні вибори мера, і переміг Карплюк. Проте депутатський корпус залишився старим. А за рік, у 2015-му, відбулися місцеві вибори, і тоді новий мер привів до міської ради команду під своїм брендом «Нові обличчя».

«НО», до речі, виникла в 2010 році як Всеукраїнська громадська організація, а в якості політичної партії була зареєстрована два роки потому, і треба зауважити, що до неї був причетний одіозний пастор Аделаджа, який проживає в Ірпені.

Місто-листівка

А тепер трохи про аналогії. На хвилі майданної ейфорії «особиста» партія нового міського голови стала дуже популярною. Популярність ця виникла не на порожньому місці: починаючи з 2014-го року місто дійсно стало активно змінюватися. Інше питання, що більшість з цих змін носили, скажімо так, виключно декоративний характер.

В Ірпені є три першочергові найгостріші проблеми: транспорт, освіта, медицина. Місто-супутник, велика частина населення якого працює в столиці, потребує хорошого міжміського сполучення, але ще більше — внутрішньоміського транспорту. У місті зі стотисячним населенням його практично немає.

Освіта — ще одна больова точка. Молоді сім'ї з Ірпеня змушені відразу після народження дитини ставати у чергу в дитячі садки. Деякі батьки, що працюють в Києві, навіть возять своїх дітей до столиці. Шкіл теж бракує, діти навчаються у дві-три зміни, класи переповнені. Щодо медицини, то міська лікарня, наприклад, розташована... в сусідньому місті.

Про ці три проблеми можна писати довго і детально. Проте новий мер обрав більш ефектний піар — зосередив зусилля на облаштуванні зовнішнього вигляду Ірпеня, перетворюючи його на «місто парків» (і, вочевидь, користуючись нагодою, переслідує ще одну мету — привабити покупців нерухомості, яка активно будується у місті). І тепер види міста ефектно виглядають на плакатах і листівках, що допомагає рекламі нерухомості.

...Спершу стратегія працювала відмінно, і на виборах до міської ради у 2015 році партія мера здобула перемогу попри те, що список був строкатим, а в партійний пул набрали багато випадкових людей зі сторони.

Виборці готові були проголосувати за будь-кого, на кому стояла марка «Нові обличчя».

Так само, як минулого року пройшли до Ради випадкові люди з биркою «Слуга народу».

Два роки тому, в серпні 2018-го, мер Карплюк зняв з себе повноваження міського голови, залишивши, щоправда, за кермом своїх людей, які керують містом і сьогодні.

До речі, коли до Верховної Ради йшли «Слуги народу», колишній мер Ірпеня теж балотувався в парламент як мажоритарник, і за деякими даними, витратив на передвиборчу рекламу до 10 млн грн, але до парламенту не пройшов.

Далекі родичі

Сьогодні, коли от-от відбудуться вибори до місцевих рад, цікаво простежити за тим, який результат отримає партія «Нові обличчя», яка свого часу краще за інших опанувала популістську стратегію, і на підставі цього спрогнозувати, як буде розвиватися парламентська партія «Слуга народу».

Але порівняння тактики двох партій все ж вельми умовне. «НО» до місцевих виборів досить серйозно оновила свій список, зробивши ставку вже не на модний бренд, а на людей. По-друге, певні зміни на краще в масштабах міста все ж були здійснені (хоча величезні суми витрачені на пафосне і часто безглузде прикрашання міста).

Нарешті, у «НО» є ідеологія — ліберальна ідеологія. «Слуги» не можуть похизуватися ніякою. Рік тому вони проголошували себе «лібертаріанцями», але на ділі це виявилося порожніми і безглуздими заявами.

Якщо зміна стратегії «НО» виявиться досить ефективною, можливо, «слугам» варто звернути на неї увагу? Адже як у краплі води відбивається океан, так і з політичних тенденцій на місцях можна відстежувати ефективні стратегії загальноукраїнського масштабу.