Новини
Ракурс

Соціальний імунодефіцит, або Чи стали українці ближче до Європи

Чи стали українці ближчими до Європи? Чи знає більшість наших співгромадян, як живуть європейці? Адже, згідно із соціологічними дослідженнями, три чверті українців ніколи не залишали межі Батьківщини. Побували в інших країнах, окрім Єгипту, Туреччини, і того менше — соціологи нарахували 17%. При цьому 36% українців ніколи не залишали рідний регіон. Чи можуть домосиди, що мають свої, підігріті пропагандою, уявлення про світ, якісно змінити на краще життя в країні? Не провина наших співгромадян у тому, що вони не відносяться до завзятих мандрівників. Якщо ще кілька років тому більшості українців доходів вистачало лише на харчування та товари першої необхідності, а деякі просто ледве зводили кінці з кінцями, то тепер і поготів не до подорожей у Європу. Цьому також не сприяють візові бар’єри та консерватизм, вироблений ще за часів СРСР із його залізною завісою.

Loading...

Вчені вважають, що осілий спосіб життя звужує кругозір, спотворює уявлення як про власну країну, так і про світ. «Це позбавляє країну ґрунту для продуктивних реформ, — вважає професор Абердинського університету Клер Уоллес, фахівець із досліджень східноєвропейської міграції. — Ті, хто побував за кордоном, привозять із собою новий практичний досвід, який може бути недоступний в Україні. Дуже шкода, що українці мало подорожують, адже вільне переміщення приносить величезні переваги як країнам, що приймають приїжджих, так і їхнім “донорам”».

Експерти також зазначають, що між поглядами співвітчизників, що побували за кордоном, та тими, які ніколи не залишали меж своєї країни, лежить прірва. Так, за даними дослідження фонду Демократичні ініціативи та Центру Разумкова, серед тих, хто бував у країнах ЄС, США чи Канаді, євроінтеграцію підтримують 79%, а серед українських домосидів прихильників налічується удвічі менше.

Ще в 2006 році соціолог Наталія Паніна, що працювала з колегами над соціальною діагностикою українського суспільства, немовби рентгенівськими променями висвітлюючи всі його патологічні зміни й больові точки, помічала, що для соціального організму особливо небезпечний стан аномії (процес повної або часткової втрати цінностей). Це можна порівняти зі станом імунодефіциту в живому організмі. Суспільство вразила епідемія «морального СНІДу». Чим це загрожує йому в майбутньому? Як вивести його з цього стану? На жаль, у той час її статті, дослідження не були цікавими владній верхівці. У більшості тих, хто тоді дорвався до влади, були симптоми, схожі з аномією.

Куди може прийти суспільство, змушене жити в умовах втрати моральних орієнтирів і беззаконня? Н. Паніна відповіла на це питання у своїй статті «Фактори національної ідентичності, толерантності, ксенофобії, антисемітизму в сучасній Україні» (2006 рік), і сьогодні ми переконуємося в її правоті: «З часу проголошення незалежності населення України вимушено проживає в умовах соціальної аномії, що характеризується відсутністю в суспільстві ціннісно-нормативної бази соціальної консолідації (загального уявлення про те, «що таке добре, і що таке погано», що в цьому суспільстві заохочується і що засуджується), недієвістю прийнятих законів і недовірою до власної влади. Але стан аномії не може тривати в суспільстві як завгодно довго. У таких умовах масова свідомість шукає ціннісні «підпірки» в історичному минулому і звертається до пошуків «месії», який прийде і «наведе порядок у країні» .Таким месією в аномічному суспільстві може стати або авторитарний лідер фашизоїдного типу, або тоталітарний лідер із комуністичною риторикою, або ж архаїчно-традиціоналістський «духовний пастир»...».

