Паспортна реформа — для людей чи просто бізнес

Щороку по паспортно-реєстраційні послуги звертаються від 6 до 8 млн українців. Йдеться про оформлення внутрішнього та закордонного паспортів, реєстрацію місця проживання. На часі — оптимізація надання таких послуг та модернізація ідентифікаційних документів на вимогу ЄС. Щоправда, з цим можуть виникнути проблеми, оскільки так званий паспортний законопроект №3224 містить низку неприємних несподіванок.

Додаткові клопоти

Нещодавно прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк публічно представив зразок пластикової картки цифрового ідентифікаційного документа з безконтактним електронним носієм, яким у майбутньому планують замінити паперові паспорти. Адже це, за твердженнями урядовця, необхідний крок для лібералізації Європейським Союзом візового режиму з Україною.

Насправді в цивілізованому світі немає системи так званих внутрішніх паспортів, що за своєю сутністю були запроваджені ще у ХІХ столітті як «дозволи на переміщення», тому не можуть використовуватися у демократичному суспільстві. У західних країнах переважно діють посвідчення особи та ідентифікаційні картки, набагато сучасніші та краще захищені за ті паперові книжечки, які використовують громадяни України. Саме тому однією з вимог отримання безвізового режиму з ЄС стало приведення у відповідність із європейськими стандартами безпеки документів, які посвідчують особу.

Щоправда, українцям під час такої паспортної реформи разом з пластиковим посвідченням особи доведеться носити ще й паперові довідки про місце проживання, що їх як додаток до ідентифікаційного цифрового документа також демонстрував прем’єр. Адже на пластиковій картці немає такої інформації, яку на практиці дуже часто вимагають від громадян України. Однак без спеціального пристрою, який зчитує дані з безконтактного електронного носія, отримати її буде неможливо. Тому українцям доведеться додатково звертатися до органів Державної міграційної служби (ДМС) чи органів місцевого самоврядування, щоб отримати довідку з пропискою.

Відсутність альтернативи

Певне, простіше було би графічно зобразити цю інформацію на пластиковій картці. Але в органах ДМС вважають, що у такому випадку зміна прописки вимагатиме заміни цифрового ідентифікаційного документа. Який вихід з цієї ситуації?

Експерт із адміністративного права Центру політико-правових реформ Віктор Тимощук пропонує вклеювати на пластикову картку ідентифікаційного документа наліпку поверх попереднього запису. Так роблять, приміром, у ФРН. Але такий спосіб не влаштовує міграційників, які вважають, що звичайну наліпку з текстом адреси надто легко підробити. Тому вимагають додатково носити з ідентифікаційним документом ще й довідку. І альтернативи такому варіанту автори законопроекту №3224, встановивши обов’язковість запровадження цифрового ідентифікаційного документа, не передбачають.

«Внутрішній паспорт із чипом, тобто цифровий ідентифікаційний документ, не є вимогою ЄС, для якого важливо, аби документ був захищеним від підробок, — розповідає В. Тимощук. — Тому Україні варто було обрати пластиковий документ, або як компроміс — мати в обігу одночасно два типи ідентифікаційного документа, цифровий і нецифровий — на вибір особи. Це могло б здешевити отримання документа для тих, хто не хоче поєднувати паспорт і цифровий підпис, який передбачає цифровий ідентифікаційний документ, та вирішити проблему із довідкою про прописку. Різниця в ціні між закордонним та біометричним паспортом складає 60–70 грн. Але головне, щоб нецифрові паспорти можна було отримувати не лише в окремих підрозділах ДМС із доволі коштовним обладнанням».

Дороге задоволення

Обов’язковість запровадження цифрового ідентифікаційного документа може призвести до чергового колапсу з його видачею громадянам України. Адже це недешева послуга, яка вимагає залучення чималих інвестицій. Вартість однієї точки для прийому заявок на цифрові паспорти (захищений канал зв’язку і обладнання), за даними самої ДМС, наразі оцінюється у понад 300 тис. грн. Якщо ДМС не передасть своє обладнання до центрів з надання адміністративних послуг (а це був би, мабуть, найкращий варіант), то лише для того, щоб такі центри могли виконувати функції фронт-офісу, як це передбачає проект, потрібно витратити 200 млн грн і не один рік на впровадження. Тому, по-перше, не вийде швидко змінити існуючі паспорти на цифрові ідентифікаційні документи, бо ресурсів самої ДМС недостатньо. По-друге, для громадян ЦНАПи не зможуть забезпечити інтегрованість послуг, адже по цілу групу послуг доведеться бігати до ДМС.

Витрати на закупівлю та встановлення спеціального обладнання можуть перекласти на плечі громадян України, чиї доходи вважаються найнижчими в Європі. Адже у проекті закону досі чітко не виписані норми оплати паспортних послуг. Ця система є непрозорою і залишається в руках Кабінету міністрів. Хоча вартість має визначатися виключно законом.

А ще у законопроекті №3224 з’явилася норма у вигляді припису, що «вартість бланків документів та їх персоналізації визначається відповідно до укладених із дотриманням вимог чинного законодавства договорів з державним підприємством, що здійснює виготовлення бланків та їх персоналізацію». Фактично це надає право суб’єкту господарювання диктувати державі вартість адміністративної послуги для всіх громадян.

Узаконення посередників

Автори законопроекту №3224 не тільки не усунули, а, навпаки, планують легалізувати у сфері надання паспортних послуг «паразитуючу прокладку» — державне підприємство «Документ», сумнівна участь якого у цьому процесі відбивається на вартості ідентифікаційних документів. Так, приміром, уже сьогодні, щоб отримати закордонний паспорт, українці у цьому ДП переплачують 350 грн.

З ухваленням законопроекту у тому вигляді, в якому він був прийнятий у першому читанні, така практика стане нормою. Через те, що значна частина підрозділів ДМС не готова до роботи з цифровими документами, більшість українців звертатиметься до офісів ДП «Документ». Відтак, вартість документа для громадян може зрости в рази. А бізнес-чиновники через таку фірму-прокладку отримуватимуть надприбутки.

Залишається сподіватися, що народним депутатам вистачить здорового глузду підготувати законопроект до другого читання належним чином, щоб він почав діяти не на догоду обслуговуючих паспортний процес «підприємців», а в інтересах громадян. Якщо цього не станеться, то наслідки від такої ситуації відчує на собі кожен українець.