Знову в школу: як батькам заощадити на заспокійливому — психолог

Діти вже закінчили школу, але 1 вересня все ще викликає паніку, — скаржиться моя приятелька. Школа — тема дійсно емоційно напружена. Чому так відбувається і як знизити градус занепокоєння, розберемося в цій статті.

«Окей, я піду до школи, тільки поясніть мені, навіщо?» — а як ви відповіли б на це запитання школяра?

• «Щоб вирости успішною людиною» (а хіба гарні атестати гарантують щастя й успіх у житті?).
• «Щоб отримати знання» (ви впевнені? Чи багато актуальних знань дає сучасна школа?).
• «Щоб ти не тинявся без діла всі ці роки» (звучить досить прикро, та й неправда. Школярі часто вештаються без діла, скаже дехто).
•  «Щоб завести друзів» (а якщо в класі мене не помічають або задирають?).
• «Тому що так належить робити» (серйозно ?!).

Якщо ми, дорослі, не можемо чітко відповісти дитині, навіщо їй іти до школи, схоже, в сучасній освіті настала серйозна криза, адаптуватися до якої непросто. Тому відносини між батьками, дитиною і школою дуже часто перетворюються на напружений трикутник. Про головні причини батьківської тривоги і паніки перед школою і про корисні навички — сімейний психолог Людмила Петрановська.

«Проковтнути жабу», або Типові помилки батьків

Батькам хочеться, щоб дитина успішно виконувала весь громіздкий обсяг освітніх завдань і при цьому не втомлювалася від навантажень, щоб напружувалася і при цьому любила вчитися, щоб робила уроки самостійно, але так, як видається правильним нам, дорослим. Це приклад батьківського мислення — одночасно хотіти взаємовиключних речей. Але так не буває!

Одна з головних причин батьківської тривоги і паніки — ми ставимо нереалістичні завдання. Кожне четверте запитання від батьків звучить так: як допомогти дитині здобути гарну освіту, якщо у неї немає інтересу до навчання? Батькам здається, що психолог знає чарівні слова, і відбудеться магія: учень раптом почне робити домашні завдання, полюбить школу і перестане ставити дурні запитання «навіщо мені все це?». Просто батьки зуміли пояснити і мотивувати сина або дочку. Ми дорослі люди і розуміємо, що це так не працює.

Щоб знизити градус шкільної тривоги, батькам слід сприйняти факт — існує об'єктивна реальність. Є криза системи освіти загальносвітового масштабу. Ця глобальна криза серйозніша там, де система освіти фінансується за залишковим принципом. Років 30–40 тому школа, вища освіта були соціальним ліфтом, з допомогою якого можна було вирватися з маленького села, убогості в більш-менш комфортне життя містянина. Зараз школа таким соціальним ліфтом не є. Ні школа, ні навіть вища освіта самі по собі успішності не гарантують.

Якщо подивитися на розвинені країни, то в Європі поширеність вищої освіти серед населення обернено пропорційна успішності молодих людей. Найнижчий відсоток тих, хто отримав вищу освіту, спостерігається в Швейцарії. Тут же найнижчий відсоток безробіття серед молоді і один із найвищих рівнів доходів у людей до 30 років. Сама по собі кількість власників дипломів, м'яко кажучи, не гарантує благополуччя. Якщо брати ЄС (не розглядаючи пострадянського простору), на іншому кінці, якщо не помиляюся, Греція. Тут дипломи є у більш як половини країни, але рівень безробіття високий, а доходів — низький, молодь часто не може обійтися без допомоги батьків.

Навколо нас тисячі прикладів, коли освіта ніяк не пов'язана ні з професією, ні з успіхом, і незрозуміло взагалі, навіщо щоранку йти до школи і вчити якісь формули. Перш за все нам важливо усвідомити, що освіта в кризі. І в запитаннях дітей «навіщо нам ця школа?» є здорове зерно. Некоректно вимагати від дітей вдавати, що їм усе подобається, все чудово.

Що можуть зробити дорослі? У чомусь погодитися з дітьми, що середньостатистична школа — не найкраще проведення часу (є, звісно, винятки, але ми говоримо про середньостатистичну). Наша школа багато в чому архаїчна, часто не відповідає вимогам часу. Дає багато відомостей, змушує зубрити, не пояснюючи суті. Це наші реалії. Варто емоційно приєднатися до дитини, а потім разом із нею знайти чесну відповідь, що підходить тільки вам, на запитання, навіщо прямо тут і зараз ходити до школи.

