Науковий фронт: шість національних академій та їхнє бурливе навколонаукове життя

У 2024 році Державна аудиторська служба України здійснила державний фінансовий аудит виконання бюджетних програм Національною академією правових наук України (НАПрН) з 1 січня 2021 року по 30 червня 2023 року. Аудиторський звіт за результатами державного фінансового аудиту НАПрН є у розпорядженні редакції «Ракурсу».

Цей період аудиту, судячи з усього, пов'язаний з тим, що у червні 2023 року було обрано нового очільника НАПрН. Ним став Володимир Журавель. А з 2016 року по вересень 2022 року президентом НАПрН був Олександр Петришин, який залишив цю посаду у зв’язку із призначенням його президентом Володимиром Зеленським на посаду судді Конституційного суду.

Але перед тим, як проаналізувати надзвичайно цікаві та показові результати державного аудиту виконання НАПрН державних програм, варто бодай у загальному з’ясувати, що являє собою ця установа та які процеси у ній відбуваються.

НАПрН є державною бюджетною організацією, основні завдання якої, зокрема: розвиток наукового потенціалу в галузі держави і права; участь в реалізації державної політики в сфері права; розробка правових засобів удосконалення національної правової системи; комплексний розвиток правової науки, організація, проведення та координація фундаментальних досліджень, прикладних наукових і науковотехнічних (експериментальних) розробок у галузі держави і права; виконання замовлення органів державної влади стосовно розробки засад наукової та правової політики.

Цікаво, що ця наукова установа була утворена у 1992 році як громадське об’єднання «Академія правових наук». У цьому статусі проіснувала лише рік. Потім за указом Л. Кучми вона перетворилась на державну установу. В. Ющенко наприкінці своєї каденції (23 лютого 2010 року – у день свого народження, певно гарно привітали його того дня представники цієї установи) надав організації статус національної з перейменуванням у «Національну академію правових наук України». Загальна чисельність членів Академії складає 53 дійсні члени (академіки) та 93 члени-кореспонденти.

Взагалі існування галузевої академії наук як національної – це нонсенс. З будь-якої точки зору. Адже понад сто років (з 1918 року) в Україні існує Національна академія наук України. Здавалося б, що навіть за звичайною логікою в одній державі може бути одна національна академія наук.

Але Україна почасти вирізняється тим, що у ній можливе неможливе. У тому числі таке сталося й у науковій сфері: поряд з Національною академією наук України було утворено ще п'ять національних академій наук: Національна академія правових наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія мистецтв України. Відтак, в Україні існує шість національних академій наук, які фінансуються з державного бюджету.

Нонсенсом є також те, що одна людина може бути членом двох, а то й більше національних академій наук. І в Україні наразі є такі академіки – двічі чи тричі «національні». Так, академіком двох національних академій є: колишній міністр освіти Василь Кремінь (НАН України та Національної академії педагогічних наук), колишній директор Інституту держави і права Юрій Шемчушенко (НАН України та НАПрН), народний депутат України Олександр Копиленко (НАН України та НАПрН), колишній заступник глави адміністрації президента Олег Рафальський (НАН України та Національної академії педагогічних наук), колишній голова ЦВК, ВРЮ та народний депутат Сергій Ківалов (Національних академій правових та педагогічних наук).

Склад та діяльність установ на кшталт НАПрН дозволяють стверджувати, що вони створені та функціонують значною мірою для потреб представників державної влади та функціонерів від науки. Ці установи загалом закриті від суспільства, яке не зовсім розуміє, що вони собою являють та для чого існують, та і не дуже тим цікавиться. А дарма, бо ці корпоративні організації фінансуються за рахунок державного бюджету. Окремі з них мають у своєму розпорядженні ласі майнові шматки (адміністративні будівлі, приміщення для наукових установ, готелі, землю тощо). Вони залучають грантові та інші кошти для реалізації певних проектів, на їх базі існують різного роду інститути та центри, спеціалізовані ради по захисту дисертацій. Їх члени отримують з держбюджету щомісячні виплати.

До відома: лише у 2021–2024 рр. загальний фонд НАПрН (кошти, які виділяються сугубо з держбюджету) становив понад 380 млн грн. А додати до цього спеціальний фонд академії (кошти, одержані за договорами, за надання послуг, у т. ч. підготовку наукових висновків), то вийде доволі солідна сума, яка у воєнний час могла б бути витрачена на потреби оборони. Ситуація з іншими національними академіями є аналогічною.

У науковому та навколонауковому середовищі ці інституції асоціюються з такими собі напівприватними закладами за інтересами. Перебування у них підвищує соціальний статус і дозволяє вважати себе науковою елітою у певній сфері (правовій, педагогічній, аграрній, медичній тощо). Що то за «еліта» можна зрозуміти з того, хто входить до складу цих академій та що вони продукують.

Начальство цих академій (президенти, віце-президенти, вчені секретарі, директори інститутів та центрів), як у нас заведено, вхожі у владні структури з можливістю «вирішувати питання». Крім того, хіба що лінивий вже не говорить про те, що просування потрібних людей в члени академій та написання і захист дисертацій стало засобом одержання відповідних дивідендів.

Показовою у цьому плані є ситуація із затриманням НАБУ президента Національної академії аграрних наук, якого спіймали на одержанні хабаря (новенький «Лексус») за включення особи до списку претендентів на заміщення вакансій академіків. Перед цим детективи НАБУ повідомили президенту НААН та ще чотирьом вищим посадовцям академії про підозру у причетності до незаконного відчуження 15 га особливо цінних земель.

А директор одного з інститутів цієї ж академії потрапив за грати на 8 років за одержання хабаря у сумі 300 тисяч доларів.

