Дозвіл на виїзд дитини за кордон: як дав, так і заберу

Є теми, які цілком обґрунтовано можна назвати сезонними, тобто такими, до яких є сенс повертатися в певний час. Зараз, у період відпусток, подібною темою безумовно може вважатися виїзд дитини на відпочинок за кордон. На жаль, для розлучених пар отримати дозвіл на виїзд від одного з подружжя може стати проблемою.

Тема хоч і не нова, але свіжі судові справи допомагають відшукувати в ній дедалі нові нюанси, які можуть бути корисними для багатьох батьків.

Старі кабмінівські правила

Два роки тому ми писали про ситуації, коли татусі або з капості не давали дозволу на виїзд дитини, або зовсім зникали, і тоді матерям доводилося домагатися дозволу через суд.

Річ у тім, що в Україні діють правила перетину кордону, затверджені Кабміном ще 1995 року. Згідно з ними, дитина до 16 років має право виїхати в супроводі або одного з батьків, або іншої особи за наявності засвідченого нотаріально дозволу батьків (наприклад, у складі групи до міжнародного табору).

Тоді ми описували, в тому числі, й ситуацію, коли розлучена мати зібралася їхати за кордон до свого нового чоловіка, але не знала до пуття, чи буде цей від'їзд назавжди. А раптом у неї не складуться стосунки з новою пасією? Тому дозвіл жінка брала на поїздку з метою відпочинку, а чоловік цей дозвіл, із зрозумілих міркувань, категорично відмовлявся надавати. Справу довелося вирішувати в суді, і мати справу програла. Річ у тому, що вона просила дозвіл на виїзд... на три роки. А їхати збиралася в якесь російське село. Не дивно, що суд, який розглядає подібні справи, керуючись передусім інтересами дитини, жінці відмовив.

Однак буває і так: батько спочатку дає дозвіл на виїзд, а потім вирішує... відкликати його. Так узагалі можна робити? І як у таких ситуаціях діяти всім — батькам дитини і державним структурам?

Відкликати дозвіл можна, але процедура відкликання незрозуміла

Порівняно недавно одна така справа дійшла до Верховного суду. Позивачем виступав батько дитини, і претензії свої він адресував не колишній дружині, а... Державній прикордонній службі України та обласному прикордонному загону (справа відбувалася в прикордонній Харківській області). Ще по одному примірнику документа тато відправив... до СБУ і Офісу президента України.

Два роки тому батько дав дозвіл на тимчасовий виїзд дитини в Росію — туди і назад із метою відпочинку терміном на... рік. Тут уже виникають запитання: що це за відпочинок такий, що триває не місяць-другий, а всі 12 місяців? Невже батько не розумів, що це дивне формулювання?

Але тато підписав дозвіл на виїзд сина, а через два місяці раптом занервував, написав і нотаріально завірив заяву про відкликання свого дозволу. Треба сказати, що колишня дружина із сином у цей час ще перебувала в Україні. Цю заяву він відправив до Державної прикордонної служби. А ще через три тижні жінка і дитина благополучно виїхали з країни.

Напередодні виїзду адміністрація Державної прикордонної служби сповістила батька листом, в якому йшлося про те, що підставою не випускати дитину могло б стати судове рішення про заборону виїзду.

Отоді чоловік і звернувся до суду з позовом до прикордонників. Окружний адміністративний суд, а потім і апеляційний адміністративний суд повністю відмовили в задоволенні позову. Підстави — заборона на виїзд надається уповноваженими державними службами на визначених законом підставах. Батько хлопчика — не уповноважений орган, який має право направляти в прикордонну службу доручення про заборону виїзду.

До того ж поки справа розглядалася судами, хлопчик разом із мамою повернувся в Україну, і тяганина, з погляду інтересів дитини, виглядала безглуздою. Однак батько усе-таки написав касаційну скаргу до Верховного суду. На його думку, відсутність згоди на перетин кордону (а його лист, на його думку, скасовує надану раніше згоду) — це вже підстава заборонити випускати дитину з країни.

Підпис на обох заявах — і на дозвіл на виїзд, і на відкликання такого дозволу — дійсно засвідчений нотаріусом. І тільки.

На пропускному пункті прикордонники мали переконатися в наявності всіх необхідних документів, у тому числі і дозволу. Дозвіл, оформлений належним чином, у матері був.

Та з іншого боку, вважає Верховний суд, людина має право не лише давати чи не давати дозвіл, а й відкликати його. Однак механізм відкликання законодавством не врегульовано. Прикордонна служба знала, що є відкликання батька, проте суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи знали про це конкретні прикордонники, перевіривши документи на пропускному пункті. Чи було вислухано й аргументи матері. Але ж головними в таких суперечках, повторимося, мають бути інтереси дитини.

Тому Верховний суд частково задовольнив позов батька, скасував рішення попередніх інстанцій і відправив справу на новий розгляд.

Таким чином, історія може отримати продовження. А наразі можна зробити два висновки. Перший: давши дозвіл на виїзд дитини, один із батьків цілком може цей дозвіл відкликати. Другий: процедура відкликання незрозуміла, тому відкликання може спрацювати, а може і не спрацювати.

Незайвим, до речі, буде повторити і правила, коли дитині не потрібен спеціальний дозвіл на виїзд. Він не знадобиться в трьох випадках:

1. Якщо запис про батьківство зроблено згідно зі статтею 135 Сімейного кодексу (простіше кажучи, якщо жінка народила сама, то за цією статтею дитині дається прізвище матері, а ім'я батька записується зі слів матері; жінці ж видається довідка про те, що батько — це лише рядок у документах).
2. При наданні судових рішень (винесених раніше!) про те, що батько пропав безвісти, позбавлений батьківських прав або визнаний недієздатним.
3. Якщо дитина — напівсирота, то достатньо надати свідоцтво про смерть одного з батьків.

Якщо ж дитина їде з одним із батьків за кордон на постійне місце проживання, то в цьому разі діють дещо інші правила, що заслуговують на окрему розмову.