Українсько-грузинські ускладнення

Колишній грузинський президент Міхеїл Саакашвілі створив у Києві «Штаб визволення Грузії». Як повідомили ЗМІ, до штабу ввійшли Георгій Вашадзе, Георгій Барамідзе, Давід Сакварелідзе, Георгій Таргамадзе, а також Георгій Бокерія.

Одночасно Саакашвілі виступив з критикою уряду Грузії за відмову від підтримки України та підігравання Росії.

Дії Саакашвілі жваво поширили російські ЗМІ, що розповсюдили дану новину та почали супроводжувати її перекручуванням змісту висловлювань прем'єр-міністра Грузії. Російська преса зосередила свою увагу на тому, що міждержавні відносини між Україною та Грузією перебувають на межі зриву, вдаючись до опису вчинків Саакашвілі та його прибічників у Києві.

Очевидно, які інтереси переслідує у даному сценарії Москва, але я дозволю собі пояснити суть конфлікту, бо знаю його зсередини.

За час існування режиму Віктора Януковича відносини між двома країнами фактично не розвивалися. Так уже склалося, що останніми роками Грузія та Україна пішли двома протилежними шляхами розвитку.

2–6 липня 2014 року відбувся чотириденний і чи не найвагоміший за значимістю візит української сторони до Грузії за останні роки, який ми разом з колегою Олегом Березюком (головою Українського юридичного товариства) мали нагоду ініціювати та супроводжувати.

До офіційної делегації від України увійшли міністр юстиції Павло Петренко, міністр інфраструктури Максим Бурбак, голова державної виконавчої служби Дмитро Сторожук, урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Наталія Севостьянова.

Чималих зусиль доклали посли України Василь Цибенко та Грузії Міхеїл Уклеба для того, щоб зустріч відбулася на найвищому рівні. В результаті українська сторона провела зустрічі з президентом і прем’єр-міністром Грузії, які висловили всебічну підтримку Україні, доручили організувати терміновий візит профільним міністрам до Києва з метою надання допомоги в проведенні реформ, а також запропонували руку допомоги українським президенту і прем'єру в економічній сфері та сфері стратегічного партнерства.

Президент та прем'єр Грузії висловили підтримку Україні в усіх її діях щодо захисту територіальної цілісності, засудили анексію Росією Криму, схвалили дії Києва по відношенню до терористів. Окрім того, протягом всіх чотирьох днів відбувалася практична взаємодія щодо запозичення досвіду Грузії в реформуванні країни у різних галузях. Українська сторона провела зустрічі з міністром юстиції Грузії, міністром регіонального розвитку та інфраструктури, міністром економіки та розвитку, главою Конституційного суду та іншими посадовими особами.

За підсумками візиту до дружньої країни сторони домовилися про підписання меморандуму про взаємодопомогу, що особливо важливо в контексті військової агресії Російської Федерації.

В той самий час у Києві вже активізувалася робота щодо відродження ГУАМ як організації, яка б могла взяти на себе функції гарантування безпеки у регіоні.

Згодом до Грузії завітав радник президента України Юрій Луценко.

14 липня Луценко відвідує судове засідання у апеляційному суді Грузії, де розглядається справа по звинуваченню екс-міністра внутрішніх справ Вано Мерабішвілі, та зчиняє скандал, називаючи грузинську владу проросійською, президента країни — проросійським олігархом, втручаючись у судовий процес. Луценко закидає фальшування справи і погрожує, що звільнить Грузію від олігархів та окупантів.

Цитати Луценка по сьогоднішній день розміщені на офіційному сайті «Третьої Української республіки».

Ці висловлювання були негайно розповсюджені російськими ЗМІ. Підтекст: руйнування українсько-грузинських відносин. Посла України в Грузії викликають для надання з цього приводу пояснень грузинській стороні.

За наслідками візиту Луценка прем'єр-міністр Грузії назвав його вислови принизливими, погрози на адресу суду — неприпустимими по відношенню до влади суверенної країни. Луценка запропоновано зробити персоною нон грата в Грузії.

Таким чином результати титанічної роботи багатьох людей, проведеної цього року на відновлення двосторонніх відносин між країнами-побратимами, діями Луценка поставлено під загрозу зриву.

Це сталося в той час, коли Україна веде війну з зовнішнім ворогом, а на міжнародному рівні розпочалася дискусія про відновлення ГУАМ як системи колективної безпеки в регіоні. До речі, генеральним секретарем ГУАМ є надзвичайний і повноважний посол Валері Чечелашвілі (Грузія), який докладає щоденні зусилля для зміцнення партнерства між країнами.

Повертаючись до останніх подій: звинувачення Саакашвілі і його прибічників в бік офіційної Грузії виглядають цілеспрямованими, а кроки Луценка та активна їх підтримка російськими ЗМІ викликає справедливі запитання. Як і запитання, які адресуються до Луценка у зв'язку з його підтримкою Ахметова.

Не зважаючи на такого роду «міжнародну діяльність» зацікавлених осіб, є впевненість у тому, що двосторонні відносини між Україною та Грузією приречені на успіх.

«Ракурс» звернувся з проханням прокоментувати ситуацію до Юрія Луценка: «Я відвідав свого друга і колегу. Порушення його прав — очевидні і дуже схожі на мою справу. Вже цієї осені Євросуд дасть їм оцінку.

Під час самого суду я мовчав, виступав Вано. Суддя перебивала його останнє слово. Лише після оголошення перерви я кинув фразу про те, що суддя боїться виступу опозиційного політика більше, ніж він — її вироку.

Решта політичних коментарів я робив біля суду. При цьому підкреслював повагу до вибору грузинського народу.

Проросійський вектор Грузії не приховується її керівництвом. Їхні офіційні особи вже не раз закликали Україну брати з них приклад і налагоджувати вигідні відносини з Москвою. Не думаю, що я дозволив собі щось особливе, говорячи про небезпеку російських телевізійних каналів, знову включених в Грузії. А мої політичні симпатії до грузинської опозиції — моя справа. Звісно, якщо Грузія — вільна країна».