О манипуляциях Нацбанка и неизбежности инфляции

На круглому столі у Фонді Блейзера, присвяченому економічним підсумкам року, що минає, та прогнозам на наступний, колишній міністр економіки Віктор Суслов розповів:

– Результатом економічної політики нинішньої влади стало збільшення розбалансованості економіки при зовнішній стабільності. Власне, це легко довести, якщо ми візьмемо офіційні дані платіжного балансу Національного банку України. За січень-жовтень 2012 року дефіцит рахунку поточних операцій досяг 11 млрд 61 млн доларів. Торік за той самий період він становив 7 млрд 475 млн доларів, тобто дефіцит збільшився у півтора рази, і його вже не вдається перекривати навіть за рахунок зовнішніх запозичень, незважаючи на те, що уряд України згоден платити безпрецедентно високі відсоткові ставки за позиками – 8-9 % і більше у валюті.

У підсумку зведений баланс також виявився негативним, дефіцит становив 2 млрд 797 млн доларів. Торік дефіцит становив 1 млрд 489 млн доларів. Ці дані дуже чітко свідчать про невдалу економічну політику уряду, Верховної Ради і Нацбанку України. А збереження дефіциту платіжного балансу має один наслідок – поступове вичерпання золотовалютних резервів Нацбанку, які доводиться витрачати на покриття цього дефіциту. Що уряд повинен був робити в такій ситуації і начебто робив? Безперечно, потрібно було прагнути посилити захист внутрішнього ринку, зменшити потік безперервно зростаючого експорту, збільшити реалізацію продукції власного виробництва. Але, як з'ясувалося, ефективні заходи провести не вдається.

Наприклад, спроба переглянути ввізні мита на 371 торгову позицію не зустрічає розуміння у Світової організації торгівлі, бо треба було цим займатися раніше, коли ще тільки велися переговори з учасниками СОТ, і коли Україна дала свою згоду на умови, за яких встановила імпортні мита, що є мало не найнижчими у світі – 4,5 %. Для порівняння, у Росії  ввізні  мита – 10 %. Але ми погодилися на такі мізерні цифри, і тепер нічого не поробиш.

Однією зі статей українського імпорту є енергоносії з Росії. У нас декларується збільшення газу власного видобутку. Але за січень-листопад 2012 року газу видобуто менше, ніж за той самий період минулого року, нехай на 1,1 %, але менше. А це було б реальним імпортозаміщенням, реальним вкладенням бюджетних коштів. Не в горезвісні Хюндаї треба вкладати було гроші, а в збільшення видобутку власного газу. Вітчизняного газу (із розвіданих вже родовищ) могло б нам вистачити на 50 років.

Однак основні проблеми у зовнішньоторговому балансі у нас не з Росією і не з СНД, а  саме з країнами – членами ЄС. За даними Держстату, у нас негативне сальдо у торгівлі з цими країнами – 6 млрд 542 млн доларів. Рік тому воно становило 4 млрд 450 млн доларів (більше, ніж в 1,5 рази борг зріс). Із країнами СНД у нас також негативне сальдо, але майже двічі менше (3 млрд 545 млн доларів), і це сальдо змінюється на користь України.

Якщо основне негативне сальдо склалося через торгівлю з країнами ЄС, то виникає питання: чого ми хочемо досягти, ведучи переговори щодо укладення угоди про зону вільної торгівлі з Євросоюзом? Є дуже серйозна доповідь Інституту економіки і прогнозування НАН України, який досліджував можливі наслідки приєднання України до зони вільної торгівлі з ЄС. У доповіді сказано, що в такому випадку експорт збільшиться на 10 %, але при цьому імпорт зросте на 15 %. То що ми виграємо?

У проекті цієї угоди (проект, до речі, офіційно опублікований не був) є план поступового створення зони вільної торгівлі протягом 10 років. Такий довгий термін, звісно, не дасть швидкого позитивного ефекту для української економіки. Та ще у проекті передбачено, що будуть збережені прямі квоти за основними позиціями українського експорту (а це продукція сільського господарства). Тобто про яку «вільну торгівлю» йдеться? Якщо подивитися на інші умови, стає зрозуміло, що Україні це аж ніяк не вигідно. Бо негативне сальдо буде тільки зростати.

ЄС зажадав відміни захисних експортних мит на сировину, наприклад, на насіння соняшнику. Вони хочуть отримувати наше насіння і самостійно робити з нього олію, а потім ми будемо у них її купувати. Щодо цукру, то експортна квота в ЄС – 20 тис. тонн (при виробництві близько 2 млн тонн). Тобто нам дозволять продати тільки 1 %. І це зона вільної торгівлі?! Необхідно, щоб цей проект угоди був офіційно опублікований, щоб відбулося його обговорення, тому що в нас йде багато неправдивої, спекулятивної інформації, без аналізу документа. Нам нав’язують договір з ЄС, мотивуючи це міркуваннями на кшталт: «Це цивілізаційний вибір». Одна з основних вимог цього «цивілізаційного вибору» - це зняття будь-яких мит на поставку в Україну одягу «секонд-хенд». То це і є цивілізація, до якої ми прагнемо?

Торік уряд прийняв дуже детальну програму імпортозаміщення, було підготовлено спеціальну постанову Кабміну, але конкретні дані, які я вже навів, говорять про те, що програма не працює, імпорт зростає. Було зроблено ряд специфічних спроб уряду обмежити імпорт, зокрема шляхом введення утилізаційного збору на автомобілі. Євросоюз заявив протест, як і інші країни – члени СОТ. Що можна було б зробити у такій ситуації? На мою думку, доцільно було б ширше використовувати систему акцизів, які є внутрішніми податками та не підпадають під міжнародні угоди. Обклавши акцизами автомобілі (замість утилізаційного збору) та предмети розкоші, можна хоч якось скоротити імпорт цих товарів або ж таким чином зобов'язати забезпечені класи населення поповнювати бюджет. Це була б альтернатива фантастичним розрекламованим «податкам на багатство», яких насправді не існує і які є неправильними за своєю ідеологією.

