Новости
Ракурс

Оппозиция победила, Партия регионов — победитель

13 ноя 2012, 13:07

Найяскравіше всі ці особливості останнього національного «свята демократії» проявилися саме на одномандатних округах, де обиралися мажоритарники.

Loading...

За партійними списками опозиція перемогла

Отже, вважаємо, що вибори за партійними списками відбулися. Наскільки бездоганно? Є підозри, які переходять у впевненість, що зовсім не бездоганно. Що весь класичний, далеко не джентльменський набір фальсифікацій, вкидань бюлетенів, каруселей, виборців з мертвих і підставних душ був задіяний на повну силу. Крім апробованих технологій, цього року фальсифікації поповнилися ноу-хау (особливо у східних областях). Як стверджує опозиціонерка Олександра Кужель, на деяких дільницях регіону протоколи результатів виборів були вже заповнені та пропечатані ще до відкриття дільниць, у Фейсбуці свідки пишуть, що у Донецьку люди голосували за фальшивими паспортами...

Опозиційні партії запевняють, що голоси в них крали. Зокрема, УДАР стверджує, що у нього вкрадено щонайменше півтора відсотка голосів.

Втім, результати виборів за партійними списками сяк-так збігаються з екзит-полами і навіть із фальсифікаціями свідчать про загальну переконливу перемогу опозиційних сил на виборах, тож опозиція щодо своїх партійних парламентських здобутків бучі вирішила не здіймати.

Отже, хоч би скільки Азаров та інші речники Партії регіонів вмовляли (себе передусім!), що Партія регіонів перемогла, примітивна арифметика свідчить про інше. За опозицію свої голоси віддала майже половина виборців, тоді як за регіоналів разом із комуністами — лише 43 %.

І якби не новий закон про вибори, опозиція мала би святкувати перемогу. Враховуючи ще бонусні відсотки від непрохідних партій, стійка опозиційна більшість у парламенті їй була б гарантована.

Проте недарма Партія регіонів завбачливо ініціювала зміну закону про вибори, змусивши безальтернативністю варіантів та агресивною більшістю до підтримки й опозицію.

Регіоналів рятує мажоритарка

Абсолютно протилежні результати показала мажоритарка. На ній українські виборці продемонстрували щиру любов до кандидатів від Партії регіонів — вручили їм аж половину депутатських мандатів (113 із 225).

Натомість кандидатам від опозиції — лише чверть (57 мандатів). Решта (50 мандатів) дістались самовисуванцям укупі з Литвином, «братством» Балог, Ляшком і Миримським з Криму. Комуністів-мажоритарників узагалі проігнорували.

Таким чином, новий склад парламенту наразі виглядає так:

— Партія регіонів — 185 місць (за списками — 72, мажоритарників — 113);

— Об'єднана опозиція «Батьківщина» — 101 місце (62 за списками, 39 мажоритарників);

— «УДАР Віталія Кличка» — 40 місць (34 за списком, 6 мажоритарників);

— ВО «Свобода» — 37 місць (25 за списком, 12 мажоритарників);

— Компартія — 32 місця (всі за списком).

Плюс 50 «вільних художників», які здебільшого є резервом для поповнення лав Партії регіонів.

Загальна картинка виборів в Україні виглядала більш-менш пристойно, доки не дійшло до підрахунку голосів на мажоритарних округах.

Партія влади, безперечно, головну ставку робила саме на них (і, як бачимо, абсолютно слушно), забезпечивши на Сході та Півдні стовідсоткове потрапляння до парламенту своїх кандидатів. А в регіонах, де її, м’яко кажучи, не люблять, — на так званих самовисуванців.

Що таке мажоритарні вибори в авторитарній країні, сповна відчули кандидати від опозиціонерів, особливо під час підрахунку голосів.

Підрахунком голосів мають займатися члени дільничних виборчих комісій, а приймати та затверджувати результат — члени окружних виборчих комісій. Для забезпечення «ПРавильного» підрахунку комісії укомплектували «ПРавильними» членами завдяки закону про вибори — у комісіях були, зокрема, представники абсолютно віртуальних партій, буквально «і жук, і жаба».

От вони і рахували — довго, ретельно, з несподіваним відпочинком, із «групами підтримки» від конкуруючих кандидатів, з керуванням з боку адміністрацій районів, та й самих кандидатів. Подекуди передаючи до ЦВК дані, абсолютно протилежні тим, що були зафіксовані у протоколах. Іноді навіть — зі зникненнями голів комісій разом із печатками, з пошкодженням свята святих — виборчих бюлетенів шляхом додавання в них зайвих позначок, що робило їх недійсними. Пізніше до цього тоскного і виснажливого процесу стали долучатися «Беркут», суди...

Багато протизаконних дій було зафіксовано на відео, у деяких є свідки, деякі можна підтвердити шляхом відповідних експертиз...

