Дуже важко встановити межу між незалежністю та відповідальністю — європейський експерт

Політична влада, голосно принижуючи суди тотальними звинуваченнями в усіх гріхах, починаючи із продажності, змушує приймати потрібні рішення, а власне реформування проводить без зрозумілої концепції, але під прикриттям популістських гасел. Судова влада замкнулася в собі і, замість рішучих дій, визнання одних звинувачень, аргументованого захисту від інших, а головне  —- демонстрації реальної волі жити по-новому, все ще сподівається пересидіти. Найближчий  з’їзд суддів покаже, чи зважаться судді переглянути свою тактику навіть не глухої, а фактично глухонімої оборони.

Поки що пропонуємо читачам познайомитися з тим, як вирішуються питання відповідальності судді в європейських державах, які вимоги висуває суспільство до судді, роль судді в громаді і їхню взаємну високу відповідальність.  

Cуддя Апеляційного суду Лісабонського округу, колишній голова кабінету віце-президента Вищої ради магістратури Португалії і член Португальської судової ради пан Кардозо:

Не повинно існувати жодних сумнівів щодо доброчесності, гідності, незалежності або навіть компетентності судді. Однак дисциплінарна відповідальність суддів завжди і всюди є надзвичайно делікатним питанням, оскільки вона може конкурувати із суддівською незалежністю, якщо не впроваджується і не застосовується чітке та якісне регулювання.

Дисциплінарна відповідальність судді є офіційною/інституційною реакцією на дію чи бездіяльність, що дискредитують суддю, незалежно від того, чи мала вона місце в суді під час виконання ним службових обов'язків чи поза межами суду.

Дисциплінарна відповідальність не є приватною справою трудових правовідносин, що стосується лише інтересів судді чи Вищої кваліфкомісії або Вищої ради юстиції. Це справа інтересів громадськості. Якщо суддя скоїв певний проступок, дисциплінарне провадження повинно розглядатися не як якісь можливі дії, що їх уповноважений орган може відхилити чи проігнорувати, а як суспільний обов’язок. Коли мають місце дисциплінарні порушення, повинні бути вжиті всі необхідні заходи, за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя. Дисциплінарний проступок судді повинен підлягати розслідуванню і покаранню, і недопустимо, щоб уповноважений орган не вчиняв відповідних дій на основі будь-яких інших критеріїв, окрім чинного законодавства (Рекомендація, ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року).

Скоєний суддею дисциплінарний проступок є порушенням професійних обов’язків до такої міри, що призводить до втрати довіри до системи правосуддя шляхом порушення прав учасників судового провадження або до відмови в доступі до правосуддя чи порушення юридичних обмежень. Йдеться також про дії або бездіяльність у громадському чи приватному житті на противагу загальноприйнятній поведінці. Ця загальна підстава для відкриття дисциплінарного провадження є «прийнятною підставою вірити», що суддя порушив правила професійної поведінки.

Однак жодне розслідування не повинно здійснюватися, якщо сплив термін давності дисциплінарного порушення, або суддя помер, вийшов на пенсію чи звільнився за власним бажанням.

Одним із ключових аспектів суддівської незалежності є імунітет щодо юрисдикційних рішень: суддя не підпадає під дисциплінарну відповідальність за рішення по справі, оскільки це призведе до обмежень судового розсуду через адміністративні критерії. Якщо рішення є неправильним, його можна замінити чи скасувати на основі апеляції.

Недбале виконання своїх обов'язків не становитиме дисциплінарного порушення, якщо воно випливає із зрозумілої помилки чи похибки, або якщо суддя принаймні не діяв із недбалістю. Недбалість під час роботи судді слід розглядати як дисциплінарне порушення лише у випадку, якщо помилки в наданні послуг виходять за рамки того, що зазвичай очікується від середньостатистичного судді. Як і всюди, так і в судовій практиці задіяні не лише бездоганні та зразкові особи, і середньостатистичний суддя не повинен оцінюватися за таким еталоном.

У кожному конкретному випадку повинні враховуватися доступні для сприйняття джерела людських помилок, а також посада відповідного судді. Загалом кажучи, дисциплінарна актуальність і порушення цього порогу не передбачається у випадках, коли порушення зобов’язань з надання послуг полягає лише у формальних помилках продуктивності в організаційній сфері і не становить собою етичного питання. Юридичне зобов’язання з надання послуг у відданий, старанний, незалежний і неупереджений спосіб не порушуватиметься лише одним фактом «низькопродуктивної діяльності», випадковим «недоглядом», одноразовою «затримкою», тобто дрібними питаннями.

Однак дуже важко встановити межу, яка розмежовувала б незалежність та відповідальність. Компетентний орган, що відповідає за дисциплінарні провадження, повинен діяти з надзвичайною обережністю і уникати будь-яких дій, поки не стане однозначно зрозуміло, що суддя діяв з умислом чи грубою недбалістю.

Слід враховувати такі фактори: ступінь необережності, частоту скоєння порушень, посаду судді в системі судочинства, правову сферу, в якій діє суддя, резонансність проступку, ймовірність та характер шкоди, заподіяної внаслідок неналежної поведінки судді з точки зору суспільної довіри до системи правосуддя.

Дисциплінарне провадження не відкривається, зокрема, якщо скарга:

— являє собою незадоволення рішенням судді і має на меті виправити будь-яку можливу помилку, яку можна виправити в межах судової системи;

— має на меті вплинути на судовий процес, зокрема, з боку органів прокуратури (прискорення судового розгляду, досягнення його бажаного результату тощо);

— являє собою скарги, не підкріплені фактами та доказами.

Лише найбільш вагомі порушення етичних принципів можуть давати підстави для дисциплінарного провадження і санкцій. В цілому етичні кодекси служать лише як саморегулюючий інструмент для суддів, загальні правила, якими вони керуються у своїй діяльності.

Міжнародні рекомендації щодо дисциплінарної відповідальності суддів

Поведінка суддів у професійній діяльності розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

Якщо встановлене дисциплінарне порушення, мають бути вжиті всі необхідні заходи, за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя.

Застосування санкцій повинно мати пропорційний характер.

Судова рада має незалежним чином забезпечувати виконання завдань щодо дисциплінарних справ.

Повинні бути отримані процесуальні гарантії судді (допомога адвоката, принцип змагальності тощо).

Структури судової інспекції не повинні використовуватися для того, щоб підривати незалежність суддів.

Щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним; підставою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів.

Дисциплінарні провадження повинні здійснюватися відповідно до конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно не передбачати жодних оцінювань дій судді, які можна критикувати лише шляхом апеляційних заходів для сторін процесу, передбачених законодавством.