Священний Майдан перероджується на анклав поза законом

Саме цей епізод, а не «вбивство патріота» Сашка Білого «катами з МВС» повною мірою характеризує нинішній стан міліції, безпеки громадян і стан держави в цілому.

Мабуть що настав час припинити списувати на війну надто багато, особливо зважаючи на те, що цю війну вирішено було не вести. Не знаю, правильно це чи ні: тягар ухвалення такого рішення не виміряти тим, хто його не ніс.

Поки численні, переважно передвиборчі, штаби пишуть ефемерні плани перемоги на південному сході, давайте подивимося, що відбувається в нас у тилу. Тим більше, тут події розвиваються настільки парадоксально, що незрозуміло, де насправді передова: на фронті в нас зброю не застосовують, а в тилу — зовсім навпаки.

«Медовий місяць» з владою закінчився, фактично не розпочавшись. Сьогодні в ефір і на сторінки видань виливається сила-силенна викриттів і вихлюпується безпрецедентна кількість неконтрольованих емоцій, особистих вражень і оцінок, які чомусь стають новинами і тиражуються як факти, продовжуючи нагнітати атмосферу. Але є делікатні питання, про які все одно мовчимо. Напевно, боїмося програти інформаційну війну, побоюємося лити воду на млин ворога... Але ЗМІ ще донедавно братнього народу прекрасно дають собі раду й без нас, фонтануючи вигадками і абсолютно не потребуючи наших ретельно приховуваних від самих себе фактів. А ігнорування або перекручування фактів — це не найкраща стратегія гарантування інформаційної безпеки. Значною мірою саме бездарні потуги вибіркового інформування позбавили довіри до «патріотично налаштованих» джерел інформації тих, хто згодом став жертвою безсоромної, агресивної і масованої російської інформаційної атаки на південному сході України. І судячи з усього, це — не останні жертви.

Однак важко дорікати в зайвій емоційності колег на тлі того, що навіть генерали втрачають самовладання в прямому ефірі. Генерал Скіпальський, колишній заступник голови СБУ, з його-то стажем, досвідом специфічної роботи, не посоромився заявити в контексті смерті Білого про те, що це... справа рук іноземних спецслужб. Путін і так «позбавив ілюзій» всіх, у кого вони були щодо братської держави, але коли істерики стаються в генералів — це вже занадто дестабілізуючий фактор. Чи пану Скіпальскому було достеменно відомо, що стрілок із «Сокола» працює, певне, на росіян? Тоді треба не народ лякати, а вживати заходів, передбачених процесуальним правом.

Висвітлення життя і смерті Сашка Білого — найбільш загальновідомий, але не найяскравіший факт, що підтверджує вищесказане. Політики сором'язливо уникають обговорювати це питання публічно. Не думаю, що з поваги до покійного, швидше від того, що ні доброї, ні однозначної відповіді тут немає. А піднесені духом діячі сьогодні знову в передвиборчій стихії, і важливо не сказати не те, адже настрої мас ось-ось конвертуються в реальну можливість «послужити народу».

Дивно, що й спікери «Правого сектора», рівень яких, без перебільшення, приємно вразив співробітників «Ракурсу», які не одноразово зверталися до них по коментарі, не знайшли потрібної тональності у висвітленні цього питання. Щоб зберегти баланс, віддавши данину неординарній, потужній і, без сумніву, патріотичній людині, але не брати на себе його гріхи, безапеляційно стверджуючи: «міліція вбила патріота».

Ми вже переживали часи, коли в Києві побратимів людей зі зброєю, загиблих внаслідок невдалого завершення форумів, що їх тоді називали «стрілками», поминали з такою помпою, що всім, хто по нещастю опинялися в той час в полі зору скорботних, бувало, і під загрозою зброї доводилося підводитися, віддаючи данину покійному...