Потрібно допомогти дитині зайняти щодо школи суб'єктну позицію. На жаль, батьки схильні впадати в крайнощі. Перша — провалюватися в жертву перед системою (школа — це жахливо, там ображатимуть нашу дитину). Друга крайність — тотальний конформізм (треба зробити так, щоб система нас схвалила, тому не сумнівайся, роби те, що велено, і рота не відкривай). Третя крайність — постійна боротьба (школа нівелює особистість, ми боротимемося за кожним пунктом). Усі ці стратегії не дуже гарні. Дитина, яку відправляють до школи боротися, почуватиметься в постійному стресі. Школяр, якому дають зрозуміти, що його почуття, бажання нікого не цікавлять — є система і потрібно їй відповідати, — вважатиме, що його не чують, не поважають, не розуміють. Дитина, батьки якої переживають, що сина чи дочку в школі скривдять, йтиме туди в страшенному напруженні й очікуватиме проблем.

Найголовнішим і найважливішим буде зрозуміти, що школа — це можливість, в якій буде багато гарного і поганого, корисного й не дуже. І ми ніколи не зможемо точно відокремити одне від іншого. Так, школа буває нудною, але це частина життя. Можуть бути нецікаві уроки, але якісь цікаві, правда ж? У школі є друзі. Іноді не хочеться виконувати домашні завдання, але це спосіб навчитися робити те, що не хочеться. Час від часу потрібно умовити себе «проковтнути жабу» — зробити щось нудне і не дуже приємне, а потім чимось себе винагородити. Цей навик стане в пригоді в житті, хоч би ким ти став.

Якась шкільна тема здається нудною і некорисною. Але ж можна знайти цікаве в нецікавому. Це не завадить у житті. «Не вчитиму цієї нудятини!» — відстоювання своєї позиції також є корисною навичкою, якщо дитина зможе якось переконати дорослого. Наприклад, я прийшла до вчительки з літератури і сказала, що не можу читати «Поднятую целину», вона в мене не лізе! Вона зітхнула і відповіла: «Розумію, зате ти прочитала інші книги». Виявляється, з дорослим можна домовитися. Він може почути і зрозуміти. Але якщо учень узагалі нічого не читав, то такий номер навряд чи пройде.

Навчаються діти чи... батьки? Шукаємо баланс

На жаль, у дуже багатьох сім'ях батьки повністю взяли на себе відповідальність за навчання дітей. Відповідальність така штука: якщо вона є у мене, то її немає у тебе. Що більше батьки беруть на себе відповідальність, то менше цієї відповідальності у дітей. Якщо ми контролюємо і перевіряємо, чого раптом дитина все це робитиме? Вам треба — ви і переживайте! 90% батьків школярів молодших класів узнають для них уроки. Батьки від самого початку всіляко дають зрозуміти дітям — «вчимося тут ми».

Батьки впадають у крайність: або я нависатиму над дитиною, або пущу все на самоплив. У реальності немає жодної дитини, якій варто давати змогу діяти цілком самостійно або яку потрібно тотально контролювати. Як відшукати баланс? Загальний принцип такий: ми ставимо фокус уваги не на оцінках, охайно виконаному домашньому завданні, а на дитині, її розвитку і навчанні. Батьки — це ті, хто піклується, а не наглядає. Наглядача на плантації не цікавить стан працівника, а лише норма зі збору врожаю. Але ми аж ніяк не наглядачі! Для нас урожай і грядки — це засоби, а дитина — мета. Якщо така перебудова відбудеться, ідеї, як знайти баланс із вашою дитиною, обов’язково з'являться.

Робити уроки, щоб що?

Чи потрібно робити уроки з дитиною? У цьому запитанні також часто присутні крайнощі: нехай борсається сам, як хоче, або ж тотальний контроль. Але ж питання в іншому: робити уроки, щоб що? Як тільки ми ставимо собі завдання зробити уроки, щоб вони були добре виконані, в зошиті було чисто і красиво, в цей момент ми вчимося за дитину. Відбувається зсув: ми більше думаємо не про сина чи дочку, а про те, щоб усе було зроблено на відмінно. Ніби знову самі йдемо до школи.

