Україна сьогодні: на перехресті трьох шляхів

Україна стоїть перед вибором, який формулюється просто: «Куди нам тепер?». Доріг, як у відомій казці, три. Праворуч підеш — потрапиш у дикувату Євразійську організацію, що іменується Митним союзом; підеш ліворуч — потрапиш у цивілізовані й ласкаві, але холодні обійми Європи; прямо — власний складний і незалежний шлях. Спробуймо поглянути на ці варіанти розвитку подій.

З Росією, Білоруссю і Казахстаном у нас багато спільного: минуле, переплетене й пов'язане, рівень економічного розвитку і технологій, вибудувана радянська ментальність,  зрозуміла для всіх мова «інтернаціонального спілкування», за допомогою якої найпростіше досягти взаєморозуміння у ключових питаннях щодо отримання соціально-економічних вигод. Росія побудувала потужну вертикаль влади, що базується на віковій народній пам'яті. Відповідальність і моральні якості у бізнесі на території колишнього Радянського Союзу набагато нижчі європейських та ближчі співвітчизникам. Крім того, Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС ) базується на унікальності власного шляху, а отже співзвучне ідеї антиглобалізації, надзвичайно популярній у ліберальному середовищі. Нещодавнє приєднання до Митного союзу Вірменії геть його облагороджує і дає неабиякий поштовх до поступального розвитку Євразії.

Росія, яка є ініціатором і натхненником Митного союзу (МС) у рамках Євразійського економічного співтовариства, категорично наполягає на входженні до нього України, пояснюючи ще радянський устрій нашої низькоконкурентної економіки,  вона  ж наголошує на перспективах елементів міжнародного поділу праці, побудованих позавчора. Наш товар потрібен МС вже сьогодні для зміни сировинної компоненти експорту при додаванні спільних зусиль. Важко уявити, що таке Євразійське об'єднання здатне щось, окрім сировини, поставляти на зовнішні ринки. Нас кличуть у миле і багатьом приємне минуле, коли структура радянського експорту була по суті сировинною, навіть великий машинобудівний експорт був тоді матеріалоємним і орієнтованим на країни, в яких Радянський Союз бачив, насамперед, політичну, а не економічну складову.

У Росії середній рівень заробітної плати вищий, ніж в Україні вдвічі, що також є аргументом для входження у МС. Це пояснюється тим, що середня заробітна плата українця підтягнеться до російських показників. Але тут слід подивитися на показники наших північних сусідів, які перебувають у Митному союзі з моменту заснування у жовтні 2007 року і ратифікації у листопаді 2009 року.

             Табл. Середня заробітна плата в країнах світу в 2013 році

Країни світу	Середньомісячна зарплата, дол.
Норвегія	5500
США	4300
Німеччина	4000
Японія	3900
Греція	2400
Південна Корея	2200
Естонія	1150
Чилі	1100
Чехія	1300
Болгарія	1000
Росія	900
Казахстан	640
Азербайджан	510
Грузія	420
Україна	390
Білорусь	320
Киргизстан	230
Таджикистан	120

             джерело: bs—life.ru

Директор радгоспу, що керує Республікою Білорусь, не зміг витягнути середню заробітну плату своїх земляків до рівня російської, хоча застосовував і застосовує різноманітні методи впливу на примітивних росіян, аж до арешту топ-менеджерів і кримінального переслідування господарів не гнучких до Білорусі підприємств. Колоритний президент Білої Русі любить всіляко впливати на неправильні кроки своїх колег по МС, наприклад, навесні 2010 року між ним і Росією виникли чергові принципові розбіжності. У результаті Володимир Путін заявив, що союз почне діяти без участі Білорусі і вже через кілька тижнів категорична і блискуча позиція Олександра Лукашенка знову змінилася. З липня 2010 року вступив у дію Митний кодекс на території трьох країн союзу. З липня 2011 року скасовано митний контроль на кордонах Росії, Білорусі та Казахстану. Його перенесли на зовнішній контур Митного союзу. Це коротка історія існування МС. До речі, якщо говорити про середні заробітні плати країн Прибалтики, то вони перебувають на рівні російських, причому це відбулося без усіляких  Євразійських організацій — вони просто зробили кроки у напрямку Європи.

Євразійський простір має свою довгу історію, засновану на участі в його створенні трьох етносів. Спочатку тюрки, потім — монголи і нарешті росіяни сформували об'єднану політично, соціально і економічно частину суші на двох континентах. Історія також підтверджувала тезу про переваги об'єднання на території Євразії етносів і про складнощі при їх роз'єднанні. Після розвалу СРСР на його території не залишилося суверенних (фр. souverainet — верховна влада, верховенство, панування) держав. Це стосується і Росії, яка як правонаступник Союзу несе тягар програної сорокарічної холодної війни, і Казахстану, і, тим більше, Білорусі. Якби не погано передбачуваний російський ведмідь з ядерною дубиною за пазухою, у Мінську давно б провели миротворчу операцію з відновлення демократії.