«Правий сектор», якому лише три місяці, вже доріс до партії. Ми теж дуже швидко, разом із ним, пройшли за ці три місяці шлях від захвату, вдячності і солідарності (заглушаючи власні сумніви щодо методів терміном «крайня необхідність») до усвідомлення того, що до нього більше запитань, ніж у нього поки що — відповідей. І після всього, що зроблено і повалено, буде дуже шкода, якщо в результаті з'ясується, що вони справді виявилися «не тими» хлопцями.

Сашко Білий, спогадами про якого повниться інтернет, був убитий після збройного опору міліції при затриманні. Далі почалася потужна кампанія під девізом: патріотів убивають, ворогів, сепаратистів не ловлять. (Характерно, що до СБУ в контексті сепаратистів запитань чомусь немає). Хоча в даному випадку вороги, як кажуть, окремо. Тому що тут все просто: якщо не було підстав для затримання — повинен відповісти винний, якщо було перевищення повноважень — теж. Це — все. Якщо ж правоохоронні органи не мають права займатися розслідуваннями щодо патріотів, то для ясності треба просто ухвалити відповідний закон, що сьогодні зробити нескладно...

Водночас міністр внутрішніх справ, враховуючи специфіку постреволюційного часу, давно мав зняти вже, нарешті, гриф секретності з матеріалів, які дають вичерпну характеристику покійному фігуранту, а також докладно висвітлюють діяльність Сашка Білого, яка дала підстави для затримання. Міністр внутрішніх справ не повинен строчити, як справдешній блогер, демонструючи відкритість замість результату. Але повинен сам відповідати за свої рішення, а не зливати підлеглих, що виконували його наказ, називаючи підрозділ, відповідальний за операцію («Сокіл»), який тепер от-от «полетить» услід за «Беркутом».

Тепер міністра внутрішніх справ вимагають прибрати, одночасно йому оголошено вендету. Прибрати міністра можна, тим більше, якщо говорити про нормальні аргументи, то взагалі незрозуміло, з яких міркувань саме його поставили на цю посаду. Але в цьому випадку зовсім не в Авакові річ. Хочеться подивитися на будь-якого іншого «без погон» (бо тим, хто при погонах, довіри ще менше), хто прийде на головний пост у МВС і, наприклад, відразу назве нам імена снайперів. Будь-який інший прийде на цей пост фактично лише для того, щоб переконатися вже на власному досвіді: нічого не можна зробити ось так раптом, за місяць, з цією системою. Зокрема тому, що дуже багато з того, що ми бачимо так, вони бачать інакше, зовсім інакше...

Не так давно міністр внутрішніх справ розкрив маленьку неприємну таємницю. Маленьку — це якщо порівнювати з реальними масштабами проблеми. Аваков чесно визнав у своєму блозі: «02.03.2014 року о 2 годині ночі на стаціонарному посту ДАІ N502 по Броварському проспекту міста Києва були розстріляні три співробітники полку ДПС ДАІ... Це було безглуздо жорстоко... Станом на 21.03.2014 року затримано і арештовано одного з безпосередніх виконавців 22-річного жителя Сумської області, і сьогодні затримано організатора вбивства 25-ого жителя міста Києва, що є лідером неформального руху «Білий Молот».
**
Вбивці переховувалися на Майдані, ховалися, називаючи себе патріотами. Ні, вони не патріоти, ні — не майданівці. Вони — вбивці, і співчуття у мене до них менше, ніж до звичайних злочинців. Вони зрадили нас всіх, всіх — хто був на Майдані зі світлою душею... ».

У справі про розстріл співробітників ДАІ фігурують зовсім  молоді люди. Старший був затриманий лише тоді, коли залишив територію Майдану, хоча його місце перебування ні для кого не було таємницею. Молодший теж був на Майдані тривалий час. Про це знали всі, кому слід було, але затримати його змогли лише тоді, коли він залишив свій притулок.