Якщо знову заглянути в соціологічні звіти, за останній рік кількість прихильників ЄС зросла не так різко, як впало число прихильників Митного союзу (МС), і сьогодні становить, за різними даними, близько 55%. Прихильників МС нині налічується трохи більше 10%. Тобто, українці «пішли» із союзу з РФ, але лише на кілька кроків просунулися на шляху до Європи. Велика частина, приблизно третина, вважають, що наша держава має орієнтуватися на свої сили, українцям не потрібно ні на кого сподіватися.

Сьогодні відбувається криза довіри до влади. Адже що таке європейськість? Для пересічного українця це покращення життя. Погодьтеся, важко відчувати себе європейцем, якщо ти отримуєш 60–70 доларів пенсії. Сумніви щодо того, що Україна — це Європа, часто пов’язані з невпевненістю, чи здатна українська держава наблизитися до європейських стандартів, чи може влада провести реформи, щоб наша країна стала одним із членів ЄС.

У регіонах (за винятком західних областей) люди досить критично оцінюють дії влади, рух до Європи і дії ЄС у тому, як він допомагає і підтримує Україну. У багатьох українців виникає питання: чому ми так повільно йдемо в європейську сім’ю?

«Багаторічний досвід роботи ЄС із Україною показав нас із не дуже привабливого боку, — розповідає Дарина Гайдай, аналітик Інституту світової політики. — Україна вчиться бути передбачуваним, надійним, а також сильним партнером, який здатний імплементувати рішення, під якими поставив підпис. Тому ЄС важко звинуватити в тому, що він ставиться до нас із підозрою. Європейці хочуть побачити конкретні результати. Романтичний період ЄС — Україна завершився і переходить в прагматичне русло. Європейці хочуть побачити нашу країну привабливою в інвестиційному плані. Для нашої країни це також дуже важливо, адже ми не хочемо перетворитися на державу, яка тільки просить про допомогу і намагається за рахунок європейців вирішувати свої проблеми».

Реформи — тривалий процес. Безумовно, в Європі це розуміють. Найбільший акцент європейці роблять на відкритості, боротьбі з корупцією — саме вони є перешкодою до безвізового режиму України та ЄС. У Європі до цього питання ставляться досить-таки прагматично, вважаючи, що Україна, як і Молдова, повинна виконати домашнє завдання. Створення органів на папері не сприймається. Вони повинні бути прозорими. Галочку про виконання пункту ЄС поставить тільки в тому разі, коли побачить результати діяльності.

На сьогодні є перелік завдань, які Україна ще не виконала, питання не вирішуються через обмеженість фінансових, технічних ресурсів, знань і просто відсутність політичної волі... Наприклад, в Україні ввели довгоочікувані біометричні паспорти. Однак не всі пропускні пункти на кордоні обладнані приладами, які повинні зчитувати такі документи. Для цього потрібні чималі кошти.

На думку експертів Інституту світової політики, Україна має виконати шість кроків для того, щоб отримати безвізовий режим із Євросоюзом. Перший — забезпечити безпеку документів. Удосконалити процедуру перевірки при видачі паспортів, оптимізувати наявну базу даних і створити єдину систему збору статистичної інформації, налагодити системний обмін інформацією з Інтерполом щодо втрачених або вкрадених паспортів. Для пересічного громадянина це мало що змінить у його житті, але для роботи органів, що контролюють переміщення, що стежать за безпекою паспортів, це дуже важливо. Європейці націлені на технічні речі, які потребують рутинної, тривалої роботи, великих зусиль із українського боку. Другий крок — політика притулку. Верховна Рада повинна внести зміни до закону про біженців. Третій — протидія дискримінації: для цього необхідно внести зміни до Трудового кодексу, які гарантуватимуть рівність прав усіх вразливих груп. Четвертий крок — боротьба з наркотрафіком, організованою злочинністю та тероризмом. Для цього необхідно реформувати органи внутрішніх справ і прокуратури, забезпечити високий рівень координації та взаємодії між ними, а також створити єдиний центр контролю за обігом наркотиків. П’ятий — боротьба з корупцією: сформувати прозорі органи по боротьбі з корупцією (Національне антикорупційне бюро та Національне агентство з питань протидії корупції) і продемонструвати їх ефективність. І останній, шостий крок — права людини: забезпечити захист і реалізацію прав внутрішньо переміщених осіб і забезпечити захист персональних даних.

