Володимир ФІЛЕНКО: «В Україні потреба змінити Конституцію виникає тоді, коли верхівка не може втримати владу»

За своє тривале життя в політиці зарекомендував себе як переконаний демократ. Щоправда, на останніх парламентських виборах реформована та перетасована «Батьківщина», до фракції якої він входив в попередньому скликанні Верховної Ради, не включила його до списку кандидатів на виборах, а балотуватися на мажоритарному окрузі він не став. Але образи на колишніх однопартійців Філенко не тримає, навпаки вболіває за успіх нинішньої парламентської опозиції. Нині він є одним із ініціаторів та активних учасників руху «Третя українська республіка», очолюваної Юрієм Луценком.

— Оскільки ви не є представником певної політичної партії, цікава ваша думка щодо того, в якому стані перебуває опозиція і які вона має шанси на перемогу у 2015 році?

— Очевидно, опозицію є за що критикувати. Але я цього свідомо не робитиму. Ми це робимо в приватних контактах. Ми виходимо з того, що критики вистачить і без нас, з одного боку, а з іншого — об’єктивно ми маємо спільного опонента у вигляді Віктора Януковича як президента України та Партії регіонів, яку він де-факто очолює. І те, що ми робимо в політичному та громадському секторі, це на допомогу реєстровій парламентській опозиції, на її підсилення. Очевидно, якби ми бачили, що опозиція краще може впоратися із завданнями, які перед нею стоять, кожен з нас знайшов би своє політичне місце в одній із цих опозиційних структур.

— Раніше, під час минулорічних парламентських виборів, термін «Об’єднана опозиція» стосувався виключно «Батьківщини», яка об’єднала кілька партій. Але нині дедалі частіше цей термін застосовується більше до всіх опозиційних парламентських партій, тобто «Батьківщини», УДАРу і «Свободи»...

— Ми ще під час минулих парламентських виборів у рамках КОДу (КОД — Комітет опору диктатурі. — Ред.) закликали до формування єдиної опозиції. На жаль, вийшло три колони. Можливо, і добре, що три колони, а не десять, не дванадцять, і в парламент зайшли одразу три опозиційні фракції.

Ми їм тоді одразу пропонували таке: оскільки «Батьківщина» монополізувала термін «об’єднана опозиція», і те, що вона об’єднала, не охоплювало всього спектра опозиційних сил, то можна було б утворити у Верховній Раді щось на кшталт Народної Ради, як це зробила об’єднана опозиція у парламенті першого скликання.

Я дуже добре пам’ятаю, як це було. Мав до цього безпосередній стосунок, бо був першим заступником голови Народної Ради академіка Юхновського, займався оргпитаннями. І тоді нам вдалося об’єднати дуже широкий спектр політиків — від частково лівих до правих. І зі Сходу, і з Півдня, і з Заходу. І утворення Народної Ради дало можливість морально претендувати на статус всеукраїнської опозиції.

На жаль, де-факто Народної Ради як такої або чогось подібного до неї не було створено.

— Чому?

— Можливо, через брак політичного досвіду або з інших обставин…

— Через власні амбіції лідерів?

— Так, і через власні амбіції… Або через те, про що весь час говорять, — через певну контрольованість опозиційних фракцій з-поза меж парламенту.

— З Банкової?

— Так. Можливо, в силу цих обставин.

Тим не менш можна сказати, що в ряді сегментів три парламентські фракції діяли і діють спільно. Хоча де-юре вони свого об’єднання не оформлювали.

Проте, наголошую, в певних сегментах. Отже, немає ходіння строєм, є певна специфіка опозиції, що ми бачили по акціях «Вставай, Україно!» у певних регіонах, де не всі лідери опозиції були присутні на всіх акціях.

— Так само і 19 серпня, коли кияни протестували проти проведення сесії Київради. Де був Кличко?

— Так. Є питання.

Та якщо говорити про поточну ситуацію, то ми, члени «Третьої української республіки» Юрій Луценко, Тарас Стецьків, Роман Безсмертний, я, Володимир Філенко, інші, вважаємо, що для перемоги над Януковичем у 2015 році опозиція мала би визначити єдиного узгодженого кандидата. Вже у першому турі. Ключова теза дискусії з опозицією полягає саме в цьому. Їхні контраргументи такі: цього не може бути, тому що це неможливо. Тобто такі аргументи, які серйозно сприймати не можна. Очевидно, робить тут серйозну політичну помилку і Юлія Тимошенко, яка підтримала похід на перший тур багатьох кандидатів від опозиції. Ми вважаємо, що це дуже серйозна загроза, можливо, й поразка.

— Ви вважаєте, що Янукович може перемогти вже в першому турі?

— Ні, в першому турі Янукович не переможе, але в такому разі він може перемогти в другому турі.

Наші аргументи зводяться до практичних недавніх речей, які мають бути в пам’яті у нинішніх лідерів опозиції — і в тих, хто в тюрмі, і в тих, хто на волі. У 2004 році за всієї справедливої критики Ющенка він був єдиним узгодженим кандидатом на президентські вибори. І він у першому турі мав невелику перевагу. Цього вистачило, щоб завдяки підтримці Майдану відстояти право на справедливе волевиявлення народу, і Ющенко переміг.

