Жорсткий локдаун в Україні через коронавірус — річ погана, треба діяти по-іншому — імунолог Андрій Волянський

Коронавірус, що виявився несподіваним «подарунком» під новий 2020 рік, за кілька місяців перетворив світ на серіал-катастрофу. Майже рік ми намагаємося розгадати вірус, який інфікував і зламав планету, у когось проходить безсимптомно або легко, але забирає життя в інших. Щоб не допустити колапсу медицини, запроваджується карантин вихідного дня, а в повітрі запахло повним локдауном в Україні. Люди втомилися від пандемії та обмежень, але вірус із короною, схоже, не втомився.

Чи можна боротися з новим коронавірусом, не вдаючись до локдауну в Україні? Чи варто сподіватися на колективний імунітет? Як розв’язати проблему (не)лікування ковід-пацієнтів вдома і коли хвиля піде на спад, «Ракурсу» розповів Андрій Волянський, імунолог, доктор медичних наук, завідувач лабораторії імунореабілітології Інституту мікробіології та імунології ім. Мечникова НАМН України, головний лікар мережі медцентрів Your Baby — Your Family.

Першу частину інтерв'ю з Андрієм Волянським про те, як захиститися від грипу під час пандемії коронавірусу, читайте за покликанням.

Підступна статистика

— Щодня ми чуємо дані МОЗ про кількість інфікованих коронавірусом, навколо нас хворіють і, на жаль, іноді вмирають. «Я просто живу», — так каже моя знайома. Її сім'я дотримується всіх протиепідемічних заходів, але не допускає паніки. Мені дуже імпонує такий підхід, однак не всім вдається не панікувати. Що на нас чекає найближчим часом — ще більш жорсткий локдаун в Україні?

— Коронавірус став основною темою новин. Канали і портали змагаються з владою: хто більше налякає ледве живе від страху населення. Всі (влада, медики, пересічні громадяни) забули про інфаркти, онкологію, туберкульоз... Відсутність раціонального мислення щодо COVID-19 стала нормою. У Міністерстві охорони здоров'я радять літнім частіше користуватися антисептиком і не виходити з дому без крайньої потреби. Інших варіантів захисту груп ризику, схоже, у влади немає.

На сьогодні, за офіційними даними, коронавірусом інфіковано всього лише 0,6% населення землі. Якщо цю цифру сприймати серйозно, то така пандемія може затягнутися років на двадцять. Зрозуміло, що це зовсім не так. Реально познайомилися з вірусом у 5‒10 разів більше людей, тобто 200‒500 млн осіб.

Чому наполегливо робиться акцент на кількості офіційно інфікованих? Це вигідно ВООЗ, це вигідно тим, хто роздає та освоює мільярди, з кількох причин. По-перше, попередня летальність становить 2,8% і виглядає страхітливо. Якщо показати реальну летальність у 0,3‒0,5%, то у розсудливих людей виникне багато незручних запитань: «Навіщо локдаун? Навіщо безповоротно вкидати мільярди в подолання не першої і не останньої епідемії однієї з багатьох інфекцій?». По-друге, якщо визнати, що 80‒90% випадків вислизають від фіксації, це означає, що в демократичних країнах епідрозслідування недосконале і діагностика неправдива.

Наприклад, Китай жорстко протистоїть приходу другої хвилі пандемії коронавірусу. У цій країні перша хвиля була раніше за всіх — січень-лютий. Потім завдяки дуже жорсткому епідеміологічному розслідуванню (суворе опитування хворого, скрупульозне виявлення, ізоляція та обстеження всіх контактів) вони не допустили другої хвилі. І не допускають досі, швидко блокують всі привезені випадки. Все це можливо для Китаю, але малоймовірно для європейських країн.

Кількість хворих на коронавірус — це вкрай умовний критерій, тому що цей показник залежить від проведення або непроведення епідрозслідування, від кількості тестів. Більш об'єктивний критерій — кількість летальних випадків. Саме цей показник точніше відбиває розвиток пандемії. Протягом вересня-жовтня у світі була чітка лінійна залежність — 5300‒5400 смертей на добу, в листопаді-грудні можливі 6‒10 тис. летальних випадків щодня з огляду на те, що в Північній півкулі проживає 90% населення планети. До кінця 2020 року коронавірус забере 1,6‒1,8 млн життів, що становитиме 2,6‒3% смертей від усіх причин у світі.

Локдаун в Україні: потрібен чи ні

Що чекає на Україну? 15‒20 тис. летальних випадків на 1 січня 2021 року — приблизно 3% від 560‒580 тис. інфікованих. Це, безумовно, чимало, і недооцінювати небезпеку нового коронавірусу не можна. Але і піддаватися паніці, ламати психіку мільйонів людей і економіку в багатьох — насамперед слабких — країнах абсурдно.

