Кривавий понеділок, або Ціна політичних ігор

Цей день обіцяв бути напруженим, але починався доволі мирно. 31 серпня під Верховною Радою зібрався кількатисячний мітинг. На окремих сценах політики різних партій емоційно роз'яснювали мітингувальникам із прапорами «Свободи», Радикальної партії та партії УКРОП, чому не можна підтримувати зміни до Конституції, за які збиралися голосувати в будівлі під куполом. Президентський проект змін до Основного Закону отримав 265 голосів. Ця новина збурила натовп і привела до сутички між мітингувальниками та правоохоронними органами.

Троє військовослужбовців Національної гвардії померли від поранень, ще троє перебувають у важкому стані, понад 150 осіб отримали пошкодження різного ступеня тяжкості — такі наслідки «кривавого понеділка» на сьогодні.

Незважаючи на те, що в нашій країні вже понад рік триває війна, до втрат звикнути неможливо, й ці смерті в мирному Києві переживаються особливо важко. Перший загиблий, 25-річний Ігор Дебрін із Херсонської області, який отримав поранення в серце, був покликаний на строкову службу навесні та не повинен був потрапити на війну, адже строковиків у зону АТО не відправляють...

Кремль отримав те, чого марно домагався майже два роки: в центрі столиці, гарного сонячного дня перед початком навчального року українські партійні активісти під час мирного мітингу вбивають українських правоохоронців.

Хто винен і чому так сталося?

Олексій Полтораков, політолог, радник дирекції Інституту стратегічних досліджень:

— Вважаю, що винен політикум як такий, винен соціум, який дозволяє собою грати цим політикам. Винні силові структури, які не вжили достатніх кроків для профілактики.

Ці криваві події підтверджують, що рівень соціальної напруги в українському суспільстві та політикумі залишається дуже високим. Якщо провести аналогії з медициною, температура суспільства на Майдані сягала вище 40 градусів, наразі опустилася, мабуть, лише до 38. Це свідчить про те, що в організмі триває процес запалення. Немає сумніву, що ми маємо хворобу обміну речовин — комунікації та обміну інформації на рівні влади та суспільства.

Цілої низки помилок припутсилися народні депутати, особливо ті, які висловлювали спочатку одне бачення, потім говорили протилежне. Припустився помилки і президент. Він виступив зі зверненням, але недостатньо чітко, аргументовано доніс реальну потребу ухвалення цих сумнозвісних законів найвищого конституційного рівня. До того ж, цей процес пояснення здійснювався в умовах певного цейтноту, коли рахунок ішов на дні, навіть на години. Не була проведена соціально-пропагандистська робота, пояснення, дискусії з експертами. Обмежилися напівформальним діалогом із Конституційним судом та з європейським співтовариством.

Річ у тім, що в нас немає консенсусного бачення того, що робити з Донбасом, за якою моделлю здійснювати з ним діалог. Умовно кажучи, чи то за нагірно-карабахським сценарієм (коли Донбас є тільки формально територією України, але вариться у своєму соку, за своїми законами), чи за придністровським (поступової покрокової інтеграції Донбасу в Україну за чіткими стандартами).

Саме через відсутність спільного бачення політики вирішили зіграти на настроях соціальної напруги, вивести людей на вулиці. Не зважили, що, з одного боку, є високий рівень соціальної напруги, з іншого — зброя гуляє по всій Україні (згадаймо події в Мукачевому).

Нам потрібно дійти певного політико-соціального консенсусу про те, яким ми бачимо Донбас, і тоді вже працювати над цією моделлю, а не розхитувати суспільство між перевагами тієї чи іншої моделі під власні політичні рейтинги.

Анатолій Ткачук, директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства:

— Винні також різноманітні ток-шоу, адже туди запрошують політиків, які продукують агресію, переводять діалог у режим «ти — зрадник, а ти — продався». Замість того, щоб перевести в конструктив, це переводиться в агресію — в країні, яка воює!