У 2010 році (це зовсім свіже в пам’яті) балотувалися кілька кандидатів від опозиції. Тимошенко в першому турі відставала від Януковича на 10 %. І це стало нездоланним відривом. Це демобілізувало її прихильників, як мобілізувало прихильників Януковича. І вселило там впевненість, а тут — розбрат і зневіру у можливість перемогти…

Це одна обставина. Друга обставина. Штаби різних кандидатів у президенти навіть за домовленості непоборювання одне одного кандидатів від опозиції будуть цю домовленість постійно порушувати. І те, що вони на всіх кандидатів наговорять і виллють на їхні голови, виборцям…

— Це ми бачили 2010-го року…

— Так, це ми чудово бачили на минулих президентських виборах. Тож додасться ще й противсіхів.

Усе зведеться до того, що у другому турі прихильники тих кандидатів, які не вийдуть у другий тур, не будуть вмотивовані — вони або не підуть голосувати взагалі, або проголосують проти всіх.

Крім того, узгоджений кандидат дуже важливий для виборців. Їм треба одразу пропонувати чіткий однозначний вибір.

— І що, лідери нинішньої опозиції категорично не сприймають ваших аргументів?

— Сподіваюся, що нам вдасться їх переконати. До того ж у нас є потенційний союзник — Європа і Захід загалом будуть наполегливо радити нашій опозиції визначитися з єдиним кандидатом.

Хочу зазначити, що у «Третьої республіки» є морально-політична перевага у цьому сенсі, адже ми в жодному разі не пропонуємо нікого зі своїх кандидатів.

Ми просто закликаємо — ви маєте визначитися. Ми принципово не називаємо прізвища ні Кличка, ні Яценюка, ні Тягнибока, ні Тимошенко. Хоча небагато надії, що вона вийде з в’язниці і зможе балотуватися, адже вся логіка дій влади говорить про те, що вони мають намір тримати її за ґратами й унеможливити її участь у президентських виборах. Вона, без сумніву, впливатиме на вибори, але реально, очевидно, варто казати про трьох імовірних кандидатів.

Ще один важливий момент. Якби був узгоджений кандидат від опозиції, то балотування, скажімо, Катеринчука, Гриценка та й того ж самого Ющенка стало б малоймовірним, бо поставило би їх за моральною межею. Вони виглядали би самозванцями, які насправді мають політичне право висуватися, але з моральної точки зору їхнє висування стало би зрадою.

— Тобто, узагальнюючи, «Третя республіка» — це такий собі дорадчий орган для опозиції? Ви хто — партія, громадська організація?

— Ми не набували статусу громадської організації. Ми — рух. На сьогодні це ініціатива, проголошена чотирма командирами Майдану — Луценком, Безсмертним, Стецьківим, Філенком. Ми на сьогодні маємо вже близько 40 людей, які працюють спільно з нами. Насправді їх набагато більше, але тих, хто бере участь у нарадах (експерти, економісти, політики, громадські діячі, журналісти, науковці, юристи), десь 40. Ми працюємо над програмою змін для України, яку ми хочемо запропонувати кандидату в президенти від опозиції під час виборів і яку він повинен реалізовувати після виборів. Ми також формуємо певну мережу активістів у регіонах, які мають доносити наші ідеї до людей по всій Україні.

— Чи можна сказати, що ініціативна група «Першого грудня» заявила про глобальну стратегію реформування України, а «Третя республіка» розробляє тактику цього реформування?

— Така точка зору має право на існування. Але я ще раз хочу наголосити, що ми з ними співпрацюємо, більше того — у нас з ними персональні контакти і персональні стосунки. Ми не виключаємо, що на якомусь етапі ми з ними матимемо офіційну зустріч. Більш того — ми ще до того, як проголосили нашу ініціативу, заявили про те, що Хартія, напрацьована групою «Першого грудня», може бути основою реформ в Україні, певним кодексом реформ. Тому те, над чим працюємо, зокрема в частині цінностей, смислів тощо, повністю міститься в Хартії, запропонованій групою «Першого грудня».

— З огляду на поведінку Росії останнім часом, чи варто опозиції разом із владою об’єднати свої зусилля щодо підписання Угоди про асоціацію з ЄС?

— Звісно, про поцілунки взасос не може бути й мови, але те, що може бути оголошено певне політичне перемир’я, то так! Треба шукати певного політичного порозуміння по цій позиції з владою. Нам не змінити України без геополітичного європейського вектора. Шлях в Європу і присутність в Європі — це шлях до модернізації України. Більш того, це єдиний шанс на збереження незалежності України. Ми це чудово розуміємо. І тут, очевидно, треба шукати форми певного національного примирення. Маємо єднатися!

— Вже тривалий час на Банковій готуються зміни до Конституції. Небезпека полягає в тому, що ці зміни можуть бути схвалені не в парламенті, а шляхом референдуму, згідно із законом про референдум. Як запобігти цій небезпеці?

— В Україні потреба в змінах до Конституції виникає тоді, коли влада не може втримати владу. Так робилося при Кучмі, так само зараз намагаються внести зміни при Януковичі. Конституція не може змінюватися шляхом референдуму.

— Але голова Конституційної асамблеї при президентові України Леонід Кравчук уже сказав, що таке можливо. І за умов абсолютно сервільного Конституційного суду будь-яка забаганка влади може бути схвалена.

— У нас є сподівання, що народ цього не допустить. Треба переходити до прямої демократії, їхати в регіони. І це має робити опозиція.

Лариса РУДЕНКО