Василь і його адвокати. Історія однієї справи

Ледь діставшись додому, Василь із стогоном опустився на розкішний диван і вкотре почав перечитувати сіруватий папірець. Підозра. Це був не перший візит до прокурора. Його викликали і раніше, допитували як свідка, ставили якісь туманні запитання, пояснювали його права, але він так і не второпав, що від нього хочуть дізнатись. До адвоката він не звертався і взагалі робив все, щоб ніхто навіть не здогадався про його виклики до слідчого і прокурора.

Йому, завідувачу банківського відділення, була потрібна бездоганна репутація. Тим більше що начальство планувало для нього підвищення на посаді. Про його невеличкі грішки з кредитами знали тільки ті, хто й сам був зацікавлений у таємниці цих операцій. Ще було кілька вигідних оборудок з нерухомістю, які він провернув з нотаріусом. За ці операції він також був спокійний. Галина Петрівна, довірений нотаріус банку, була надійним партнером, а дві спільні поїздки у Флоренцію (про які ніхто навіть не знав) тільки міцніше скріпили їхню дружбу.

І ось тепер ця клята підозра ламає весь його усталений спосіб життя. До того ж від нього вимагають дати показання на реального власника банку, народного депутата Н. А цей жирний кнур церемонитись не буде. Так можна і до суду не дожити. Василь зателефонував знайомому начальникові управління юстиції, який йому порекомендував адвоката Василишина як людину терту і досвідчену.

Адвокат вступає у справу

Зустріч з адвокатом відбулась у затишному ресторані. Адвокат був лаконічний: готуйте гроші. Зробимо все, щоб справа до суду не дійшла. Названа сума в 50 тис. дол. приголомшила Василя. Адвокат пояснив, що ст. 364-2 Кримінального кодексу — це тільки початок. Він вже переговорив зі слідчим, і той готовий допомагати, щоб якось викрутитись з цієї халепи, але справа на контролі у Генеральній прокуратурі. Тому не виключено, що будуть потрібні ще і додаткові витрати. Керівник досудового слідства в МВС Топтило — людина дорога, але надійна.

Гроші Василь зібрав, але справу все рівно передали до суду. Адвокат пояснив, що йому вдалося відбити ще три тяжких обвинувачення, а інакше він би вже був арештований і сидів би в буцегарні. На прощання адвокат сказав, що не може продовжувати надавати правову допомогу, бо йому доручили захист поважного мера великого міста на півдні України, і порекомендував свого колегу.

Новий адвокат вселяє надію

Проклинаючи все на світі, Василь уклав угоду з новим адвокатом, який в першу чергу потурбувався про свій гонорар… Адвокат порадив йому не давати поки що жодних пояснень суду і запевнив, що добре знається з суддею, яка веде справу. І дійсно, на очах у Василя адвокат неодноразово заходив до судді і вів з нею якісь перемовини. Обіцяв, що все буде добре: обійдеться невеличким штрафом.

У всіх своїх проблемах Василь вважав винним Петра Симчишина, якому за кілька тисяч доларів допоміг зняти заставу з частини майна, переданого у забезпечення кредиту. Симчишин проходив у цій самій справі за обвинуваченням у тяжкому злочині і сидів під арештом.

Василю сподобався адвокат Петра Симчишина, Остап Танюк, який спокійно сидів у залі засідань, схрестивши цибаті ноги, у процес практично не втручався. Але коли заявляв якесь клопотання або висловлював свою думку, то Василь бачив, з якою особливою увагою його слухала суддя, вже немолода втомлена жінка.

І коли адвокати інших підсудних метушились і заявляли протести щодо поданих прокурором документів, Остап Танюк незворушно сидів на своєму місці, ніяк не реагуючи на те, що відбувалося в судовій залі, та щось занотовував у комп’ютері.

Надійшла стадія дослідження доказів, і Остап Танюк почав проявляти завидну активність. Спочатку він спіймав на брехні двох свідків обвинувачення. Потім на допиті з’ясував у понятих, що їх, виявляється, не було на місці слідчої дії, і тільки через дві години слідчий їх знайшов на вулиці і попросив підписати якийсь папір. Тут же адвокат заявив клопотання про зміну запобіжного заходу щодо клієнта з арешту на особисте зобов’язання, яке і було задоволено. Далі було клопотання про перекваліфікацію дій Симчишина з ч. 4 ст. 190 КК на ст. 192 КК. Розгублений прокурор заперечував, але суддя так зиркнула на нього, що прокурор, махнувши з безнадії рукою, сів. Суддя заявила, що клопотання буде розглянуто в нарадчій кімнаті при ухваленні вироку. І відклала справу, попередивши учасників, щоб вони готувались до дебатів.

Вирок і останній шанс

Вирок для Василя був жахливий: три роки позбавлення волі, штраф 300 тис. грн і заборона обіймати посади. А основний винуватець Петро Симчишин відбувся легким переляком. Його обвинувачення перекваліфікували і закрили провадження у справі у зв’язку із закінченням строків давності.

Після засідання суду Василь звернувся до Остапа Танюка і попросив допомогти йому в апеляції. Той погодився і вже на третій день вислав електронною поштою апеляційну скаргу на півсторінки. Василь був розчарований, особливо на фоні написаної прокуратурою апеляційної скарги на 30 сторінок. Пішов до знайомого юриста, який був колись суддею, а тепер перебував на пенсії. Той прочитав скаргу, посміхнувся, почесав потилицю і сказав: дуже цікаво, але навряд чи суд наважиться на таке…

Однак листочок, написаний у вигляді апеляційної скарги, після п’яти засідань з різними суддями все-таки спрацював. Виявилось, що слідство помилково надало зворотної сили ст. 364-1 КК і до того ж не одержало згоди «Приватбанку» на порушення кримінальної справи. Провадження у справі було закрито. Скарги прокурора до Верховного суду не допомогли. Знайомий суддя-пенсіонер запитав: а хто той адвокат? Василь назвав прізвище. Ага, відповів суддя. Вважай, що тобі пощастило…