У першу чергу, винні ті політики, які накручували агресію, привели людей, не забезпечивши керівництво ними. Ще в далекі 70-ті роки, коли я брав участь у мітингах, була чітка вказівка: на чолі колони йдуть тільки перевірені люди. Той, хто мав давати команду, мав пов’язку, і слухали тільки його. Нинішні політики не знають, що коли ти збираєш велику кількість людей, ти за них відповідаєш.

Україні потрібен мир і спокій, депутати повинні вести між собою діалог. Парламент — це велика говорильня. Якщо не говорить парламент, говорить вулиця. А вулиця може робити це мовою зброї.

Насправді страшними є не зміни до Конституції, а політики, які прийшли на хвилі, коли працює не ліфт, а катапульта. Як кажуть, з Івана в пана. Коли людина, що не має за плечима набутого досвіду, раптово стає впливовою, вона думає, що схопила Бога за бороду. Наскільки потрібно бути безвідповідальним, щоб у країні, яка воює, де мільйони людей перебувають у страшному стресі, із зірваною психікою, накручувати ситуацію там, де немає проблеми. І цих людей ще й підбурюють — мовляв, це зрада. Показово: я звернувся до свого колеги, колишнього судді Конституційного суду, мовляв, покажи, де в змінах до Конституції є особливий статус. Показати не зміг, але все одно каже, що це зрада.

Нещодавні соціологічні опитування свідчать: ніхто нікому не довіряє. Немає жодного інституту влади чи політика, в якого є довіра понад 7%. Що стосується децентралізації, то 5% опитаних вважають, що їхні комфортні умови проживання залежать від місцевої влади. Понад 50% впевнені, що це залежить від президента (хоча, за великим рахунком, президент не має до цього відношення). Питання децентралізації — це переведення в реальну площину відповідальності за своє життя. Ви обираєте людей, які впливатимуть на це.

Кожен може зайти на сайт Верховної Ради України, грудень 2004 року, там є текст законопроекту 3207-1, витягніть проект і порівняйте з тим, що є. Це документ, що з’явився понад десять років тому — саме стільки років Україна говорить, що це треба зробити. Люди, які не читали документу, створюють міфи.

А от у грудні минулого року були проголосовані революційні зміни до бюджетної системи. Але їх не помітили. Тепер депутати місцевих рад зіштовхнуться з високою інтелектуальною роботою: Київ не даватиме грошей на видатки. Їм потрібно буде самим приймати рішення, яку ставку податку на нерухомість встановити, щоб, з одного боку, були надходження, а з іншого — щоб бізнес не пішов, або місцеві не побили; яку ставку акцизу зробити, що робити з землею. Як отримати кошти з державного фонду регіонального розвитку не через пакунки, які ви привезете до Києва, а через підготовку інтелектуального проекту регіонального розвитку. Люди, які йдуть у місцеві ради, точно цього не читали.

Ольга Богомолець, народний депутат, голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я:

— Економіка, політика, державотворення — це другорядні речі, коли є загроза життю. Завдання лікарів — зберігати життя, завдання політиків — будувати таку країну, в якій буде безпечно жити. Днями ми проводили прес-конференцію щодо наслідків ПТСР — психологічної травми, що виникає під час бойових дій. Ці люди з підвищеним почуттям справедливості. Це політична маніпуляція, коли їх залучають до «боротьби за справедливість».

Сьогодні бійці повертаються з війни і бачать ворогів у ВР. Депутати повинні працювати так, щоб люди розуміли, що вони роблять для країни, депутати повинні розділяти відповідальність, а не перекладати її на чиїсь плечі.

Коли учасників АТО, які вже не цінують свого життя так, як звичайні люди, що не побували на війні, залучають до політичних ігор, іде також нищення нових політичних еліт. Адже бійці, які йдуть із фронту, мають адаптуватися до нашого життя, і мають бути тими, хто розбудовуватиме нашу країну.

Надзвичайно прикро, що існують подвійні стандарти. Буквально за декілька годин ми дізналися імена тих, хто кинув вибухівку, але й досі не знаємо, хто відповідає за вбивства на Майдані та за Іловайський котел.

