Чому екстрена допомога тримається на самовідданості медиків та волонтерів

Екстрена медична допомога належить до пріоритетних напрямків охорони здоров’я в розвинених країнах. Причина підвищеної уваги до неї очевидна — від її рівня безпосередньо залежить життя людей, що потрапили в трагічні, надзвичайні ситуації.

Саме такими подіями був наповнений останній день серпня в Києві. Бійки, вибухи, кров, поранені, оповита димом площа Конституції — ці відеокадри побачила вся країна. А що лишилося за кадром?

Коментуючи ситуацію, чиновники мерії щосили намагалися довести, що ситуація під контролем, міські служби працюють чітко та злагоджено. За даними Департаменту охорони здоров’я, з ранку біля парламенту чергувало чотири карети швидкої допомоги. Згідно з внутрішніми інструкціями, стверджують чиновники, такої кількості машин цілком достатньо, щоб у разі необхідності забезпечити медичну допомогу учасникам запланованого масового заходу.

Напевно, виходячи з цього, політичну акцію протистояння, приурочену до засідання парламенту, прирівняли до відкриття дитячого майданчика десь у дворі багатоповерхівки перед виборами. Ніхто не відреагував на те, що до парламенту під’їхали півсотні автобусів з бійцями Національної гвардії, а площа заповнилася людьми, які тримали в руках не тільки плакати.

Коли почалися вибухи і впали перші поранені, виявилося, що рятувати їх нікому і вивозити немає на чому. При осколкових пораненнях, які викликають сильні кровотечі та больовий шок, будь-яке зволікання може коштувати життя. Поранених — і бійців, і учасників акції — вивозили не медичним транспортом, як має бути, а вантажили в автобуси й навіть у багажники легкових автомобілів. Аби встигнути довезти до лікарні!

Серед постраждалих від вибуху гранати виявилися і тележурналісти, які працювали в епіцентрі подій. Їх, зі слів колег, відправили до лікарні разом із пораненими нацгвардійцями в автобусі, який ніхто з водіїв і не думав пропускати на дорозі — це ж не швидка допомога. Чи варто згадувати про те, що поранені не отримали медичної допомоги на місці події, зазнавши нестерпного болю, шоку, крововтрати.

Наступного після трагічних подій дня на офіційному сайті КМДА з’явилася інформація про те, що біля парламенту чергували аж 25 машин швидкої допомоги.

Кадри з фільмів, коли закривавлену людину везуть на каталці, а поруч біжить медик, притримуючи стійку крапельниці, — засновані на реальних подіях, але, на жаль, не в нашій державі. У країнах ЄС пораненому із сильною кровотечею просто на місці події ставлять крапельницю (є спеціальна точка під коліном) і вводять розчин. Це допомагає врятувати судини, які страждають від знекровлення (вони ніби злипаються), що призводить до зупинки серця. (У зоні АТО зафіксовано багато випадків смерті бійців саме через кровотечу при пораненнях в ноги, яку складно зупинити.)

Постраждалих на площі Конституції доставили в госпіталі ВМС та Міністерства оборони, а також в Олександрівську та міську лікарню №17. Для чотиримільйонної (за твердженням мерії) столиці давно вже не вистачає потужностей єдиної в місті Лікарні швидкої медичної допомоги. Якщо припустити, що там є все необхідне: обладнання, запаси медикаментів та перев’язувальних матеріалів, а також висококваліфіковані кадри, як довезти пацієнта через усі затори з Печерська на Лівий берег, коли кожна хвилина на рахунку? Про санавіацію, яку ефективно використовують у багатьох європейських столицях, говорити не доводиться.

На початку року мерія затвердила черговий варіант реформи охорони здоров’я столиці, що передбачає створення кількох центрів інтенсивного лікування на базі існуючих клінік. З міського бюджету виділили майже 33 млн грн для лікарні №12, яку повинні були підготувати для прийому та лікування пацієнтів по швидкій допомозі. Це передбачає не тільки ремонт приміщень, але найголовніше — створення сучасного приймального відділення, розвиток діагностичної бази, оновлення операційних і відділень реанімації відповідно до міжнародних стандартів. У Департаменті охорони здоров’я запевняли, що вже влітку швидка допомога привозитиме сюди пацієнтів на інтенсивне лікування. Але 31 серпня, коли сталася трагедія біля парламенту, жодного постраждалого сюди не доставили.

Величезне навантаження і відповідальність випала лікарні №17. Сюди привезли близько 40 пацієнтів — не тільки цивільних, але й бійців Національної гвардії. Ще десяток постраждалих відправили до Олександрівської лікарні, майже сотню бійців лікують у госпіталях. Цифри змінюються щогодини, бо не всі постраждалі відразу ж звернулися до лікарень, багато з них вирушили додому. Про це, до речі, медики попереджали — застряглі осколки проявляють себе не відразу, біль або кровотеча можуть виникнути через деякий час, на тлі нібито благополуччя.

Коментуючи ситуацію, чиновники та депутати заспокоювали, що для постраждалих від вибухів у медичних установах є все необхідне. Може, в госпіталях і є запаси ліків, апаратура, інструментарій для лікування вогнепальних та осколкових поранень. Але в міських клініках ситуація плачевна — у Києві вже не пам’ятають, коли отримували половину, або хоча б третину від обсягу замовлених ліків, перев’язувальних матеріалів, препаратів крові і т. д. Якщо збільшується потік хворих, навіть аналізи або рентген не завжди можна зробити своєчасно.

