Мінські домовленості: виконати не можна зірвати

Про підсумки виконання Мінських угод, дія яких вже добігає кінця, та можливі шляхи вирішення конфлікту на Донбасі розповідає Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва.

— У лютому минулого року був підписаний комплекс заходів, який назвали Мінськом-2. Поява цього документа була вимушеною, нав’язаною обом сторонам конфлікту, Росії та Україні, третьою стороною «нормандського формату» — Німеччиною та Францією. Це інструмент деескалації військового протистояння на Донбасі, але не розв’язання конфлікту. Як відомо, Мінські домовленості запрацювали не відразу, відчутно це відбулося у вересні минулого року. Перший пункт домовленостей про режим повного припинення вогню якоюсь мірою виконувався приблизно півтора місяці.

Наразі всі графіки порушені, ситуація дещо відкотилася назад, адже зрозуміло, що до 31 грудня 2015 року (як було задумано авторами документа) виконати алгоритм Мінських домовленостей неможливо. Наразі є критична точка, коли можуть бути зірвані і домовленості, і м’яка деескалація. Майже всі військові експерти одностайно говорять, що із замерзанням ґрунту можуть відновитися масштабні бойові дії на Донбасі з використанням техніки. Суто з військової точки зору загроза нової ескалації цієї зими є дуже великою.

Хай би там як нам хотілося критикувати Мінські домовленості, ми перебуваємо не у вакуумі. Якщо всі наші союзники говорять про необхідність їх виконання, то ми не можемо їх відкинути. Ці домовленості були затверджені Резолюцією Ради безпеки ООН, отже, існує зовнішня рамка, якої потрібно дотримуватися.

— Зірвання Мінських домовленостей — що це означає для України?

— Україна дотримується лінії — підвести РФ якщо не під нові західні санкції, то хоча б продовжити нині діючі. Це питання для нашої країни має стратегічний характер. Захід говорить, що подальша доля санкцій залежить від виконання Росією Мінських домовленостей. Ніде на офіційному рівні не йде мова про невиконання Україною цих домовленостей, хоча наша країна демонструє їх половинчасте виконання. На тлі РФ вигляд у нас значно кращий. Але ж домовленості двосторонні, тому очевидно, що на це неформально зважатимуть лідери держав — членів ЄС. Саме тому нам потрібно якомога довше демонструвати хоча б таку половинчастість. Головним пунктом виконання буде внесення змін до Конституції щодо децентралізації. По суті йдеться про пункт перехідних положень щодо особливостей самоврядування на Донбасі, який потрібно проголосувати до закінчення нинішньої сесії (яка триватиме приблизно до середини лютого). В принципі, Україна може тягнути час аж до цього дедлайну, очікуючи відновлення Росією бойових дій та перекладаючи на неї відповідальність за зрив домовленостей.

Ми маємо справу із суперником, який здатен стратегічно мислити, але наразі він стратегічно у гіршій ситуації, ніж Україна. Вважаю, що цієї зими (приблизно в січні) на нас чекають доленосні події, які стосуватимуться Мінських домовленостей (або їх продовжать, або вони будуть повністю припинені, коли одна із сторін оголосить про свій вихід). Далі будуть шукатися нові формати.

Проблема Мінських домовленостей у тому, що вони містять два пласти різного характеру: військово-безпекового та політичного. Саме тому новими бойовими діями можна зірвати будь-які політичні домовленості. Якщо б вдалося військово-безпекову і політичну частини розвести у різні розділи документа і намагатися виконувати саме військову, то нас би міг чекати успіх на цьому шляху.

Така історія може тривати довго, поки одна із сторін не вийде з цього формату, або не здасться, коли для неї станеться щось набагато важливіше, і вона просто покине цим займатися.

Сподіваюся, що РФ у результаті своєї поведінки на світовій арені отримає глобальні виклики, які будуть важливіші і небезпечніші для неї, аніж підтримання цього тліючого конфлікту. За нинішнього російського керівництва політично вирішити цю проблему неможливо. Насправді це конфлікт між Кремлем та Білим домом, допоки він не буде у якийсь спосіб розв’язаний, росіяни не заспокояться, хай би які документи вони підписували.

— Яка подальша доля Донбасу?

— За великим рахунком, наразі ми маємо два кордони. Міжнародно визнаний російсько-український, який ми не контролюємо. Та інший справжній кордон — лінію розмежування, закріплену додатками до Мінських домовленостей. Найближчим часом буде політика двох кордонів — нікуди ми від цього не дінемося. Ми були вимушені це зробити для локалізації загрози, щоб вона не розповзалася далі, всередину України.

У результаті політики двох кордонів і серйозного геополітичного послаблення Росії (як через економічні причини, так і через військові стратегічні поразки на Донбасі чи в Сирії) має відбутися повернення Україні контролю над цією територією. Необхідною передумовою для повного врегулювання конфлікту є один момент: російські солдати, лідери антиукраїнських сил Донбасу мають його покинути.

— Наскільки активно Україна використовує Мінські домовленості?

— Потрібно розуміти, що Росія в гіршій інформаційній ситуації, ніж Україна: наразі будь-які події апріорі трактуються проти неї. РФ має дуже багато проблем на міжнародній арені: це і Донбас, і Сирія, конфлікт із Туреччиною, збитий «Боїнг». Сукупність провини чи негативного враження про російські дії накладає відбиток і на оцінку виконання Мінських домовленостей.

Кажуть, що ми програємо інформаційну війну, але по факту Україна її виграє. Якщо мова йде про те, як трактувати конфлікт на Донбасі. Спочатку домінувала російська версія (про громадянську війну в Україні), наразі мало хто із серйозних політиків чи державних діячів може дозволити собі таке висловлювання. Всі розуміють, що за цим конфліктом стоїть Росія. Тому що ця країна стоїть за багатьма іншими конфліктами. Хоча критика щодо неповного виконання Україною Мінських домовленостей теж є (як на рівні ОБСЄ, так і на рівні ООН), доказів російської провини на порядок більше, ніж критики в бік української.

— Чи готова Україна до відновлення контролю над територіями у разі зриву Мінських домовленостей?

— За будь-якої ескалації конфлікту Україна навряд чи наступатиме. Сторона, яка наступає, завжди несе більші втрати, ніж та, що обороняється. Українці навчилися оборонятися. Якесь просування військ може початися тільки в тому разі, коли буде зрозуміло, що росіяни з Донбасу пішли геть. На мою думку, поки цього розуміння не буде, не буде і наступу.

Підготувала ОКСАНА ШКЛЯРСЬКА