Боргова яма чи золота жила слідства?

Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року значно підвищив рівень змагальності у кримінальних справах. Проблема в тому, що захист не завжди в повній мірі використовує можливості цього кодексу. Між тим, за влучним висловом професора Зорислави Ромовської, застосування закону знаходиться на кінчику адвокатського пера.

Однією з таких правомочностей, які не в повній мірі реалізовані судовою практикою, є ст. 186 КПК, яка передбачає право особи, яка є на свободі, добровільно прийти в суд для розгляду справи про застосування запобіжного заходу.

Сумнівне кримінальне провадження

Ось приклад. Підприємство М. закупило у підприємства Т. будівельні матеріали на суму 6 млн грн. У покупця з’явились претензії до якості продукції. У зв’язку з цим оплата продукції була призупинена. Юридична фірма, яка обслуговує підприємство Т., подала заяву про реєстрацію злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. У зареєстрованій заяві стверджувалось, що посадові особи підприємства М. не мали наміру платити за продукцію і обернули її на свою користь.

Досудове слідство, зареєструвавши дуже сумнівне з точки зору закону кримінальне провадження, тут же проявило завидну активність. Розпочались інтенсивні допити посадових осіб, одержані висновки спеціалістів і акт експертизи про те, що несплатою нанесена значна матеріальна шкода. Паралельно підприємство Т. подало до господарського суду позов і стягнуло суму заборгованості разом зі штрафними санкціями.

Інтереси підприємства М. представляв адвокат, який туманно заявив, що вирішення цієї кримінальної справи перебуває в іншій, ніж суд, площині. Крім того, натякнув, що він знає людей при владі, які готові виступити посередниками між підприємством М. та підприємством Т. і добитись відстрочки платежів. В результаті підприємство М. відмовилось від послуг цього адвоката.

Боргова яма

Тут потрібні деякі пояснення. За останній період зареєстровано чимало подібних справ, і деякі державні органи розглядають такі справи за ч. 5 ст. 191 КК як золоту жилу для поправки своїх статистичних даних з розкриття злочинів. Та і завжди цікаво влізти в бізнесові спори і створити ситуацію, щоб від органу розслідування були в чомусь залежні грошовиті підприємці. Така роль посередника вигідна не тільки в політиці…

Слідство згадало, що колись для вибивання боргу існувала боргова яма. Ось на таку боргову яму вирішили перетворити і слідчий ізолятор. Працівникові підприємства Л., який не є посадовою особою, не укладав договір і не є розпорядником коштів, пред’явили підозру.

Л. певний час перебував у лікарні у зв’язку із захворюванням, а потім — на самоізоляції через контакт з хворим на коронавірус. Слідчого про це повідомили. Але слідство вирішило використати цю ситуацію по повній програмі в своїх інтересах. Добре знаючи, що Л. за домашньою адресою не перебуває, відправили туди співробітників поліції. Тут же оголосили Л. в розшук та подали в суд клопотання про затримання Л. та застосування до нього запобіжного заходу — тримання під вартою.

Наміри слідства були очевидні. Щойно суд задовольнить клопотання про тримання під вартою, так одразу ж вкажуть Л., що він буде сидіти в СІЗО доти, доки не розрахується з підприємством Т. Чим не боргова яма.

Суд виніс ухвалу про затримання Л. та приведення його в суд, але не може розглянути питання про запобіжний захід доти, доки Л. не буде доставлений до суду, оскільки останній перебуває на свободі.

Випадково дізнавшись про ухвалу про затримання (проговорився слідчий), Л. вирішив допомогти слідству і суду, скориставшись новелою КПК, що у ст. 186 передбачає право особи, яка на свободі, з’явитись до суду і просити призначити розгляд клопотання прокурора про запобіжний захід протягом 72 годин.

Але слідство не бажає такої допомоги і наполягає на затриманні. І тут вирішальне слово повинен сказати суд. Здавалось би, нічого складного немає. Закон передбачив право людини, яка на свободі, просити призначення слухання справи про запобіжний захід, а значить, протягом 72 годин після такого звернення призначай справу, ініційовану прокурором, і вирішуй.

В чому проблема

Але проблема існує. Деякі адвокати вважають, що саме підозрюваний може ініціювати питання про запобіжний захід, як це випливає зі ст. 186 КПК. Однак це питання потрібно вирішувати у тісному логічному взаємозв’язку зі ст. 176 КПК, яка передбачає, що питання про запобіжний захід може розглядатись тільки з ініціативи слідчого та прокурора.

Отже, підозрюваний дійсно може звернутись до суду з відповідним клопотанням в порядку ст. 186 КПК про розгляд справи про запобіжний захід, але тільки у випадку, якщо прокурор або слідчий ініціювали таке питання. Тобто підозрюваний може добровільно з’явитись до суду тільки у справі про запобіжний захід, ініційований прокурором або слідчим. Бо питання про запобіжний захід відноситься до компетенції обвинувальної влади, а не захисту.

То ж не дивно, що один із суддів заявив, що не знає, що робити з клопотанням підозрюваного, а інший, у провадженні якого перебуває клопотання прокурора про запобіжний захід, ніяк не наважиться призначити справу до слухання. До речі, у суддів є право звернутись до вищестоящого суду за роз’ясненням, щоб поставити точки над i.

Проблема ще і в тому, що затримання з метою приводу підозрюваного вирішується у закритому судовому засіданні. Отже, це робиться в режимі секретності, і підозрюваний тільки випадково може дізнатись, що в суд спрямовано клопотання прокурора про запобіжний захід.

Ця ситуація ще раз показує, як важливо, щоб проекти законів писались спеціалістами, які володіють юридичною технікою їх написання. Такі в Україні є, але їх чомусь не залучають до цієї роботи.