Із достовірних джерел відомо, що для постраждалих від вибухів на парламентській площі не вистачало ні препаратів крові, ні медикаментів. Чи можна це виправдати масовим надходженням поранених? Медицина Києва майже два роки перебуває в зоні турбулентності. Восени напруга політичних пристрастей зростає, дедалі частіше конфлікти і суперечки вирішуються за допомогою зброї — не враховувати ці процеси, щонайменше, непрофесійно.

На лікарняних ліжках — майже півтори сотні потерпілих від вибухів. Наш, український, алгоритм дій із надання екстреної медичної допомоги — ефективніший за усі разом взяті міжнародні стандарти. Потрібна кров? Шукаємо донорів. А поки вони їдуть, кров здають лікарі лікарні №17, розуміючи, що тільки так можна врятувати поранених хлопців. Немає антибіотиків, кровоспинних та інших препаратів? Так волонтери вже тут, їх навіть кликати не потрібно. Здається, вони з-під землі можуть дістати те, що перераховано в довгому списку.

Поранених рятували всім світом — шукали ліки, видзвонювали фахівців, які можуть зробити ту чи іншу операцію, підвозили воду і продукти. Те, що зобов’язана робити система охорони здоров’я і, зокрема, екстрена допомога, у нас легко перекладається на плечі суспільства, яке, взявши цю ношу на Майдані, несе її не лише в зоні АТО, а й у столиці.

За добу, що минула після вибуху, померло троє бійців, чиї поранення були несумісні з життям. Близько десяти осіб у важкому стані перебувають у реанімації. Лікарі не люблять категоричних оцінок, але все ж кажуть, що багатьох пацієнтів, яким потрібна екстрена допомога, можна було б урятувати, якби в Києві працював принцип єдиного медичного простору. Це стосується і подій 31 серпня. В Олександрівській лікарні помер зовсім молодий боєць, який отримав під парламентом черепно-мозкову травму. Такі поранення найкраще діагностують і лікують у Лікарні швидкої медичної допомоги та клініці Інституту нейрохірургії Академії медичних наук України. Але в 2015 році мерія не підписала відповідних документів з АМН, тому й везуть пацієнтів «по швидкій» не в профільну клініку, а туди, куди ближче.

Медики столиці працюють із величезним навантаженням, страждаючи через те, що лікарні не забезпечені як слід апаратурою, інструментарієм, медпрепаратами, які значно збільшили б шанси поранених і хворих на одужання.

Тим часом у Міністерстві охорони здоров’я панували тиша та спокій, на сайті не було оперативної інформації про події. Лише наприкінці дня розмістили скупе повідомлення про 44 постраждалих. Наступного дня цифри уточнили — кількість постраждалих збільшилася до 89. У свою чергу МВС повідомляє, що було госпіталізовано понад 140 постраждалих біля парламенту.

Після того як президент України відвідав госпіталі, де лікуються бійці Національної гвардії, керівництву міністерства теж довелося відправитися до лікарень. Чиновники зазначили, що в стаціонарах є необхідні ліки та препарати крові «для надання первинної допомоги пораненим». Інформацію про те, що один із бійців помер, бо не було кровоспинного засобу, в міністерстві підтвердили, пославшись на те, що це рідко використовуваний препарат і його ніколи немає у лікарнях. Волонтери його знайшли, привезли у відділення, але, на жаль, було пізно — він ефективний, якщо застосовується відразу після отримання поранення або травми.

На думку експертів, події 31 серпня показали, що екстреної медичної допомоги у нас немає. Хоча два роки пішло на її реформування. Швидку допомогу розділили на екстрену і невідкладну (яка в основному займається пацієнтами з хронічними захворюваннями). Із досягнень екстреної медицини — прибуття до хворого через 10 хвилин після виклику, GPS-навігатори з «тривожними кнопками», які, щоправда, отримали ще не всі бригади, і суворий облік часу на виклики. Реанімаційних автомобілів немає, медпрепаратів та обладнання, за допомогою яких можна стабілізувати стан хворого дорогою в стаціонар, теж немає. Тому й називають машину швидкої допомоги безкоштовним таксі для хворих.

Витримати напружений графік роботи у службі екстреної медичної допомоги може далеко не кожен, до того ж тут мало платять, обіцяють, але не забезпечують службовим житлом. Тому в київському Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф залишаються вакантними ставки 170 лікарів і майже 390 фельдшерів медицини невідкладних станів, а кияни у свою чергу залишаються без доступної та якісної медичної допомоги.

Від редакції

Кровоспинні препарати, про які згадав міністр охорони здоров’я, — це гемостатичні губки, які входять до аптечки для бійців. Ціна імпортних — від 40 євро за упаковку. Вітчизняні гемостатичні засоби випускає київська «Біофарма», придбати їх можна в будь-якій аптеці за ціною 85–100 гривень.

Київські вчені-волонтери створили унікальний кровоспинний засіб, який назвали «Кровоспас». Препарат, зі слів розробників, сприяє утворенню щільного згустку, який надійно закупорює рану, забезпечуючи гемостаз менш ніж за три хвилини.

Розробники сподівалися, що вже в липні відправлять першу партію «Кровоспасу» в зону АТО. Але процес реєстрації документів і пошуки фармпідприємства, яке візьметься за його виготовлення, затягнулися. Держава не виявляє жодного інтересу до розробки українських вчених, якої потребують як у зоні АТО, так і в службі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.