Суддя Артур Ємельянов сумнівається в безсторонності члена ВРП, який «безуспішно намагається когось звільнити»

Член Вищої ради правосуддя Микола Гусак, який одночасно є кандидатом на посаду судді Верховного суду, не зазначив прізвища судді, якого він безуспішно намагається звільнити.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 січня 2019 року № 94/0/15−19 залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП про притягнення судді Вищого господарського суду України Артура Ємельянова до дисциплінарної відповідальності.

Вищою радою правосуддя на підставі оскаржуваного рішення було включено до порядку денного на 26 лютого 2019 року розгляд питання про його звільнення на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України відповідно до рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15−18.

Суддя Артур Ємельянов заявив, що в день розгляду ВРП вказаного питання йому стали відомі обставини, які об'єктивно свідчать про упередженість члена ВРП Миколи Гусака, у зв’язку з чим йому було заявлено відвід.

На засіданні ВРП Артур Ємельянов мотивував відвід таким чином:

«Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України „Про Вищу раду правосуддя“ член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно зацікавлений у результаті справи, тобто якщо будуть встановлені будь-які обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

У цьому випадку такі обставини, безперечно, існують.

26 лютого на офіційному вебсайті ВРП з’явилося повідомлення „Заява щодо появи в українському медіапросторі неправдивих повідомлень щодо нібито звинувачення членів ВРП у корупції“. Це повідомлення про „нібито звинувачення“ містить посилання на заяви управління інформації та забезпечення комунікаційної діяльності ВРП, розміщені на офіційній сторінці ВРП у Facebook. Там процитовано слова члена ВРП Миколи Гусака такого змісту: „Микола Гусак пов’язує оприлюднення подібного роду неправдивої інформації з його неодноразовими спробами звільнити одного із суддів. Таке ж саме пояснення він надав 1 лютого 2019 року під час співбесіди у ВККСУ“.

Не маю жодних сумнівів у тому, що шановний Микола Борисович мав на увазі іншого суддю, до неодноразових спроб звільнити якого він безуспішно вдавався. Адже я жодного відношення до такого роду публікацій не маю.

Водночас, оскільки шановний член ВРП, який одночасно є кандидатом на посаду судді Верховного суду, не зазначив прізвища судді, якого він так палко, але безрезультатно намагається звільнити, не можна виключати, що в його розумінні я також можу бути цим суддею.

Підставу для таких припущень дає, зокрема, той факт, що саме цей член ВРП був доповідачем по моєму питанню, за наслідком якого було ухвалено рішення ВРП від 15 січня 2019 року про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року про притягнення мене до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до визначення термінів слово „спроба“ має таке значення:

• намагання зробити щось при відсутності впевненості в досягненні успіху (Академічний тлумачний словник);
• в російській мові міститься аналогічне тлумачення: „попыткой называют действие, направленное на осуществление или достижение чего-либо, связанное с некоторым риском и неуверенностью в успехе“ (толковый словарь Дмитриева).

Тобто виходячи із значення використаної лексики, пан Гусак зізнався, що вживає неодноразові намагання когось звільнити з посади!

Разом з тим, права та обов’язки члена Вищої ради правосуддя визначені ст. 20 ЗУ „Про ВРП“. Ані наведені норми закону, ані будь-які інші не передбачають права члена ВРП вживати „неодноразові спроби звільнити“, як дозволяє висловлюватися собі шановний член ВРП.

До того ж зміст присяги зобов’язує будь-якого члена ВРП діяти чесно і неупереджено, а не вдаватися до рецидивних спроб звільнення неугодного судді».

За словами Артура Ємельянова, «словосполучення, допущене шановним Миколою Борисовичем, дає підстави вважати, що він має цілеспрямоване, давнє і досі не реалізоване бажання звільнити якогось суддю, хоч і не впевнений в досягненні успіху. Насправді звучить як задавнена психологічна травма.

Дивним є також те, що інші члени, на переконання Миколи Борисовича, такого бажання нібито не мають. Принаймні не вдаються до таких „неодноразових спроб“. Або ж, демонструючи свій інтелектуальний рівень і знання чинного законодавства, просто не дозволяють собі знімати задавнену напругу, що так і не знайшла свого природного виходу, шляхом публічного коментування, фактично документуючи себе власноруч».

Суддя нагадує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності має визначатись, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що з метою вирішення, чи може суд вважатися «безстороннім», у розумінні цього положення має бути застосовано два критерії. Перший полягає у намаганні визначити особисте переконання певного судді у конкретній справі. Другий — у з’ясуванні того, чи забезпечував суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман проти України»).

За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. У контексті об'єктивного критерію окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Тобто при вирішенні того, чи є у певній справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція зацікавленої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення ЄСПЛ у справі «Газета Україна-Центр проти України»).

«Проте між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) — рішення у справі „Кіпріану проти Кіпру“. Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (рішення у справі „Пуллар проти Сполученого Королівства“).

У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість — іншими словами, „має не лише здійснюватися правосуддя — ще має бути видно, що воно здійснюється“. Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі „Де Куббер проти Бельгії“).

У цьому випадку у мене, та і в будь-якого стороннього спостерігача є очевидні підстави для обґрунтованих сумнівів щодо безсторонності члена ВРП Миколи Гусака при вирішенні питання звільнення з посади будь-якого судді, в тому числі і судді Артура Ємельянова».