А от якщо батьки ставлять завдання допомогти дитині, то фокус зміщується (він буде не на ідеально зробленому домашнє завдання). Звичайно, дітям, особливо маленьким, знадобиться допомога. Наприклад, є ті, для кого не проблема вчитися, але кому складно збирати рюкзак або вставати вранці. Участь батьків в уроках може бути дуже різною і залежати від того, що саме потрібно вашому школяреві. Для однієї дитини це може бути нагадування, іншій треба буде ще раз пояснити тему (в класі було шумно, і він не все розчув), третій слід заборонити сидіти безперервно і ділити роботу на короткі відрізки. Іноді просто потрібно підбадьорити, зробити паузу — а нумо пити чай!

Дитині важко сісти за уроки? Вона знущається над нами, перетворює наше життя на пекло (так пишуть мені багато батьків)? Але ж дорослим також важко щось розпочати. Тому так багато книжок, курсів про те, як перемогти прокрастинацію. Поставтеся до цього не як до вади вашого чада. Перед дітьми, як і перед усім людством, стоїть завдання — як подолати прокрастинацію. Є жарт: найважче в йозі — це розстелити килимок. Жарт придумано не про дітей, а про дорослих. Здавалося б, і йогу ж самі вибрали, ніхто не змушує, і займатися хочеться, але розпочати важко. Як умовляти себе щось робити? Поговоріть про це з дитиною як про завдання. Це корисніше, ніж тиснути, скандалити або вимагати.

Школа — корисні навички

Основне завдання початкової школи і початку навчального року — не засвоєння програми, а навчитися вчитися. Це складно. Сьогодні ми живемо в світі, коли люди вчаться все своє життя. Якщо подивитися під цим кутом, ви інакше ставитимете завдання. Нехай сьогодні завдання буде виконано неідеально, але ви разом із дитиною поставите завдання дізнатися, як їй краще. Починати з легких завдань, щоб розкочегаритися, а потім перейти до складних чи, навпаки, спочатку зробити складне, щоб потім швиденько доробити легке? У кожного з нас по-різному. Ваша дитина знає це про себе? А ви про себе? Нехай спробує сьогодні так, завтра по-іншому. Зрозуміє, як їй краще. Одній людині важко перемикатися, іншій нестерпно, коли вона цього не робить. У вашої дитини як? Що їй допомагає налагодити процес?

Якщо фокус на дитину, а не на тому, щоб відрапортувати школі, ми бачимо ситуацію більш системно, помічаємо маленькі кроки, цілі, до яких можна рухатися. Наприклад, не робити нічого, якщо ти не розумієш. Це найважливіша навичка для будь-якої навчальної діяльності. Не робити всього швидко і вчасно, не приходячи до тями, а не робити того, чого не розумієш. Як тільки слово, смислова зв'язка незрозумілі, ти зупиняєшся і кажеш собі: «Далі не піду». Просиш пояснити.

Ще один корисний навик — відокремлювати важливе від неважливого. Відокремлювати те, де я хочу вкладатися, хочу максимум результату, від того, де я можу зробити на задовільно і заспокоїтися.

Потрібне вміння — організовувати процес так, щоб відокремлювати головне від другорядного. Виділити головні моменти, які точно важливо розуміти і пам'ятати, і навчитися чіпляти до них усе інше, вибудовуючи логічні зв'язки. Все це набагато важливіше, ніж зроблені уроки. З'являється можливість знаходити сенс і зміст навіть у діяльності, яка не цікава або дратує.

Навіщо вчитися в школі, якщо можна бути тіктокером і добре заробляти? Такі запитання часто дратують батьків. Чому ми вважаємо, що це все фігня, безглузде витрачання часу? А от якщо дитина робитиме уроки від цього до цього, то це жахливо корисно? Що таке канал у TikTok? Це проєкт. Проєктне навчання — це про практичне завдання. Зварити борщ — це проєкт. Розбити клумби — теж проєкт. Як і виростити цуценя. Блог у TikTok — теж проєкт, хороший кейс для практичних навичок. Під цим соусом може бути бізнес-план, робота з відео, копірайтингова робота з контентом. Дитина може дуже багато чого навчитися.