Найзапекліші бої за результат відбулися саме на тих округах, де, відповідно до первинних протоколів з мокрими печатками, перемагав кандидат від опозиції. Тож коли в результаті всіх махінацій ОВК (або суд) раптом визнавала переможцем провладного кандидата і подавала до ЦВК виправлені на його користь протоколи, опозиція покладала останню надію на Центральну виборчу комісію як на останню інстанцію й арбітра.

ЦВК, підрахуй!

В опозиційних кандидатів на руках є свої екземпляри протоколів з мокрими печатками, тож, за бажання, встановити істину не так уже й важко.

Тому один із лідерів «Батьківщини» Арсеній Яценюк слушність вимог опозиції пояснив так: «На тих округах, де є всі оригінали документів, ми вимагаємо, щоб ЦВК визнала перемогу наших кандидатів».

Однак ЦВК умила руки — відмовилася від марудного перерахунку голосів і ухвалила рішення про перевибори на п’яти проблемних округах, де неможливо встановити результати виборів. Це округи № 94, 132, 194, 197 і 223. (Не зарахувавши при цьому до проблемних округи № 11, 14 та 90, де є свідчення про такі самі фальсифікації, як і на перших п’яти.) І звернулася до Верховної Ради із проханням призначити повторні вибори з дуже обтічним формулюванням:

«За результатами перевірок звернень, поданих партіями, вбачається неможливим встановити достовірні результати в частині одномандатних округів № 94, 132, 194, 197, 223, що дає підстави вважати, що вибори народних депутатів України у вказаних округах проведені без дотримання вимог Конституції України та законів, принципів і засад передвиборного процесу».

Заступник голови ЦВК Андрій Магера відмову в перерахунку пояснив якось непереконливо: «Якщо ЦВК займеться підрахунком хоча б по десяти округах, то ми до літа не закінчимо підрахунок голосів». І нагадав, що ЦВК не має прямих повноважень повторного перерахунку голосів.

Але й заборони робити це ЦВК не має.

Тим більше дивно було чути таке від Магери, який як куратор Києва від ЦВК прекрасно обізнаний із тим, що коїлося зокрема на 223-му окрузі (одному з тих п’яти, на яких призначили перевибори), де самовисуванець Віктор Пилипишин виривав перемогу у свободівця Юрія Левченка, який впевнено його перемагав.

Дивно, що, заявляючи про неможливість встановлення результатів на цих п’яти округах, ЦВК жодним словом не згадала про встановлення тих осіб, з чиєї вини цей результат встановити не вдалося. ЦВК не звернулася до правоохоронних органів із проханням порушити кримінальні справи проти них. Адже, наскільки відомо, жодних форс-мажорів у вигляді стихійних лих, які могли б перешкодити нормальному процесу підрахунку, в Україні зафіксовано не було, так само не було помічено втручання в цей процес надприродних сил. Зрозуміло, що звичайні люди — члени комісій, системні адміністратори, судді — щось таке хімічили з виборчою документацію, з тлумаченням закону. А звичайні люди, наділені відповідною владою, відправляли загони «Беркуту» для захоплення документації. І за це Кримінальний кодекс передбачає цілком реальні строки перебування за ґратами.

Народний депутат від БЮТ у нинішньому парламенті Сергій Сас зазначив: «Таке рішення ЦВК ставить під сумнів вибір громадян. Краще було б, якби ЦВК сама порахувала результати виборів у проблемних округах, тим більше, що у кожної політичної сили є оригінали протоколів результатів виборів із мокрими печатками».

А й справді, Центральна виборча комісія за бажання змогла б задовольнити прохання опозиціонерів щодо встановлення результатів на спірних одномандатних округах і сама порахувати голоси. І процес цей за бажання не розтягнувся б до літа. Натомість зберіг би державні гроші, які мають бути витрачені на перевибори.

Принагідно варто засумніватися у доцільності повторних виборів — а де гарантії, що їх не буде проведено так само «прозоро і демократично», як ці? Що так само не знищуватимуться чи псуватимуться бюлетені, не вигадуватимуться приводи для судових позовів, щоб визнати результати виборів недійсними за незручними для декого дільницями? Адже за це в Україні не карають!

ЦВК не хоче, Верховна Рада не може — перевиборний правовий глухий кут

Верховна Рада на прохання ЦВК відреагувала тим, що створила тимчасову слідчу комісію з розслідування фактів фальсифікацій на виборах. А також ухвалила постанову, в якій порекомендувала ЦВК призначити дату проведення повторних виборів у проблемних округах № 94, 132, 194, 197 та 223.

При цьому і ЦВК, і наш законодавчий орган продемонстрували, що є певною мірою невігласами у виборчому законодавстві.

Голова Комітету виборців України Олександр Черненко вважає, що постанова ЦВК виходить за правові межі: «У виборчому законі такого немає, щоб ЦВК ухвалювала рішення про те, що результати не можуть бути встановлені, і тому мають відбутися повторні вибори. ЦВК мала б послатися на якісь правові норми, на підставі яких вона таке рішення ухвалила. Можливо, це була спроба зрушити з місця патову ситуацію, що виникла із проблемними округами, а також зняти з себе відповідальність, перекинувши її на парламент».

