Законопроект Геращенка: треба буде, всіх посадимо. Від добровольців до хабародавців

Смішна назва законопроекту №2330 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо аспектів застосування застави та злочинів, до яких застосовується тримання під вартою)» Антона Геращенка свідчить про одне з двох: або нардеп (якого скромний статус радника міністра надихав велемовно і повсюдно коментувати все на світі) настільки перейнявся міліцейським духом, що справді щиро прагне застосовувати запобіжний захід до... злочинів, а не до громадян, підозрюваних у їх вчиненні, чи то почалася нова ера кримінальної політики держави.

Утім, про друге може свідчити прийняття уже новою владою цілої низки законів із числа «драконівських», за які та ж сама нова влада сьогодні притягає до відповідальності діячів із колишніх. Тим не менш законопроект Геращенка — це, безсумнівно, особлива віха. Тому що вищевказаним оксюмороном його законотворчий радикалізм аж ніяк не вичерпується. Пропонується значно розширити список злочинів, підозра чи обвинувачення у вчиненні яких виключає можливість застосування до фігурантів будь-якого іншого запобіжного заходу, крім тримання під вартою. Хоча сама по собі підозра чи обвинувачення у вчиненні злочину, навіть тяжкого, не може і не має бути підставою для того, щоб людину брали під варту автоматично. Тобто без урахування не тільки особистісних характеристик обвинуваченого, але навіть доказів його провини.

На жаль, наші реалії дають усі підстави для побоювання, що такого роду нововведення створять колосальні можливості для зловживань. Слід усвідомити те, що в нашій правозастосовній практиці цей закон означатиме таке: людину можна буде закрити, просто пред’явивши підозру, не зважаючи на те, наскільки її підкріплено доказовою базою. Звісно, це дуже зручно для правоохоронних органів і влади.

Цікавий і підбір статей Кримінального кодексу, зазначених у законопроекті. Крім статей КК, які передбачають відповідальність за дії, що посягають на основи національної безпеки, і це логічно, в законі передбачено й інші, в яких превалює політика. Наприклад, стаття 260 «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань». Якщо хтось припустить із наївності, що стаття увійшла до списку Геращенка для того, щоб приструнити людей у камуфляжі, які промишляють далеко від фронту різними негідними заняттями, то ці заняття завжди підпадають під статті, що передбачають відповідальність за звичайні загальнокримінальні злочини. А от для багатьох із тих, хто повернеться з фронту і захоче запитати у влади, що ж ви тут натворили, поки ми там воювали, — найбільш підходяща стаття: певні батальйони і створювалися, і тривалий час діяли та і залишаються поза законом. Але головне тут, звісно, превенція.

Є ще стаття, очевидно, заточена не інакше, як особисто під Путіна (більше її застосовувати начебто немає до кого), якого Геращенко, очевидно, не готовий відпустити за жодну суму застави, раптом той втрапить до рук, що взагалі-то правильно. Мова про статтю 437 «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни» (неначе війна буває неагресивною, але це вже не до Геращенка питання). 

Якщо ж говорити серйозно, то цим законопроектом може бути започатоковано тенденцію, коли список статей КК, за якими — відразу за ґрати, доповнюватиметься в міру необхідності. А ми навіть не встигатимемо відстежувати ці законодавчі нововведення. Там уже фігурують і той, хто отримує хабар, і той, хто його дає. 

Щодо того, що закон, як зазначено в пояснювальній записці, не потребує додаткових видатків із держбюджету, можна посперечатися — в існуючі камери потенційні мешканці ніяк не вмістяться.

І останній, з дозволу сказати, курйоз. До проекту ввійшла доволі екзотична стаття про піратство (446). Але чомусь немає ані слова про набагато більш актуальний нині злочин — найманство. Це вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях.

Тож із актуалізацією законопроекту є неабиякі проблеми, на тлі чого його дивовижна спрямованість насторожує ще більше...

Нинішнім мешканцям Олімпу, як і всім без винятку попереднім, чомусь здається, що вони тут — усерйоз і надовго. А отже, закони можна приймати які завгодно — до нинішніх «вершителів доль» та їхнього ближнього кола рука закону не дотягнеться. У тому, що їхній час мине, можновладців не переконують жодні приклади. Ні виставлена на загальний огляд, а потім частково розграбована з плебейською радістю лубочна, неповторна в своєму нечувано дорогому убозтві розкіш будинків президента і генпрокурора, ні карикатурність соляних печер молодої порослі з Міндоходів, які, до речі, мали набагато більше об’єктивних підстав, ніж нинішні, вважати, що «прийшли надовго»...

І одного такого законопроекту, в разі його ухвалення, достатньо для того, щоб гарантувати при наступній зміні влади епідемію самогубств, у якій новий міністр внутрішніх справ, безсумнівно, також не побачить будь-якої закономірності, що заслуговує на увагу.