Зрада/не зрада

«По-перше, в конституційних змінах ніяких фундаментальних проблем і загроз для існування України як держави немає, — вважає А. Ткачук. — Друге. Ніякого статусу немає. Що таке перехідні положення? Це адаптаційні положення, якими визначається, що протягом певного періоду певні норми вводяться спеціальним порядком. Окремих норм там немає. Як правник я не знаю, як підготувати закон про особливості місцевого самоврядування, щоб він не суперечив Конституції. Немає бази. Це треба розуміти.

У тексті змін до Конституції є декілька проблем, які з’явилися через те, що частина фракції, зокрема «Самопоміч», казала, що не буде підтримувати їх у такому вигляді. «Модернізація» виявилася не зовсім вдалою, але вони все одно не проголосували. Постає питання: навіщо було пропонувати йти на компроміс? З юридичної точки зору, такі помилки в Конституції — це погано. З точки зору реальних справ, це ні на що не вплине.

Ухвалення чи неухвалення закону про статус чи про особливості місцевого самоврядування на Донбасі буде визначатися поточною ситуацією. Якщо Україна буде сильною, ніякі закони не з’являться. Якщо ж матимемо розбрат і нас почнуть бити на Сході, ті, хто наразі кричать «зрада», проголосують за що завгодно».

Багато хто наголошує на посиленні ролі президента, його право розпускати місцеві ради. «Вважаю, що президент повинен мати право розпускати ради, — переконаний А. Ткачук. — Якби у нас розпускали ради, які почали розхитувати ситуацію в Україні ще декілька років тому, ми б не дійшли до війни на Сході. Згадайте про рішення деяких рад (Керченська, Севастопольська, Феодосійська) про заборону входження на їхню територію іноземних натівських кораблів, потім Харківська обласна рада ухвалила рішення, що ця область є позаблоковою, нейтральною територію. Держава це проковтнула. Після цього з’являються гіркіни. Це результат безхребетної позиції держави».

Існує думка, що децентралізацію можна було проводити і без конституційних змін. «Без внесення змін до Конституції можна зробити першу частину — провести децентралізацію на рівні територіальних громад і створити повноцінні райони. Провести наступний етап, започаткувати реальні повноважні органи місцевого самоврядування без внесення змін до Конституції неможливо. Так само не можна вирішити питання територіального устрою Донбасу, а там потрібні серйозні зміни. Донеччина та Луганщина — штучно створені області, що складаються з різних частин, які не дуже інтегровані одна в одну. Події, що там сталися, це результат такого штучного створення», — пояснює А. Ткачук.

Є ще безліч проблем, які оголилися під час кривавих сутичок під Верховною Радою. Зі слів Анатолія Вершигори, головного лікаря Київської станції швидкої допомоги, медики не отримали попередження про захід з великою кількістю людей. Перші дзвінки до швидкої поступили від журналістів. Лікар зазначив, що є нормативний документ, який передбачає чергування бригад швидкої допомоги при кількості учасників понад 5 тис. та у разі, коли існує загроза життю та здоров’ю учасникам мітингу. Всі організатори несуть персональну відповідальність за проведення заходу, безпеку громадян, тому повинні попереджати про них заздалегідь. Цей захід відбувався стихійно.

Медики зазначили, що поліцейські зреагували добре. Патрульні машини оперативно доставляли поранених до лікарень. На думку О. Богомолець, нова поліція має пройти вишкіл парамедиків, щоб мати навички першої долікарської допомоги, адже у світі цими знаннями володіє кожен поліцейський. Для цього слід  ухвалити закон про парамедицину.

Є також проблема із забезпеченням аптечками, засобами захисту людей, які охороняють порядок під ВР. Події 31 серпня показали, що екстреної медичної допомоги у нас немає. Поранених рятували усім світом.

Згадалися слова В’ячеслава Липинського, філософа, українського історика польського походження, які варто б не забувати не тільки нашим народним обранцям, а й усім українцям: «Державу Українську може здійснити наша любов до неї, а не ненависть до ворогів».