Черненко пояснив, що повторні вибори в округах, згідно з чинним законодавством, оголошуються у двох випадках — якщо два кандидати набрали однакову кількість голосів або коли в окрузі балотувався лише один кандидат і набрав менше половини голосів тих, хто прийшов на вибори.

Тож Черненко резюмує: «Ситуація патова. Найкращим виходом з цього буде, якщо Верховна Рада змінить закон про вибори. Тому що за чинним законом про вибори ні ЦВК, ні Верховна Рада такі вибори проводити не може».

Радник з юридичних питань Міжнародної фундації виборчих систем (IFES-Ukraine) Денис Ковриженко також вважає, що серед підстав для проведення повторних виборів в одномандатному окрузі у чинному законі про вибори немає такої загадкової норми, як «неможливість встановити результати голосування», на яку посилається ЦВК.

Він також ставить під сумнів законність постанови парламенту про зобов’язання ЦВК призначити повторні вибори у низці одномандатних округів. Її можна оскаржити у судовому порядку, оскільки парламент вийде за межі своїх повноважень.

Вихід із цього глухого правового кута Черненко вбачає не в ухваленні Верховною Радою постанов-порад ЦВК, а у терміновому ухваленні необхідних поправок до виборчого закону і негайному підписанні цих поправок президентом.

Однак досвідчений правник, народний депутат Юрій Ключковський переконаний, що зміни до закону про вибори теж не мають сенсу, бо ці зміни не стосуватимуться виборів, які вже відбулись, бо закон зворотної сили не має! Тобто ці зміни можуть набрати чинності лише на наступних виборах до Верховної Ради.

Багато хто з експертів з виборчого права говорить, що оскільки правового рішення в цій ситуації немає, рішення має бути політичне — як у 2004 році.

Тоді ЦВК теж ухвалила рішення про неможливість встановити результати президентських виборів у другому турі голосування. І тоді останнє слово сказав Верховний суд України, внаслідок чого було призначено повторне голосування, так званий третій тур.

Не факт, що так само вчинить Вищий адміністративний суд. Але спрогнозувати звернення до суду легко, бо будь-який скаржник матиме для цього всі підстави. Виборчий закон не передбачає проведення повторних виборів з тих причин, які назвала Центральна виборча комісія, зазначив Денис Ковриженко. Тож Вищий адміністративний суд України також може своїм рішенням зобов’язати ЦВК установити результати виборів, вказавши на бездіяльність комісії.

А може, все ж таки ЦВК сама порахує?

Заступник голови Центрвиборчкому Андрій Магера сподівається виключно на зміни до закону про вибори, які мала б внести Верховна Рада. Бо ЦВК, нагадує він, у своїх діях керується нормами закону, а не підзаконних актів, якими є постанови парламенту. Ці зміни, зазначив А. Магера, мали би стосуватися «розширення підстав для призначення повторних виборів або шляхом прийняття, скажімо, ad-hoc, тобто одноразового, саме для цього випадку, окремого законодавчого акта, який врегулював би підстави, порядок проведення повторних виборів, інші процедурні, організаційні питання проведення таких виборів».

Такі зміни Верховна Рада повинна була ухвалити до 12 листопада — дня завершення терміну оголошення офіційних результатів виборів. Якщо ж змін не буде, то Магера навіть припускає таке: оскільки ЦВК має у своєму розпорядженні протоколи з багатьох одномандатних округів, протоколи з дільничних виборчих комісій, то буде їх уважно аналізувати, вивчати інші матеріали, аналізувати рішення судів і... «робити якийсь загальний висновок щодо цього питання». Тобто рахувати?

Щоправда, ці законодавчі тонкощі, мабуть, невідомі уповноваженому Партії регіонів у ЦВК Владиславу Забарському. Він упевнений, що ЦВК для оголошення повторних виборів у п’яти округах досить постанов Верховної Ради, і крапка. Тому жодних інших законодавчих ініціатив у парламенті наразі немає.

А. Магера також не виключив, що результати голосування на проблемних округах можуть бути встановлені і за рішенням суду. «Виключати в нашій країні нічого не можна, — сказав він і припустив: — Навіть якби ОВК не склала протоколу про підсумки голосування в одномандатному окрузі, тут теж немає жодної гарантії того, що суд не зобов’язав би ЦВК встановити результати виборів».

Додамо: якщо суд відповідним чином мотивувати за «Правильного» кандидата.

11 листопада ЦВК оголосила результати виборів, крім п’яти округів. Закону немає. Тож ЦВК, виходить, сама порахує?

Чи все залежатиме від «політичного» рішення, яке буде прийняте на Банковій?

 

Лариса РУДЕНКО


Заметили ошибку?
Выделите и нажмите Ctrl / Cmd + Enter