У машині було знайдено картку, яка вказує на приналежність до «Правого сектора». У таких картках немає імен, тільки номери. Спочатку було оприлюднено інформацію про те, що цю картку знайшли. Буває. Потім виникла версія про те, що підкинули росіяни. Могли, звичайно, від них усього можна сподіватися. У результаті виявилося, що ніхто нічого не підкидав і не знаходив, «корочка» до чужих рук не потрапляла. Але головне питання таки в іншому: де «знайдено» і для чого було приготовано заховані в машині боєприпаси, тушонку і армійські медпрепарати? Сіра Daewoo з безбашенними пасажирами прямувала з Києва, на схід, а зовсім не на Майдан... Цю сіру Daewoo придбано недавно і записано на киянина. Є підстави припускати, що подробиці знає, як це не парадоксально, враховуючи стан цієї служби... глава СБУ Валентин Наливайченко. Це сумна історія, в якій втішає лише одне: Наливайченко належить до тих представників СБУ, які не працюють на Росію. В усякому разі, у колишню його каденцію в СБУ на урочистій церемонії дипломи випускникам академії зовнішньої розвідки вручав посол США. Тож буде, мабуть, в українській спецслужбі тепер баланс... інтересів двох наддержав. Тих, що авторитетно гарантували свого часу цілісність України.

Чи не в тому почасти причина немилості до Авакова, що підлеглі копнули кудись «не туди», як це, бувало, траплялося між МВС і СБУ (надто якщо керівництво цих структур мало різні політичні симпатії, як це є нині) в ті часи, коли вони займалися ще чимось, окрім заробітків і обслуговування бізнесу керівництва? Зрозуміло, що все це буде покрито горезвісною таємницею слідства. І все ж немає відповіді на запитання, яким був мотив цього божевільного розстрілу співробітників ДАІ. Жодної, навіть революційної необхідності в цьому не було. То що ж, окрім «раптово виниклих неприязних відносин»? Може, просто ненависть до міліції взагалі, можливо, гостра неприязнь саме до співробітників ДАІ. Припускати можна все що завгодно. Але панове з нашого нового офіційного силового блоку чудово обізнані і про інше. Серед частини тих, чий патріотизм поки що не викликає жодних сумнівів у міністра внутрішніх справ, вищий пілотаж, що підтверджує власну крутизну, — це вбити міліціонера та заволодіти його зброєю. Як впливати на такі тенденції серед безсумнівних патріотів, якщо, звичайно, влада не вважає, що це «пройде саме» або при отриманні посвідчення бійця Нацгвардії...

Окремої розповіді заслуговують події, що відбувалися в Голосіївському районі столиці. Там практично по кожному кримінальному епізоду — офіційна брехня. Але немає впевненості, що міліції сьогодні дозволено говорити правду, навіть якщо б вона раптом захотіла. Один приклад. У Києві затримали... опергрупу, у якої було дотримано всіх необхідних процесуальних формальностей для проведення контрольної закупівлі наркотиків, в тому числі була санкція суду. Але саме міліціонерів звинуватили в тому, що вони торгують наркотиками. Бо інакше обвинуваченим у справі з повною доказовою базою фігурував би «патріот». Вірніше, патріот, тому що «невинний».

Так, влада, якій місяць від народження, не може відповідати за всіх, кого «закликала революція». Але влада не має права подавати їм чіткі сигнали, які дозволяють зробити висновок, що все зійде з рук. Кожна офіційна брехня — це саме такий сигнал.

Те, що сталося на Хрещатику позавчора — далеко не перший епізод. Але про збройні конфлікти, що відбуваються на Майдані, стає відомо, головним чином, лише тому, що знадобилася медична допомога поза його межами. Про те, як багато зброї зберігається там, відомо давно. А недавно ця інформація отримала чергове криваве підтвердження. У зв'язку із затриманням озброєної групи в Дніпровському районі, за день до того вбили людину. Вони дали свідчення, що зброю взяли на Майдані, у КМДА.

На Майдані, який для мільйонів співвітчизників став священним місцем, тепер утворився анклав поза законом. Пройдіть по Майдану сьогодні, подивіться на озброєних 17-річних дітей, ви побачите, наскільки радикально змінилося його населення за останній час. Їм потрібно допомогти повернутися з війни.