— Деякі країни ввели повторний локдаун. У нас — карантин вихідного дня, в повітрі запахло повним локдауном в Україні. Зростає кількість госпіталізацій, бракує ліжок, кисню і медичного персоналу. Лякає колапс медичної системи, що насувається. Водночас ковідний фонд частково закатали в асфальт, і Кабмін виділяє гроші з Фонду боротьби з коронавірусом на виробництво серіалів...

— Зараз у нас починається серйозний епідемічний процес. Наша країна розтягла першу хвилю. Завдяки локдауну в Україні — можна сперечатися, добре це чи погано, — ми не вступили в першу хвилю в березні-квітні, вступаємо в неї повною мірою зараз. Почалася фаза швидкого зростання, яка до зими перейде в лінійну залежність (150‒200 летальних випадків на добу). Тільки після насичення епідемічного процесу, коли перехворіє 20‒30% населення, у квітні-травні перша хвиля зійде нанівець.

Деякі країни Західної Європи (не всі) пережили першу хвилю в березні-квітні — це Іспанія, Італія, Велика Британія, Франція. Вони найбільше постраждали. Влітку у них був спад захворюваності. Зараз у цих країнах почалася друга хвиля. Як я вже казав, більш об'єктивний критерій, що відображає розвиток пандемії, — кількість летальних випадків. Неприємно, але це так. У країнах, які пройшли першу хвилю, зараз кількість смертей набагато менша.

Все те, що пережили Італія, Іспанія, нам доведеться пережити зараз. Гроші ковідного фонду витрачено, взяти їх ніде. Хіба що надрукувати. Чи треба вводити локдаун в Україні? Розумна відповідь — ні. Жорсткий локдаун — річ погана. Для економіки, соціуму, психіки людей. Ламається бізнес, ламаються долі... І ми не отримуємо адекватного ефекту від таких жорстких заходів. Раціональні заходи — масковий режим, соціальне дистанціювання — приносять свої результати і повинні зберігатися.

Ключова річ — я говорю про це вже кілька місяців — захист груп ризику. В Україні цього не відбувається. Це не тільки люди похилого віку, це також люди з хронічними захворюваннями. Люди з груп ризику хворіють важко, займають ліжка і часто помирають.

Що потрібно робити? Виявити групи ризику. Обстежити, пролікувати тих, кому це необхідно, перевести в ремісію. Написати мануали для окремих груп (вагітні, діабетики тощо). Окреме керівництво для родичів. Обстежити групи ризику і родичів на антитіла. Залучати до роботи з групами ризику тих, хто вже перехворів.

90% інфікованих коронавірусною інфекцією переносять хворобу безсимптомно або малосимптомно. У вересні я обстежив одну з харківських шкіл. У 5% дітей виявили антитіла. Вони не хворіли. Якщо такі дослідження проводити надалі, цей відсоток зростатиме. З'ясувати це можна лише масовим тестуванням на антитіла (IgG — антитіла пам'яті). Навіщо це потрібно конкретній людині? Щоб розуміти свій статус. Я перехворів і вже, скоріш за все, не захворію. Я не є небезпечним для своїх літніх родичів, для пацієнтів. Я можу бути волонтером.

Імунітет від коронавірусу: міф чи реальність

— До речі, про тих, хто перехворів. Про нестійкість імунітету після коронавірусної інфекції говорять із такою регулярністю, що це викликає песимізм і скепсис щодо колективного імунітету.

— Ми маємо справу з новим коронавірусом всього лише близько десяти місяців. Тому говорити про те, що імунітет нестійкий, неправильно і зарано. Коронавіруси відомі 60 років. Якщо виходити з того, що ми знаємо про інші коронавіруси, імунна відповідь виробляється, і вона досить стійка — принаймні, понад рік.

Інший бік питання — вірус мутує. Можливо, за рік буде інша версія коронавірусу. Знову-таки, є перехресний імунітет (деякі люди мають захист до близького вірусу — іншого коронавірусу). Тому ми хворітимемо легше. Існує також певна кількість генетично захищених. Це люди, які не можуть захворіти на COVID-19, або хвороба для них буде дуже легкою. Скільки їх? Ми точно поки не знаємо — може, 10%, а може, і 20%. Тому достатньо, щоб у популяції було 50‒60% інфікованих або вакцинованих, щоб ця пандемія завершилася.

