Проекти законів України про освіту: скасувати до біса!

Поки політично стурбовані українці обговорюють імпічменти, недоторканність депутатів, гучні «антикорупційні» заяви та інші навколополітичні ігрища, в новій Раді готуються до слухання кілька пакетів соціальних законопроектів, які, великою мірою, куди важливіші для громадян, ніж суто політичні. Сьогодні у нас під прицілом — проекти законів України про освіту, які має розглянути ВР IX скликання.

Геть незалежне оцінювання?

У розвинених країнах освіта — один зі стратегічних напрямів державної політики, адже людський ресурс для держави дорожчий за нафту-газ і золото-діаманти. Вкотре наведемо як приклад Японію, країну, затиснуту на ланцюжку невеличких островів посеред океану, яка позбавлена корисних копалин і перетворилася на супердержаву виключно завдяки людському фактору. Там навіть у звичайних дитячих садках працюють викладачі найвищої кваліфікації, нерідко з вченими ступенями, тому що японці розуміють: золотий запас держави треба ростити з раннього віку.

Країна, де освіта фінансується за залишковим принципом, де не тільки дитсадкові педагоги, а й шкільні вчителі, і, навіть страшно сказати, викладачі вишів отримують копійки, не має майбутнього. Адже дуже скоро населятимуть її малограмотні дикуни, люди третього сорту, відходи цивілізації. Навіщо таким взагалі освіта?

До слова, 11 вересня на сайті Кабміну була зареєстрована анекдотична петиція №41/002531-19еп про скасування зовнішнього незалежного оцінювання «у школах, коледжах, технікумах і ПТУ». Її ініціатор скаржиться на те, що «ЗНО шкодить здоров'ю та психіці школярів та студентів. Діти перестають займатися спортом та іншою позакласною діяльністю, бо вони знають: якщо не здадуть іспит, вони — ніхто». Автор цього емоційного, але малограмотного тексту пропонує складати ЗНО держслужбовцям і депутатам і не знає, що оцінювання, взагалі-то, проходить поза рамками шкіл та училищ, складати його необов'язково, але зробити це може будь-хто. Але ж ЗНО проводиться в Україні вже понад 10 років. Проте, петиція зібрала всього за два тижні понад третину (!) необхідних голосів.

У проекті бюджету-2020 на освіту заплановано 136,4 млрд грн. Це на 7,7 млрд грн більше, ніж у бюджеті на цей рік, але все одно сума далека від необхідної. При цьому в документі немає статті витрат на широко розрекламоване під час передвиборчої кампанії нинішнього президента підвищення зарплати вчителям. Щоправда, вперше 300 млн грн буде спрямовано на розвиток вищої школи, але якщо ви думаєте, що зарплата викладача вишу набагато вища за учительську, то сильно помиляєтеся. Тож сума у 300 млн грн навряд чи врятує ситуацію.

Бійки за закон України про освіту

Перш ніж перейти до проектів законів України про освіту, варто сказати кілька слів про чинне законодавство в цій сфері.

Битви за новий закон України про освіту тривали у країні роками. Ще за пару років до Майдану на цьому полі відбувалася неабияка бійка за два конкуруючих законопроекти: один — від «партії» Табачника, одіозного міністра, інший — від «прогресистів», представлених наступними за Табачником у хронологічному порядку міністрами Сергієм Квітом і Лілією Гриневич. Потім стався Майдан, Табачник втік з країни, міністром став Квіт, і... Нічого особливо не змінилося в системі, просто старі схеми очолили нові люди. (Справедливості заради треба сказати, що в Міністерстві освіти навіть за Табачника на рівні «середньої ланки» — фахівців департаментів, які розробляли нові програми, — працювали справжні професіонали, які дійсно опікувалися освітніми програмами, а «схемами» відали небожителі міністерства.)

З квітня 2016-го і по недавній час міністерство очолювала Лілія Гриневич, а у 2017-му нарешті було ухвалено новий закон України про освіту, що містив цілу низку дійсно революційних новацій. Так, у ньому закріплено принцип трирівневої освіти: початкова (чотири роки), базова середня (п'ять років) і профільна середня (три роки). Базова середня освіта вводиться з 2022 року, профільна середня — з 2027-го. Таким чином, вже нинішні молодшокласники не будуть досиджувати безглуздо три роки в так званій звичайній школі, а, ставши підлітками, зможуть визначитися зі своєю майбутньою спеціалізацією, вибираючи між академічним ліцеєм і професійним коледжем.

В законі України про освіту ще багато непоганих новацій — широка автономія навчальних закладів, які можуть затверджувати власні навчальні плани, розпоряджатися фінансами і самостійно вирішувати основні кадрові питання. Закріплені впровадження інклюзивної освіти, механізми підвищення зарплати вчителям.

