Чи варто обирати суддів місцевими громадами

Олександр Волков, керівник Головного управління з питань судоустрою та правової політики Адміністрації президента України, екс-суддя ВСУ:

До виборності суддів у мене ставлення негативне. Я можу розповісти, як було за часів мого обрання народним суддею в Радянському Союзі у 80-х роках. Я був обраний з результатом понад 90%, хоча мене ніхто й знати не знав, а трудовий колектив, який висував мою кандидатуру, бачив мене один раз. Організовував це все райком партії. Але тут слід пам'ятати одну річ. Хто цього суддю, якого вибирав народ, потім звільняв?.. Звільняла виконавча влада. Тому коли пропонують обирати суддів місцевими громадами, одразу питайте: а хто буде потім звільняти цих суддів?

Для чогось же утверджують у світі стандарти незалежності суддів, починаючи з 1983 року, коли було прийнято Монреальську універсальну декларацію про незалежність правосуддя (тоді в Монреалі відбулася перша світова конференція щодо незалежності правосуддя. — Ред.). Ці міжнародні стандарти кажуть нам, що судді мають бути незалежні, ухвалювати свої рішення на підставі законності, тобто суспільних правил. А якщо суддю обирає якась громада чи область, він буде залежним чи незалежним?

Тут більше запитань, ніж відповідей: хто і за чий рахунок проводитиме рекламну кампанію цим кандидатам у судді, хто буде підраховувати голоси, хто буде це все оплачувати врешті-решт? Давайте порахуємо спочатку і запитаємо в населення, чи готове воно платити за це додаткові гроші.

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, завідувач кафедри державно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», екс-суддя КСУ:

До ідеї виборності суддів я ставлюся негативно, про що неодноразово заявляв. У світі така практика існує, суддів обирають у низці штатів США і деяких кантонах Швейцарії. Але якраз американські фахівці майже одностайно не рекомендують запозичувати цей досвід виборності суддів.

По-перше, будь-яка виборча система вимагає коштів. Навіть у США, де фінансові можливості більші, до процесу матеріальної підтримки суддів долучаються політичні сили, інші інституції, що, як ви розумієте, не сприяє незалежності суддів. Вони стають ще більше залежними, коли отримують гроші на свою виборчу кампанію від різних спонсорів.

По-друге, суддя, який працює, озираючись на свій електорат, не може бути справді незалежним. Бо серед виборців не багато людей, які розуміються на справах і юридичному процесі.

По-третє, наш попередній радянський досвід виборності суддів свідчить, що доволі часто на переобрання подавалися не професійні, доброчесні та сумлінні судді. Нерідко перевага віддавалася слухняним суддям, які «правильно» вирішували справи, тобто влаштовували партійні органи і виконавчу владу.

Я є прихильником незмінюваності суддів. На це неодноразово вказувала й Венеційська комісія, яка радила закріпити цей принцип на рівні Конституції. Але, звісно, за будь-які провини судді (не за розмите поняття порушення присяги, бо під нього часто підводять все і вся), за дії, які паплюжать високе звання судді, відповідальність має бути. І тут Конституція і закон «Про судоустрій і статус суддів» мають стояти на жорсткіших позиціях, ніж сьогодні. Не відкликання судді, а звільнення за чіткими критеріями, з можливістю оскарження цього рішення.

Судова реформа має бути спрямована на очищення від тих, хто справді не достойний бути суддею. Тут сумнівів не виникає. А ідею виборності я вважаю чистим популізмом.

Інститут виборності можливий і доцільний лише для мирових суддів, які розглядають дрібні справи та не потребують особливої кваліфікації. Можна було б таким чином розвантажити суддів та, з іншого боку, подивитися, як цей інститут працюватиме в наших умовах. У світі він досить поширений.

Олександр Водянников, національний радник з юридичних питань, керівник відділу верховенства права Координатора проектів ОБСЄ в Україні:

В деяких країнах з регіону ОБСЄ справді існує практика обирати суддів місцевими громадами, зокрема в деяких штатах США. Але слід пам’ятати, що ця практика формувалася декілька століть, і за цей час в її застосуванні виросла і окрема традиція, і вагомі інструменти забезпечення незалежності та професійності таких суддів. Тому в реалізації реформи слід пам’ятати про ризик «політизації» процесу призначення особи на посаду судді, який може поставити під загрозу як якість відправлення судочинства так і незалежність судді, обраного громадою в суспільстві, яке переживає достатньо непросту трансформацію та розбудову демократичних інститутів. Але навіть в розвинутих демократіях виборність громадою суддів є досить сумнівним інститутом. Як зазначив американський дослідник Девід Позен, «пропонувати громадянам обрати суддів для себе — все одно що пропонувати їм обрати для себе фізика-ядерника».

Роман Куйбіда, заступник голови правління Центру політико-правових реформ, к.ю.н.:

До ідеї виборності суддів місцевими громадами ставлюся добре, але тільки щодо мирових суддів. Такі зміни слід вносити на рівні Конституції. Хоча я не виключаю, що тут можуть виникнути проблеми щодо відповідності європейським стандартам, тому потрібні консультації з Радою Європи.

На мій погляд, ці судді мають розглядати лише прості дрібні спори побутового характеру (наприклад, розлучення). Тобто ті спори, в яких не може бути зацікавленості політичних чи олігархічних структур. Щоб у політичних сил чи олігархів не виникало спокуси мати свого «кишенькового» мирового суддю.

Де мають засідати мирові судді, повинна вирішувати місцева влада. У багатоквартирному будинку для мирових суддів можна виділити окреме приміщення абощо. Вони мають бути ближче до людей.

Віктор Мусіяка, кандидат юридичних наук, один з авторів Конституції України, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», колишній заступник голови Верховної Ради:

Місцеві громади мають обирати мирових суддів, не більше. Ви подивіться, що робилося на мажоритарних округах на парламентських виборах, нам ще цього з суддями не вистачало.