Суд зобов’язаний зберегти баланс: захистити авторське право, виключивши зловживання ним — Богдан Львов

Про питання захисту інтелектуальної власності, авторське право погодився розповісти читачам «Ракурсу» один з найкомпетентніших фахівців у цій царині, голова Вищого господарського суду України Богдан Львов:

— Авторські права присутні практично в усьому: від дизайну одягу, меблів, приміщень до музики, фільмів. У багатьох випадках об'єкти взаємопов'язані: хтось написав вірші, хтось поклав їх на музику, вийшла пісня, потім хтось ще зробив відеокліп, його включили у фільм, який показали по телевізору, і т. д. В результаті утворюються сотні тисяч взаємопов'язаних продуктів, а також величезна кількість споживачів і виробників.

Тому людство давним-давно дійшло висновку: необхідний певний порядок використання авторського твору. З'явилися посередники — організації колективного управління, які контролюють права автора: відстежують, впорядковують, десь дозволяють, десь забороняють використання його дітища. Сенс їхньої діяльності полягає у зборі плати за використання продукту, а ідея така: кожен, хто заробляє на авторському творі іншого, повинен за це платити.

— Як це взагалі можна контролювати, як це прийнято у світі та що вдалося зробити у нас?

— Повністю, до копійки контролювати це неможливо в принципі, з чим доводиться миритися. Створюється організація колективного управління (далі — ОКУ), яка підписує договори з тими, хто використовує об'єкти авторського права для підприємницької діяльності. В першу чергу, це теле- і радіоканали, як найбільш масові споживачі, а також бари, ресторани, перукарні і т. д. Звичайно, юристи організацій, які ведуть цілодобове мовлення, не в змозі укладати договори з кожним автором окремо, щоб отримати право на використання об'єкта. Тому у світі прийнято підписувати угоди з ОКУ. Вони роблять певні відрахування від доходів, і ці кошти за визначеними алгоритмами розподіляються між авторами. Звісно, ОКУ повинні будувати свою роботу таким чином, щоб викликати довіру авторів і ті не вилучали свої твори з їх управління.

В Україні навести порядок в цьому питанні намагалися ще 7–8 років тому. Тоді почалися істотні зрушення, багато чого вдалося зробити. Однак у нас на цьому процесі негативно позначається, зокрема, загальна нестабільність суспільства. Крім того, щойно організації колективного управління почали отримувати гроші, відразу ж з'явилися люди, які теж захотіли збирати ці кошти, переділити ринок. У нашій моделі, на жаль, іноді процвітає примус і такий підхід: ми залишаємо собі 40% або 50% — і все!

— Величезний відсоток, це наші апетити чи світова тенденція?

— Відсоток, який компанія залишає собі, в різних державах різний і коливається залежно від національних традицій. Є країни, де ця символічна сума залишається у керуючої компанії, фактично йде тільки на її поточні витрати. Там, де за рахунок цих коштів підтримуються молоді таланти, відсоток вище, і автори ставляться до такої благодійності з розумінням. Тобто у світі існує цілком цивілізований порядок отримання авторами винагород, що їм належать. Водночас, звичайно, існують деякі проблеми: наприклад, американці не дуже люблять платити європейцям за авторські права, за що ті їх недолюблюють.

— Про які суми в принципі йдеться, враховуючи незрілість нашого ринку послуг і тотальний правовий нігілізм?

— ОКУ здійснюють збір коштів, частину з них роздають відомим авторам, виконавцям, а частина лишається безадресною. Вони зібрані за використання, але поки невідомий правовласник, нікому виплачувати. І це чималі суми: тільки одна з багатьох ОКУ була в стадії реорганізації, і на її рахунках «зависло» 3 млн грн. Тобто навіть при тому, що порядок в цій області ще не наведений, кошти є, і вони значні. А іноземці ніяк не збагнуть, чому ми використовуємо їх об'єкти авторського права, музику, фільми, а вони не бачать за це ніяких відрахувань.

У нас багато організацій, відповідно, частина творів перебуває в них у власності, частиною вони керують. Але ж власник бару-ресторану, який включив телевізор, повинен як мінімум платити відрахування і за авторські права, і за суміжні. Тобто мати щонайменше два договори. Якщо існує одна організація, як воно в ідеалі повинно бути, він платить туди і більше нікому нічого не винен.

— Які підходи існують до визначення розміру санкції за порушення, чи мають вони превентивне значення і що береться до уваги при обранні суми штрафу в конкретному випадку?

— Нещодавно ми розглядали таке питання: у складі аудіовізуального твору прозвучало кілька пісень, організація колективного управління стверджувала, що права на включення цих пісень в ефір не передавалися. Суд визначив суму компенсації — 12 тис. грн. Однак для центрального каналу судитися півроку, доручивши справу своєму юристу, все одно може бути вигідніше, ніж оформляти договір. Якщо говорити про судову практику, то мені відомо лише два випадки, коли у радіоорганізацій були договори з ОКУ. Як правило, у телеорганізацій таких прав немає: вони вважають за краще, не маючи договору, який захистив би їх від таких претензій раз і назавжди, кожен судовий спір вирішувати окремо. Очевидно, прорахували, що їм це вигідніше, ну і такий, ймовірно, наш менталітет. А ось для сільського кафе на три столики, що ретранслює пісні, не маючи на те прав, ця ж сума загрожує банкрутством, і є вже не один такий приклад.