Що ж дасть нам вступ до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном? Ціна російського газу, яку для нас могло би бути знижено, – це важливо, але це не головне. Головне – зберегти експорт до Росії української продукції машинобудування (30 % нашого експорту в Росію). Адже це і збереження цілої низки високотехнологічних наукоємних підприємств, і можливість їх розвитку, і збереження робочих місць. Бо в Україні вже почав зростати рівень безробіття, і це є ще однією зоною ризику. Все це чомусь недооцінюється. Як недооцінюється і той факт, що Україна втрачає можливості транзиту. Тільки-но утворився Митний союз, набагато вигідніше стало здійснювати транзит не через Україну, а через Білорусь, оскільки там один митний пост на вході – Білорусь. А далі вези товар хоч до Китаю. А якщо ввозиться товар через Україну, то порахуйте: вхідна митниця в Україну, вихідна з України, а потім – вхідна російська. Це колосальна втрата часу. Тільки транзит газу втрачено на 20 % через невдалу політику використання газотранспортної системи.

Таким чином, останній засіб, який може використати уряд для збільшення ступеня збалансованості і зменшення обсягів необхідних позик – це девальвація гривні. Всі країни цим користуються для стимулювання експорту та обмеження імпорту. Україна цього не робить. Тому в нас ростуть борги. З іншого боку, девальвація потягне за собою хвіст проблем. Треба пам'ятати, що близько 60 % державного боргу України - в іноземній валюті, у тому числі й запозичення, взяті на внутрішньому ринку. І будь-яка девальвація може зруйнувати бюджет, оскільки різко збільшить витрати на обслуговування цих боргів. І мені доводиться лише шкодувати, що після введення заборони на кредитування громадян у валюті не ввели заборону для уряду на внутрішні валютні позики. Уряд продовжує позичати у валюті, беручи на себе колосальні ризики. А потім ми побачимо, як після неминучої девальвації розвалиться бюджет під вагою цих ризиків. І ми прийдемо до дуже серйозної кризи.

Далі – більше. Для утримання існуючого курсу валюти Нацбанк був змушений вдаватися до жорсткої грошово-кредитної політики. Звідси – дуже високі ставки і за кредитами, і за депозитами, і, відповідно, обмеження в кредитуванні реального сектору економіки. Пораділи, що уникли інфляції і навіть досягли дефляції. І наслідком, набагато важливішим, стало падіння виробництва. Можна скільки завгодно посилатися на ситуацію на зовнішніх ринках, але я вважаю, що на 50 % у падінні виробництва винна внутрішня економічна політика, тому що будь-яка країна намагається девальвувати валюту, щоб зберегти зовнішні ринки. Адже зменшення виробництва у металургії на 4,7 % і на ще більший відсоток зменшення експорту металу означає, що українські підприємства залишають зовнішні ринки. На їх місце прийде хтось інший і повернутися буде надзвичайно складно. Але про це не думають.

Обсяги виробництва впали на 1,5 %, вантажообіг у транспортній сфері впав майже на 7 %, обсяги будівельних робіт впали більше ніж на 12 %. Все це призводить до того, що економічне зростання «прагне до нуля». Але ці процеси мають велику інерційність. Якщо хтось думає, що починаючи з 1 січня 2013 року сам собою почне виконуватися прогноз уряду щодо зростання ВВП на 3,4 %, це ілюзія. Інерція може призвести до того, що наступний рік може виявитися роком нульового, а то й негативного, зростання економіки.

І наслідком всієї цієї політики стала бюджетна криза: якщо не виконуються прогнози щодо зростання ВВП, неможливо виконати і план з податкового надходження. Ще один наслідок і ризик всієї цієї політики – на горизонті дуже серйозна загроза банківської кризи,, адже при нульовій інфляції банки залучають ресурси під 20-25 %. Економіка (зокрема, виробничий сектор) не дає такої ефективності. А значить, банки змушені залучати кошти для виконання зобов'язань, строк щодо яких уже настав. Накручується спіраль боргової залежності, кошти не інвестуються. І це загрожує дуже серйозними фінансовими ускладненнями у банках, навіть хвилею банкрутств. Тому, незважаючи на нинішню нульову інфляцію і навіть дефляцію, наступного року інфляція все-таки виникне, тому що НБУ не допустить банкрутства значної кількості банків, він їм, звичайно ж, видасть стабілізаційні кредити.

Єдине, за що можна «похвалити» уряд і НБУ – вони майстерно навчилися впливати на поведінку громадян: розмови про можливе введення 15-відсоткового податку на продаж валюти багатьох людей змусило її продати. Зараз Нацбанк активно розпускає слух, що він незабаром доб'ється зниження ставок за банківськими депозитами, що, вірогідно, повинно змусити громадян нести свої заощадження у банки, поки діє вигідна 20-25-відсоткова ставка, бо з нового року вона зменшиться до 15 % . Усе це лише спроба виграти час замість того, щоб проводити реальні реформи.

Напрошується медична аналогія. Злоякісну пухлину можна хворому не вирізати, а давати йому знеболююче і розповідати йому, що його стан стабільний, а скоро настане «покращення». Але пухлина нікуди не зникає, вона росте, і хворого все одно доведеться оперувати, тільки у набагато гіршій ситуації, якщо взагалі не буде пізно.