Звичайно, життя в країнах Європейського Союзу не можна ідеалізувати. Там також є свої проблеми. Є країни, в яких не викорінено хабарництво. Є країни, які сильно постраждали від економічної кризи. Але жителі навіть найменш заможних країн в ЄС можуть почувати себе набагато захищенішими і жити значно краще, ніж українці. Чи варто Україні відмовлятися від кращого життя, виправдовуючи свої невдачі невдачами інших? Можливо, краще скористатися історіями успіху з Євросоюзу? Адже хай би яку галузь життя ми взяли, різниця між ЄС та Україною разюча.

Політична безкарність і безвідповідальність. В Україні політик чи чиновник може відверто вдаватися до публічної брехні, маніпуляцій та плагіату, а потім знову бути переобраний і обіймати високі посади. Між тим за останні кілька років тільки в Німеччині троє відомих політичних діячів були змушені піти у відставку через плагіат докторських робіт: міністр оборони, віце-спікер Європарламенту і міністр освіти. А в 2012-му президент Угорщини подав у відставку через звинувачення в плагіаті. Напевно, багато хто пам’ятає історію одного з польських чиновників. Міністр транспорту та водного господарства Польщі Славомір Новак пішов у відставку на тлі скандалу навколо швейцарського годинника (приблизною вартістю 5,5 тис. доларів), якого він не вказав у своїй декларації про майно. Згідно з кримінальним кодексом Польщі, за неправдиві відомості у декларації про майно чиновнику загрожує до трьох років позбавлення волі.

Рівень корупції. Україна — одна із найкорумпованіших держав світу. Навіть у багатьох африканських країнах рівень сприйняття корупції нижчий, аніж в Україні. У відповідному рейтингу країн наша країна посідає 144-е місце у світі за рівнем корумпованості, обігнавши Уганду, Того, Білорусь і Росію. Країни ЄС — найменш корумповані у світі. На першому місці за рівнем сприйняття корупції перебуває Данія, на 4-му — Швеція, на 13-му — Німеччина (рейтинг Transparency International). Ніхто не говорить, що в ЄС корупції немає зовсім — вона існує у всьому світі. Але в Євросоюзі хабар є вибором кожної людини, яка готова ризикувати своєю посадою і свободою, а в Україні хабар став необхідністю у всіх сферах життя.

Як працюють суди. В Україні зафіксовано найвищий показник корупції в органах судової влади в Європі, і один із найнижчих показників довіри до судової системи. 70% населення нашої країни негативно оцінюють роботу судів і вважають, що судова влада є політично залежною. Тільки 3,3% громадян повністю довіряли українському суду в 2012 році. Про рівень роботи українських судів свідчить і кількість українців, змушених шукати правосуддя у Європейському суді з прав людини. Україна посідає п’яте місце в Європі за кількістю скарг, що перебувають на розгляді в ЄСПЛ. У 2012 році там було 10 400 скарг українських громадян проти України. 90% з них стосуються надмірної тривалості судових розглядів і затягування винесення вироків.

Легкість ведення бізнесу. У 2013 році Україна посіла 137-е місце в рейтингу Світового банку за легкістю ведення бізнесу. Словаччина, наприклад, посідає 46-е місце, Швеція — на 13-й позиції. Процес ведення бізнесу дуже часто стримується перешкодами, які створюють державні органи — податкова інспекція або санепідемстанція. Крім того, бізнесменів відлякує відсутність незалежних судів, де вони можуть вирішити будь-яку бізнес-суперечку. Через це іноземці побоюються, що їхнє підприємство можуть відібрати в будь-який момент.