На жаль, українці ще не звикли з повагою ставитися до чужих прав. Хоча деякий час тому мені здавалося, що ми наближаємося до підписання таких договорів. На той момент в господарських судах була єдина, більш-менш впорядкована практика. У тому числі по суміжних договорах, де немає можливості стягувати суми компенсації, які не передбачає закон. Але потім Верховний суд України розмежував таким чином, що організації колективного управління в інтересах фізичних осіб повинні були йти в районні суди, а в господарські — тільки в інтересах юридичних осіб. Можливо, по суті це було і правильне рішення. Однак прийняте без урахування реального стану справ, ментальності людей, воно відкинуло нас назад, адже в результаті практика розгляду таких справ, можна сказати, вмерла: фізично неможливо навчити розглядати такі справи 600 районних судів. Проблема підвідомчості існує, і вона відчутна. Питання реєстрації винаходів, корисних моделей, торговельних марок розглядають адміністративні суди, питання використання — господарські, але при цьому власником винаходу, торговельної марки може бути фізична особа. Ми вважаємо, що ці питання також доцільніше вирішувати в господарських судах, це поліпшить захист законних прав. Щодо правової регламентації цих моментів, то тут дуже багато проблем, і зараз готується ціла низка законопроектів щодо зміни законодавства в частині авторських прав, винаходів, корисних моделей.

— Який шлях вирішення цієї ситуації — примусово-каральний?

— Так, примусово-каральний, але обов'язково — за умови підтримки балансу. Авторські права, на відміну від усіх інших прав інтелектуальної власності, мають дієвий механізм захисту, тут може бути стягнута компенсація. Справа в тому, що збитки треба доводити повністю, до копійки, а компенсація не потребує настільки глибокої доведеності, достатньо описати суму в загальних рисах. Тобто це дієвий механізм, який може бути використаний як для наведення порядку (зробити порушення неефективним, невигідним), так і для знищення бізнесу — якщо просидіти в кафе середньої руки півдня, записати музику, що там звучала, і потім вимагати відшкодування.

Колись, понад 10 років тому, Держагентство з авторських прав починало цей шлях. Оскільки багаторазові порушення підтверджувати важко, вони фіксували окремі випадки і заявляли: в такий-то проміжок часу, на такому-то телеканалі було показано або прозвучав певний твір, права на який належать нам, будь ласка, заплатіть компенсацію. Але потім з'явилися люди, які, побачивши в цьому свої можливості, вирушили до сільських кафе. А для маленького кафе навіть одна зафіксована таким чином пісня і подальша втрата 10 мінімальних заробітних плат — це вже банкрутство. Люди замовляли сік або каву, слухали музику (а в ті відчайдушні часи зустрічалися кафешки, де окремо включали в рахунок суму за музику), потім намагалися домовитися: укладаєте договір з нами, платите постійно, тоді ми не йдемо до суду. Якщо не досягали консенсусу, йшли в суд і отримували досить серйозні санкції, стягнення. Деякі сільські кафе не відкрилися після цього, тому що не змогли розрахуватися. 12 тисяч за пісню, а якщо їх прозвучало п'ять?

У 2010 році з'явилися порушники, які перекваліфікувалися на захисників. Компенсація має відшкодувати недоотриманий прибуток і зробити це порушення невигідним, але вона не повинна знищувати порушника, розорюючи його і його родичів. А виходити почали на серйозні суми, ось тоді господарські суди і почали коригувати це питання.

У нас був прецедент — жінка на одеському ринку «7-й кілометр» купила п'ять дисків DVD, по 12 фільмів на кожному, привезла, виклала на маленькій розкладці й попалася на цьому в Миколаєві. Правовласник підтвердив права на половину фільмів, але порахував їх за один. Жінка каже, мовляв, вибачте, у мене лежача мати-інвалід, доходу немає такого, щоб я навіть потенційно могла за це розрахуватися. Врешті-решт в позові було відмовлено, але з процедурних мотивів. Тобто, зрозуміло, ми не сказали, що вона має рацію. Однак санкції за такі порушення не повинні доводити до знищення людини.

Потім у Дніпропетровську пішли позови на 100–200 тис. грн — по піснях, збірниках. І ми зрозуміли, що формальний підхід не працює. Крім того, є, наприклад, хіт «Бесаме Мучо», який зробив автора мільйонером, а є пісня якоїсь групи, яку ніхто й не згадає. Важко порівнювати такі твори. У деяких піснях слова і музика написані однією людиною, в інших у співавторстві, або наприклад, автори вже померли, і у кожного залишилося по кілька спадкоємців. Виходить, людина, що має права на 0,01%, може стати самостійним позивачем.

Накопичивши цей обсяг матеріалу, ми стали застосовувати інший підхід, відповідно до якого фактом порушення є використання чужого твору без дозволу і виплати винагороди. Кількість використаних творів і постраждалих авторів — це вже обставини, що дозволяють варіювати суму компенсації в межах від 10 до 50 мінімалок. Таким чином, ми врегулювали це питання. Але, на жаль, Верховний суд, розглянувши два рішення у таких справах, взяв і повернувся до підходу, відповідно до якого за кожен незаконно використаний твір — 10 мінімальних. У нас проскочило одне подібне рішення. Але ми проаналізували, пояснили, адже йшлося про телемовлення, — суд чітко мотивував, чому він призначає підвищену виплату.

Я повністю за те, щоб порушувати авторське право було невигідно. Але у нас відсутній інститут банкрутства фізичних осіб, і людина позбавляється майна, бізнесу. Тому, звичайно, правовласник має бути захищений, але й заходи, що застосовуються до порушника, не повинні бути надмірними. Тут дуже важлива підтримка балансу.

(Далі буде)