Тести на коронавірус: чому так багато хибнонегативних результатів

— Не можу не запитати про тести на коронавірус. Золотий стандарт діагностики — ПЛР-тести дають до 30% хибнонегативних результатів. Нерідкі випадки, коли вся симптоматика, КТ (матове скло) свідчать про коронавірусну інфекцію, а тести наполегливо показують негативний результат. Чому так відбувається?

— Якщо говорити про хибнопозитивні результати, вони зазвичай пов'язані з технічними помилками і досить рідкісні. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) — метод, заснований на пошуку унікальних фрагментів РНК вірусу. Хибнопозитивних результатів через наявність у секретах пацієнта, наприклад, вірусу грипу або інших коронавірусів, не буває.

Хибнонегативні результати зустрічаються набагато частіше і пов'язані як з неправильним забором, так і з виконанням етапів діагностики. На результат також можуть впливати використовувані витратні матеріали.

Протягом якого періоду можна виділити вірус із секретів? Найчастіше береться виділення з нижнього носового ходу. Вірус може перебувати там у кількостях, що можна визначити (!), від декількох годин до декількох тижнів (зазвичай від одного до семи днів). Тому часто-густо трапляються ситуації, коли РНК коронавірусу виявили вчора і не знайшли сьогодні.

Захворів на коронавірус — що робити

— Що робити, якщо захворів на коронавірус?

— Найголовніше — не хвилюватися і не панікувати. Страх робить багато неприємних речей. Формально потрібно звертатися до сімейного лікаря — якщо стан не настільки важкий, щоб викликати швидку допомогу. Чи відповість на дзвінок сімейний лікар, чи вдасться потрапити до нього на прийом? На це запитання відповідь не завжди позитивна. Якась частина не дійде до сімейних лікарів, але переважна більшість одужає. Якщо пацієнт з групи ризику, симптоматика швидко наростає, треба викликати швидку.

— Є велика проблема з лікуванням ковід-пацієнтів удома. Можна сказати, що первинна організація не пройшла тест на пандемію. Сімейні лікарі не завжди доступні, тому одні хворі п'ють чай, сподіваючись на свій імунітет, інші вдаються до самолікування, почерпнутого з інтернету. Водночас провідні інфекціоністи застерігають: головне — не допустити тяжкого перебігу захворювання. Вчасно призначене лікування, моніторинг стану пацієнта рятує життя.

— Лікування амбулаторних хворих — це дійсно величезна проблема. 90% не мають потреби в госпіталізації, але лікувати їх нікому. Стрімке наростання кількості госпіталізацій останнім часом різко загострило цю проблему. Переважна більшість інфікованих можуть лікуватися вдома, але люди налякані й, отримавши позитивний результат ПЛР-тесту, в паніці вимагають госпіталізації. Сімейні лікарі і терапевти повинні сортувати потік і забезпечити подальше спостереження, амбулаторне лікування. У реальному житті 25 тис. сімейників (терапевтів) не можуть впоратися з величезною кількістю інфікованих, контактних і просто наляканих людей.

У цій ситуації на допомогу первинній ланці повинні прийти інші лікарі. Це не обов'язково мають бути терапевти — кардіологи, лори, пульмонологи, лікарі інших спеціальностей. Виникає запитання: навіщо їм це потрібно? У МОЗ повинні вирішити, як розвести потоки, як пустити коронавірусних хворих на вторинку і доплачувати за це. Це потрібно організаційно вирішити дуже оперативно і зафіксувати наказами МОЗ.

Треба внести зміни у протоколи, адже оцінка ступеня тяжкості захворювання COVID-19 в них дуже розмита. Ввести об'єктивні показники замість суб'єктивних: не просто «задишка», а кількість дихальних циклів, не «зниження сатурації», а розбивка за ступенями... Середньоважкого пацієнта не можна лікувати амбулаторно — це неправильно. У нас тисячі таких пацієнтів лікуються вдома, незалежно від того, що написано у протоколах.

Державі необхідно використовувати приватний сегмент медицини. Приватні клініки мають і кваліфікованих кадрів, і технічні можливості. Значна частина пацієнтів готові платити за якісну медичну допомогу розумні гроші. Багато клінік вже почали вести амбулаторних хворих, в тому числі і мої. Варто також обговорити можливість застосування кисневих концентраторів вдома.

Я проти самолікування. Потрібна консультація лікаря зі збором анамнезу, ретельним оглядом, що обов'язково включає аускультацію і вимірювання пульсоксиметром насичення крові киснем. Лікар має оцінити необхідність дослідження серця і легенів (ЕКГ, рентген, УЗД, КТ). Оцінити тяжкість захворювання і зробити висновок про можливість амбулаторного лікування або необхідність госпіталізації. А ось після очної консультації можна чергувати віддалені консультації (телефоном або онлайн) і реальні.