Так що для ділків від науки посади очільників галузевих національних академій та їхніх структурних підрозділів є привабливими в багатьох аспектах.
НАПрН цілком можна називати номенклатурною академією – вона значною мірою перетворилась у своєрідний притулок чиновників від влади та функціонерів від науки та освіти.

Ключовими у НАПрН завжди вважалися дві умовні групи – харківська та київська. «Харків’яни» завше мали перевагу. Так повелося від початку існування академії – її керівні органи розташовувались у Харкові і усі, хто хотів поповнити її лави, мали їхати на поклон до батьків-засновників та домовлятися з ними.

Свого часу відразу (пропустивши статус члена-кореспондента) академіками академії правових наук стали «видатні історики» Дмитро Табачник та Володимир Литвин і такі ж самі юристи – Віктор Медведчук та Сергій Ківалов.

До речі, минулого року Медведчука після передачі його росії виключили з числа академіків. А от щодо Табачника, то фото його зняли із сайту академії, але про дату рішення щодо його виключення та й саме рішення достеменно не відомо.
Пощастило свого часу з ходу отримати членство в академії голові Верховного суду Василю Маляренку. Руслану Стефанчуку підфартило стати академіком під час перебування на посаді першого заступника голови ВР. Членами цієї академії ставали міністри, їхні заступники, депутати та інші високопосадовці. Нормою стало отримання звання академіків та член-кореспондентів НАПрН «начальниками» від науки та освіти – ректорами вишів, директорами наукових інститутів та центрів.

Членство в академії стало такою собі цукеркою, яку за рішенням певної групи осіб «дають» потрібним людям з політичної влади, судової системи, правоохоронних органів, вишів чи наукового середовища. Втаємничені розповідають, що простому, нехай і талановитому вченому вкрай важко отримати статус члена академії. Ці питання визначальним чином вирішуються за домовленістю між ключовими групами, до яких з утворенням у 2010 році Південного регіонального науково центру додалась одеська група на чолі з Сергієм Ківаловим.

Але повернімося до аудиту. Як уже зазначалося, судячи з періоду, який був предметом дослідження Держаудитслужби (з 1 січня 2021 року по 30 червня 2023 року), поштовхом до цього аудиту стала проведення у червні минулого року загальних зборів членів НАПрН та обрання її нового керівництва. Тоді у боротьбі за крісло керівника НАПрН зійшлися дві групи – харківська та київська.

Посада президента НАПрН, за яку точилася серйозна боротьба, стала вакантною восени 2022 року, коли її попередній очільник Олександр Петришин, досягши пенсії, дістав собі посаду судді Конституційного суду.

На тих минулорічних загальних зборах по суті вирішувалося, що далі буде з цією академією, куди вона буде рухатись, хто контролюватиме у ній ключові процеси та отримуватиме основні дивіденди від її існування. Зрештою, стояло питання про те, чи зможе вона бодай іти у ногу з суспільними процесами, а не плентатись у хвості (що випливає з результатів аудиту).

Крім іншого, як кажуть у середовищі самих членів НАПрН, на цих зборах вирішувалося багато особистих кар’єрних питань. Зокрема, «працевлаштування малого Гетьмана». Ідеться про сина ректора Національного юридичного університету ім. Я.Мудрого Анатолія Гетьмана. Молодому (39-річному) талановитому (доктором наук став у 30 років, а головним вченим секретарем НАПрН – у 36 років) Євгену Гетьману треба було зберегти ключову посаду у НАПрН. Із цим завданням загальні збори успішно впорались. Син ректора не лише залишився її головним вченим секретарем, але й увійшов до складу президії НАПрН.

Несподіванкою для невтаємничених із наукових юридичних кіл стало обрання на цих зборах Олександра Бандурки на посаду першого віце-президента НАПрН. По-перше, Олександр Маркович має уже доволі поважний вік (87 років), по-друге, багато хто його наукові успіхи пов’язує головним чином із зайняттям у свій час високих адміністративних посад – начальника УВС Харківської області, ректора міліцейського вузу, народного депутата. За таких державних обов’язків наукою не вельми є коли займатися. Але Олександру Марковичу якось вдавалося викроювати час на численні різноаспектні глибокі наукові дослідження. Правда, його монографії ( а загалом він опублікував понад 500 наукових праць) переважно виходили у співавторстві, у т.ч. підлеглих йому співробітників.
А президентом НАПрН у червні 2023 року став Володимир Журавель, який тривалий час обіймав різні адміністративні посади в НАПрН.

Конкуренцію йому складав нардеп від «Слуги народу» Олександр Копиленко, якого підтримувала чинна влада в особі спікера парламенту Руслана Стефанчука – також академіка НАПрН. Але у них не склалося – «харків’янам» вдалося залишити кермо правління у своїх руках.

Поінформовані в академічних справах джерела стверджують, що це вдалося, зокрема, за рахунок сподівань певних осіб на сприяння з боку нового керівництва в здобутті статусу академіка. Нібито цим статусом у найближчій перспективі мають бути ощасливлені такі члени-кореспонденти цієї академії як: ректор Харківського національного університету внутрішніх справ Валерій Сокуренко, колишній член ВРП Віктор Грищук, колишній перший заступник голови ДПА Олександр Буханевич, діючі судді Конституційного суду Віктор Городовенко та Василь Лемак, а також ряд інших достойників від науки. Тож треба спостерігати за найближчими виборами у НАПрН.

Але особливу роль у вирішенні питання обрання нового очільника академії зіграв її колишній президент Олександр Петришин. Про нього – у наступній частині цього матеріалу.