Ні перевороти, ні революції не робляться в білих рукавичках. Але Андрій Парубій, який користується непохитним авторитетом на Майдані, має усвідомлювати, що якщо був час роздавати зброю, то тепер час — збирати її або хоча б реєструвати, і саме його могли б послухати соратники. Тільки не потрібно розповідати про війну: «фронт» далеко, і не там, а саме тут розгулює величезна кількість людей з незареєстрованою зброєю, для застосування якої взагалі немає жодних стримуючих факторів. І досі періодично знаходять трупи з вогнепальними пораненнями.

Наше життя час повертати в законне русло, і цього не зробити за допомогою брехні і замовчування фактів. Влада зобов'язана відкликати з війни тих, хто вважає, що завоював своє право встановлювати власні закони прямо на вулиці. Але якщо вона буде змушена приховувати від нас усе, побоюючись гіпертрофованої реакції, то знову відпускати будуть «патріотів»-наркоторговців. Чи цього ми хотіли? Адже не у всіх є можливість, як у власників маєтків у Конча-Заспі, запросити до себе охоронцями людей у формі і з «революційними посвідченнями», які так часто тепер означають індульгенцію.

Чи готові ми сприймати правду без істерик? А ще — спробувати уявити, що б ти сам зумів зробити за місяць на одному з цих високих місць, а не на словах вдома перед телевізором?

Повертати життя в законне русло бажано законними методами. Але іноді заяложений вислів «ламати — не будувати» набуває зворотного значення. У нашому випадку складніше ламати: «розбирати барикади» за допомогою чинного Кримінального процесуального кодексу буде досить важко. Міліцейські профі з колишніх, про яких згадали через роки і закликали до лав, взялися сьогодні за голови, прочитавши новий КПК. Раптом виявилося: для того, щоб «заробляти», цей кодекс цілком придатний, а для того, щоб припиняти і розслідувати злочини — якось не дуже. Значить, слід терміново, але продумано і професійно міняти те, що заважає упорядковувати життя.

Що робити з міліцією? За моїми спостереженнями, після ефектного ходіння загонів і жорстких звільнень, де майстер-клас продемонструвала «Свобода», упевнених у тому, що треба розігнати всіх міліціонерів, відчутно поменшало. Тепер популярна тема — про очищення рядів.

Багатьом здавалося, що міліцію можна мало не замінити нашими хлопцями. Що на ділі виявилося не так-то просто. Зокрема тому, що хлопці не дуже-то й хочуть ставати до лав і навідріз відмовляються віддавати честь «ментам». Їх загалом влаштовує нинішній стан і вони не поспішають ставати «міліцією», а вважають за краще залишатися «озброєним народом». Такий от термінологічний парадокс... Новобранці зараз проходять «техогляд», от тільки їх чомусь не показують психологам. Напевно, чекають, поки мине воєнний синдром. Це також зрозуміло, але в цьому контексті сильно насторожують їхні нові повноваження: аж до особистого огляду, огляду транспорту будь-якого громадянина тощо. Але це — тема окремої розмови.

Мільйони скандували «Слава Україні!» і відповідали: «Героям слава!». Інший слоган, на який відгук: «Смерть ворогам!», багатьох надихав менше, але все одно був у дусі часу. Та от настав момент, коли ворог, що немов матеріалізувався зі слоганів, нахабно, беззаконно відхопив частину нашої території, але це не призвело до багаторазово обіцяного йому бойовим слоганом летального наслідку... Здається, це дещо протверезило багатьох і ми не побачили найжорсткішого варіанту постреволюційної дійсності, який був нам уготований всім перебігом розвитку подій.

Однак якщо вже сьогодні, поки ще не пізно, не вжити реальних заходів, не виробити чіткої політики щодо того, як бути тепер з героями революції, її бойовими одиницями і значною кількістю тих, хто приєднався до них без особливих на те підстав, це закінчиться катастрофою. Адже ми пам'ятаємо, хто знаходить для себе останній притулок у патріотизмі. Можливо, небагато було періодів в історії нашої країни, коли сенс цього вислову проступав би настільки рельєфно. Адже право на фразу «Не за це боролися...» мають не тільки люди в камуфляжі.