На відміну від Європи, об'єднання якої сумнівів не викликає, інтеграційні процеси в Євразійському просторі турбують багатьох, у тому числі світового лідера і поліцейського — США. В Україні виникла ситуація, коли і нинішня лідируюча сила, і опозиція виступають проти Євразійської інтеграції. Країною управляє ділова еліта, яка не бажає ділитися своїми успіхами з росіянами, розуміючи використовувані ними методи бізнес-протидій. До влади в Україні прийшов великий капітал, який прагне ввійти на західні ринки і сподівається там легалізувати свої величезні фінансові та технічні засоби, що дісталися йому не цілком праведним шляхом. Проросійські заяви від представників влади озвучують відверто маргінальні персонажі, опозиція апріорі налаштована на інтеграцію з Європою. Логічно, що українську і російську еліти об'єднує установка на «максимум грошей у мінімум кишень», та ще принцип «тримати всі гроші подалі від своєї країни».

Якщо у Росії будується потужна вертикаль, то в Європі давно зведена сильна горизонталь, зорієнтована на те, щоб почути і звернути увагу на конкретну людину. Європейська інтеграція (від лат. Integratio — з'єднання), яка розроблена і здійснюється дотепер, є процесом виробничої, політичної, правової, економічної інтеграції держав, які цілком або частково перебувають у Європі.

Мало жити з Європою разом, потрібно жити як вони. Це означає, що необхідно змінити свої правила життя і починати будувати Європу всередині себе. З Росією нічого подібного не потрібно, все давно відпрацьовано і побудовано. Якщо жити як у Європі, то треба працювати як у Європі. Вибір можна звести до тези: «торгівля з Росією без правил чи з Європою,  за давно існуючими законами, що прекрасно діють». Давньоруське слово «Україна» походить від слова «окраїна» чи «прикордонна земля». З цим ми змушені рахуватися, але можна спробувати стати «прикордонною землею» Європи. Периферійні країни ЄС за останні 30 років досить добре модернізувалися. Як приклад, можна навести Фінляндію, колишню російську вотчину, яка до вступу у Євросоюз перебувала у не кращому становищі, ніж Україна. Необхідно розуміти, що нам поки що судилося бути периферією. Але зручніше бути периферією Європи, ніж Росії. Дивишся, ще через 20 років незалежності країні вдасться виборсатися з нинішнього аварійного стану.

Якщо наводити економічні, соціальні і законодавчі рамки до європейських стандартів, то виникнуть західні інвестиції, ринок зросте відразу на 500 млн споживачів, запрацює система перевірки якості продукції. У довгостроковій перспективі ми можемо стати конкурентоспроможними, а ось Росія не вимагає змінювати правосуддя і контролювати якість. При створенні зони вільної торгівлі з ЄС український сільгоспсектор отримає пільги від ліквідації ввізних мит як на саму продукцію, так і на товари, отримані у результаті її переробки - обіцяна лібералізація торгівлі текстилем, багатомільйонні пільги отримають українські підприємства хімічної промисловості. Для пом'якшеного переходу до європейських стандартів Брюссель готовий надати Києву від 1 до 7 років. Так ми можемо залишитися без «шампанського», «коньяку» і «портвейну» (виробники за 10 років повинні відмовитися від цих назв після підписання зони вільної торгівлі), але в Європи можна багато чому навчитися. Якщо розуміти, що людина повинна вчитися все своє життя, то ніяких протиріч не спостерігається. А ось які знання можна почерпнути у Росії? Залишається питанням.

Україна зараз не вступає в ЄС, ми лише отримуємо асоціацію, яку, до речі, мають такі  країни як Єгипет, Туніс, Південна Африка, Ліван, Ізраїль, Чилі і Туреччина. Ця асоціація ніяк не завадила Південній Африці та Чилі розвивати свою винну промисловість: вина цих країн за останні 20 років стали світовим брендом. Туреччина збудувала потужну автомобільну галузь, продукція якої широко представлена ​​на всьому Близькому Сході та Кавказі. Після асоціації з ЄС там були створені власні бренди найрізноманітніших товарів — від побутової техніки до текстилю, причому деякі з цих брендів купувалися у Франції та Німеччині, а розвивалися на своєму ринку. Це все було зроблено тоді, коли Туреччина мала не тільки асоціацію, але й митний союз із ЄС.

Євросоюз збирається трансформувати свої відносини з найбільшою економікою світу. У червні нинішнього року представники ЄС і США офіційно оголосили про початок переговорів щодо створення зони вільної торгівлі. Прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон заявив, що мова йде про найбільшу двосторонню угоду в історії людства. Вона принесе 100 млрд фунтів стерлінгів Євросоюзу, 80 млрд США, 85 млрд дістануться решті світу. Старий і Новий світ намагаються створити конкурентоспроможну світову економіку, побоюючись, що Китай, який активно пропонує подібний альянс у Південно-Східній Азії, всіх випередить. На сьогодні, коли Китай вже обійшов США за товарообігом, випередження не тільки можливе, але й прогнозоване. Україні логічніше приєднатися до великого економічного утворення, яким є Євросоюз, а не до сумнівної Євроазіатської спільноти.