Однак найбільше розмов викликали мовні статті нового закону України про освіту. Коротко можна сказати так: українська школа загалом стає виключно україномовною. А учням і студентам, які представляють національні меншини і корінні народи, гарантується право на навчання рідною мовою, але виключно в окремих спеціально створених класах.

Нагадаємо, що ця новація викликала бурхливе невдоволення в деяких сусідніх країнах. Парламент Угорщини ухвалив резолюцію із засудженням, президент Румунії навіть скасував запланований візит в Україну. І все через те, що в Західній Україні замість угорських і румунських шкіл тепер будуть виключно українські, з угорськими та румунськими класами.

Однак подивімося правді в очі: ця новація була запроваджена не заради угорських шкіл на Закарпатті, а заради шкіл російських на Сході і в Центральній Україні. Тому що навряд чи Угорщина або Румунія наважаться під приводом «захисту прав угро- або романомовних громадян» анексувати українські території. А ось для імперії, що підпирає Україну зі сходу, це — мила справа.

Проекти законів України про освіту: даєш національні школи

А тепер — про свіженькі проекти законів України про освіту, що надійшли в парламент. «Влада змінюється!» — ця думка, звичайно ж, зворушила до крайності всіх реваншистів, сепаратистів, прихильників «федералізації» і шанувальників «русского мира». Ми вже писали про мовний законопроект Новинського-Вілкула, який знову просувається одним зі співавторів, що просочився в парламент по мажоритарці.

І ось вам, будь ласка, — ще один законопроект, цього разу чисто освітній: №1125 «Про внесення змін до закону України «Про освіту» щодо забезпечення захисту мовних прав національних меншин», внесений знатним опозиціонером з ОПЗЖ Нестором Шуфричем.

Суть проекту закону України про освіту можна висловити коротко: якщо школи, садки і виші розташовані на територіях, де поширені мови меншин або регіональні мови, місцеві ради можуть «здійснювати заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин». Прямо про російські, угорські чи будь-які інші школи в документі не сказано, але є фраза про те, що там «можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами — державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу». «Декілька дисциплін» можна трактувати як завгодно. Наприклад, 9 з 10 (десята — обов'язкова українська).

Освітній апокаліпсис

«Навіщо взагалі потрібні напівзаходи?» — подумали, напевно, в ОПЗЖ і спільними зусиллями групи депутатів (серед яких — Бойко, Королевська, Рабинович і той самий Шуфрич) видали законопроект №1121 «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про освіту».

У пояснювальній записці цього проекту закону України про освіту намальована воістину апокаліптична картина: вітчизняна система освіти в занепаді, якість освітніх послуг різко впала.

Скажімо прямо, наша освітня система поки ще далека від досконалості, однак цікаво спостерігати за тим, як депутати від ОПЗЖ нагнітають ситуацію. Наприклад, «згідно з даними Держстату, на початок 2018/2019 навчального року (н. р.) порівняно з 2014/2015 н. р., в Україні: кількість загальноосвітніх шкіл скоротилася на 2,1 тис. — з 17,6 тис. до 15,5 тис. закладів; скорочено (втратили роботу) 13 тис. вчителів — з 454 тис. до 441 тис. осіб».

Ці цифри даються без прив'язки до демографічної ситуації. Кількість студентів скоротилася більш як на 100 тис., аспірантів — майже на 5 тис. Що ж, якщо врахувати те, наскільки активно в останні роки наші виші штампували юристів, психологів та менеджерів з непотрібними дипломами, то, може, кількість місць у них давно не завадило б скоротити. Однак ці цифри подаються в документі як абсолютне зло. Скорочуються і обсяги держзамовлень у вишах: в порівнянні з минулим роком замовлення на молодших спеціалістів зменшилося на 6,1%, магістрів на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра — на 10,1%.

Отже, статистичні дані, які мають бути, по суті, просто об'єктом аналізу, подаються авторами проекту закону України про освіту як абсолютне зло, яке «не лише створює значні ризики для формування освітнього, людського та соціального капіталу в Україні, але й поступово відкидає її на периферію світового інтелектуального та науково-технічного простору».

А виною всьому — нібито освітня реформа, започаткована «попередниками». Тому — геть закон України про освіту, який, об'єктивно кажучи, став першою серйозною спробою витягнути нашу систему освіти з совкового болота. На жаль, справа це довга й анахронізмів і відвертих дурниць у цій сфері вистачає, тому охочі покричати, як все погано і як все терміново треба міняти, знаходять для цього переконливі, на перший погляд, аргументи.

Насправді все не так уже й погано. Та й серед проектів законів України про освіту, які парламент збирається розглядати на поточній сесії, є такі, які продовжують реформу. Про них — у наступному матеріалі.