Ціни на продукти. Мінімальна заробітна плата в країнах Європейського Союзу в рази вища української. Ціни в країнах ЄС відрізняються: в одних продукти дешевші, в інших дорожчі. Але Україну на загальноєвропейському тлі відрізняє той факт, що при наднизькій мінімальній зарплаті ціни приблизно такі ж, як і в країнах ЄС. Наприклад, українець на свою мінімальну зарплату може купити 32 кг курятини, тоді як чех — 126, португалець — 245, британець — 355 кг.

Забезпечена старість. Європейський Союз перебуває на першому місці в світі з виділення коштів на соціальний захист своїх громадян — 30% від ВВП (дані Євростату). В Україні — лише 8%. Особливо різниця помітна у сфері пенсійного забезпечення. У Німеччині мінімальна пенсія становить 350 євро за відсутності хоча б одного дня трудового стажу, середня пенсія — близько 800 євро на місяць, у Франції мінімальна пенсія налічує 500 євро на місяць (середня 1032 євро), у Великій Британії — 760 євро. В Україні середня пенсія становить приблизно 1438 гривень, тобто близько 60 євро.

Як можуть реалізувати себе жінки? Українським жінкам складно потрапити на вищі щаблі влади. Як результат — Україна посідає одне з останніх місць у Європі за кількістю жінок у парламенті. У Європейському парламенті працює 34% жінок. Середній показник у парламентах країн ЄС — 22,8%. У Швеції цей показник сягає 45%. Жінок у Верховній Раді України — менше 10%. Ще красномовніша ситуація з жінками в уряді. Якщо у Фінляндії вони посідають 63% посад, в Данії — 42%, у Польщі — 28%, то в Україні тільки 4%. Суттєвим є розрив в оплаті праці чоловіків і жінок в Україні та країнах ЄС. В Україні жінки в середньому отримують менше чоловіків на 30%. У середньому по ЄС цей відрив становить 16%. У Польщі — всього 5%, у Словенії — 2%.

Тривалість життя. У країнах Євросоюзу тривалість життя перевищує пенсійний поріг. Середній показник тривалості життя в країнах ЄС — 77 років (чоловіки) і 83 роки (жінки). В Україні середня тривалість життя чоловіків становить 68 років, жінок — 72 роки. За коефіцієнтом смертності Україна посідає 18-е місце у світі, і разом з Росією, Білоруссю та деякими країнами Африки досягла показників 1970-х років.

Здоров’я громадян. Видатки на охорону здоров’я в Україні порівняно з країнами ЄС разюче відрізняються. Так, на одну людину в нашій країні в середньому витрачається менше 90 євро, а в країнах ЄС — до 1200 євро. Тільки 18% українців задоволені якістю медичного обслуговування — це найнижчий показник у світі (опитування Gallup, 2012). «Поконкурувати» з Україною в цьому плані може хіба що Ємен, де задоволені системою охорони здоров’я тільки 19%. У середньому в країнах Євросоюзу цей показник становить близько 29%, в Австрії, Великій Британії, Німеччини, Швеції він вищий 90%.

Якість доріг. Дороги в Україні та ЄС, як кажуть в Одесі, — дві великі різниці. 61% жителів Євросоюзу повністю задоволені якістю своїх доріг. За цим показником Європа посідає друге місце у світі. Від 70 до 87% жителів Люксембургу, Нідерландів, Австрії, Німеччини, Франції, Швеції, Фінляндії, Іспанії вважають свої дороги дуже хорошими. Мова йде не тільки про якість доріг. Навіть найкращі автодороги в Україні постійно ремонтують. В ЄС дороги будують для їзди, а в Україні — для ремонту.

Охорона навколишнього середовища. В Україні не завжди вдається захистити ліси від незаконної вирубки. В ЄС такої проблеми немає. У країнах Євросоюзу докладають максимальних зусиль для того, щоб лісові посадки не зникали через проблеми, пов’язані зі зміною клімату. До слова, ресурс лісів в Україні більш обмежений, ніж у ЄС, — 42% території ЄС покрито лісами, в Україні — тільки 15,7%.