Можливий і третій шлях — лавірування. Рухатися і діяти непрямолінійно, майстерно обходити перешкоди на шляху. Цей шлях можливий у добре керованій країні, якою Україна не є. Одна з можливостей подібної стратегії — об'єднання наших інтересів з китайськими. На сьогоднішній день Китай — найбільший кредитор найрізноманітніших проектів. У період світової кризи він кредитував країни, що розвиваються, в обсягах, що перевищують кредитування Світового банку, тим самим стаючи лідером на шляху глобалізації. Юань став цілком затребуваною світовою валютою, коли країни, що не входять в ОПЕК (міжнародна організація експортерів нафти), міняли на них «чорне золото». До речі, Китай кредитує Білорусь, виділяючи на пільгових умовах кошти на 15 років для будівництва атомної електростанції. Це щодо питання про вільні російські гроші і про міцну співпрацю Москви і Мінська.

Українські політики неодноразово заявляли про лояльність на шляху загальної і різнопланової співпраці з усіма економіко-політичними об'єднаннями, які вважаються нашими традиційними і новими партнерами. Але стан економіки, керованість процесів плачевні, а перспективи розвитку туманні.

У нас країна з непростою долею, назвати її монолітною не можна ніяк. До Європи та Росії в українців позитивна компліментарність. Це, за Л.М. Гумільовим, має вигляд несвідомої симпатії, без спроб перебудувати структуру партнера, прийняття його таким, який він є. Західній Україні мила Європа, Східній та Південній — Росія. Немає тільки нейтральної компліментарності. Описане явище не може виникнути за наказом начальства, хоча на персональному рівні почуття різноманітні, як індивідуальні смаки, але на рівні популяції набувається суворо визначеного значення. Наш народ далеко не єдиний, а селекція політичних колізій і зигзагів світоглядів на персональному рівні — довга і наполеглива праця. Структури,  що керують державою, не докладають зусиль до створення етносу під назвою «український народ». Дії можновладців сумнівні і меркантильні. На заході України нинішню владу так і не визнали своєю, на сході країни цю владу називають зрадницькою.

Росіяни та українці — ровесники за етнічним віком. Обидва етноси виникли як результат пасіонарного поштовху XIII ст. До XV ст. українці склалися на Малій Русі з русичів, торків і половців, а росіяни — на Великій Русі з тих же русичів, татар, литовців та фінно-угрів. Обидва етноси успадкували від спільного предка православ'я, зберігши колишню релігійну єдність. А ось стереотипи поведінки та історична доля виявилися у «братніх народів» досить різними. Росія позиціонує себе як держава, яка  відбулася, хоч як би спірно це звучало. Україна ж об'єктивно перебуває у полоні економічних труднощів, список яких легко скласти і настільки ж легко продовжувати:

— ми залежимо від Росії за енергоносіями;

— Україна на сьогодні має малу ємність внутрішнього ринку;

— украй низька конкурентоспроможність вітчизняної промисловості;

— бюджет країни перевантажено соціальними зобов'язаннями.

Навмисно не називаю бюрократичні перепони і не конкретизую нюанси, а то вся стаття складалася б з утомливих перерахувань.

Києву слід пам'ятати про поняття «транспортної теореми». Вона стверджує, що збереження єдності централізованої влади можливе тоді і тільки тоді, коли розвиток усієї держави випереджає економічний розвиток регіонів. Захід сьогодні тяжіє до Європи, Донбас і Харків — до Росії, Крим, який влітку тяжіє тільки до грошей, в інший час року стає дедалі більше проісламським. Якщо не вжити рішучих кроків з центру, Україна протягом одного покоління (приблизно 20 років) розпадеться. Пасіонарні поштовхи, нехай навіть підготовлені ззовні, залишилися в минулому. Сьогоднішня влада бажає за будь-яку ціну втриматися біля керма і повинна самостійно ухвалювати етапні рішення. Скоро листопад, у Вільнюсі можна спробувати зберегти цілісність країни. А у союз із Росією наша країна в її нинішньому вигляді піти не може. У 80-х роках минулого століття, згідно з теоремою, про яку ми сьогодні говорили, розвалився Радянський Союз. Прибалтійський вектор відокремився повністю, азіатський і кавказький досі у підвішеному стані, а от західноукраїнський -залишився незмінним.

Починали ми з алегорії про витязя на роздоріжжі. Ось що пише автор картини, художник Васнєцов у листі до свого друга, теж художника: «На камені написано: «как пряму ехати — живу не бывати — нет пути ни прохожему, ни проезжему, ни пролетному». А далі написи: «направу ехати — женату быти; налеву ехати — богату быти» — на камені не видно, я їх сховав під мох і стер почасти».

Праворуч у нас Росія, «женату быти» — добре це чи ні, нехай досвідчені люди розкажуть. Ліворуч — Європа, «богату быти». Тут коментарі зайві. Прямо — ще одна стежка...