Українські та європейські села. Якщо різниця між столицями в Україні та ЄС на сьогоднішній день не є очевидною, то українське та європейське село — це два паралельні світи. Села в країнах ЄС створені для життя, а не для виживання. У європейських селах є вся необхідна інфраструктура, присутні мережеві світові супермаркети, медичне обслуговування, якісні дороги, навчальні заклади, можливість повноцінно розвивати фермерський бізнес. Навіть у тих українських селах, де створені нові агрофірми, не вистачає робочих місць і відсутня соціальна інфраструктура. У країнах ЄС у сільське господарство інвестується величезний капітал. У більшості країн фермери користуються урядовою підтримкою. Так, у Великій Британії частка державних субсидій у вартості продукції сільського господарства становить понад 25% і є однією з найбільших у світі.

Прагнення до показної розкоші. Радянська зрівнялівка в пострадянській Україні вилилася в нездорове бажання виділитися за всяку ціну. Звідси — хворобливий потяг до позначки «VIP» не тільки в концертних залах і стадіонах, але навіть у службах таксі, квитках у зоопарк і т. п. У європейських країнах навіть саме це слово зустріти проблематично. Інший феномен — так звані «статусні речі». В Україні, як і в інших пострадянських країнах, охоче визнають бідність країни, але без особливого бажання визнають власну бідність, перебуваючи у постійній гонитві за так званими «статусними речами». Норкова шуба або дороге авто часто купуються в кредит, за рахунок економії на базових речах. Розкіш на показ. У європейських країнах люди не самостверджуються за допомогою подібних «статусних речей», надаючи перевагу таланту, професіоналізму чи просто власній гідності. Більше того, скромність — це та цінність, яка особливо шанується серед громадян ЄС.

Повернімося до соціології. Більшість жителів Сходу України вважають Росію ментально близькою державою, на Заході в цій графі лідирує Польща. Не дивно, адже західні області завжди підтримували тісні контакти з сусідніми країнами, у людей зав’язалися міжособистісні відносини. На Сході, як за часів СРСР, європейці сприймаються як чужі. Сьогодні одне з головних завдань — змінити цей дисбаланс.

«Ми багато їздимо по регіонах, зараз зосереджені в південно-східних областях, ведемо роз’яснювальну роботу, — розповідає Д. Гайдай. — Населення дуже емоційно реагує. В Херсонській, Одеській областях, що розташовані недалеко від зони конфлікту, є чимало проблем і загроз. Жителі цих регіонів у повсякденному житті зіштовхуються з більшою небезпекою, ніж ми, наприклад, у Києві. Там відбуваються терористичні акти. Великі проблеми з переселенцями. Частина населення покладає відповідальність за нестабільність в Україні на зміни, що відбулися в політичному житті країни. Ці регіони потребують більшої уваги, як із боку влади, так і з боку європейських країн. Поки у людей немає довіри, що влада може захистити їх, що ці проблеми будуть вирішені. Люди не відчувають достатньої уваги з боку Києва».

Участь українців у різних європейських ініціативах — це і бізнес, і культурні та освітні програми, передбачені угодою з ЄС, — швидше за все зможе допомогти ліквідувати недовіру українців до європейців і навпаки. Кожен із нас повинен вкласти в цей процес свою частинку: поміняти персональні принципи і звички. Як мінімум, перестати давати хабарі.

Про те, що змусить українців повірити, що Україна — це Європа, краще за соціолога Н. Паніну не скажеш: «Розгорнути вектор розвитку українського суспільства в бік реальних демократичних перетворень могла б тільки першочергова і найпильніша увага влади до створення умов суворого контролю за виконанням прийнятих законів і тих, що приймаються, та демонстрація особистих зразків поведінки, що відповідають не архаїчним, а сучасним демократичним цінностям».

При написанні статті були використані матеріали Інституту світової політики

Карикатури: Марина Туровська, Костянтин Казанчев, Ігор Бежук, Олексій Кустовський


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter