Новини
Ракурс

На кого ляже тягар боргів Курченка

22 березня 2016 року Київський апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою визнав законними претензії Національного банку України у справі про стягнення 82 млн грн з публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», фактичним власником основного пакету якого свого часу був молодий чоловік на ім’я Сергій Курченко, котрий вважався особою, наближеною до сім’ї Януковича, і слідом за нею чкурнув за кордон у буремному лютому 2014-го.

Втім, почалася ця історія ще в червні 2009 року, коли між НБУ і «Брокбізнесбанком» було укладено договір, відповідно до якого перший надав другому відкриту невідновлювальну кредитну лінію у межах 700 млн грн строком до лютого 2015 року. Нагадаємо, що тоді внаслідок падіння українського експорту з грошима в бюджеті було не густо, але для цього банку вони знайшлися. Можливо, тому, що на той час одним із його співвласників був голова Державної податкової адміністрації України Сергій Буряк.

Втім, для отримання живих грошей за умовами договору потрібен був поручитель, яким для одного з найбільших банків України стало мало кому відоме ТОВ «Інбудінвест». Воно й висловило готовність у випадку чого розплатитися за борги «Брокбізнесбанку» належними йому нежилими приміщеннями загальною площею 1000 кв. м, розташованими в Києві за адресою вулиця Хорива, 55. У зв’язку з цим 18 березня 2010 року між НБУ як іпотекодержателем та «Інбудінвестом» як майновим поручителем і було укладено іпотечний договір.

Грім грянув 28 лютого 2014 року, коли постановою правління Нацбанку «Брокбізнесбанк» було віднесено до категорії неплатоспроможних, хоча достовірні чутки про те, що новий власник посилено виводить з нього гроші, ходили задовго до падіння старого режиму. А 10 червня того ж року центробанк видав ще одну постанову — про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію «Брокбізнесбанку», відповідно до якої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було призначено уповноваженого на ліквідацію цієї збанкрутілої фінансово-кредитної установи. На той момент прострочена заборгованість банку перед НБУ становила 78 млн грн, а з процентами і пенею всі 82 млн. У зв’язку з цим у серпні 2014 року Нацбанк подав до Господарського суду Києва позов про звернення стягнення на предмет іпотеки щодо ТОВ «Інбудінвест». При цьому «Брокбізнесбанк», а вірніше те, що від нього лишилося, виступав у ролі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

Справа, здавалося, була простіше простого, але юристи примудрилися заплутати її так, що судові баталії тривають майже два роки, протягом яких держава ніяк не може повернути свої гроші. Чиновники НБУ проявили ініціативу і додали до матеріалів справи звіт Всеукраїнської громадської організації «Асоціація фахівців оцінки», відповідно до якого станом на 1 січня 2014 року ринкова вартість приміщень по вулиці Хорива становила 59 млн грн. З сертифікатами, свідоцтвами і посвідченнями в оцінювача було все в порядку, але суд узяв до уваги, що названа сума не може вважатися реальною ринковою ціною на момент вирішення спору. А відповідач, не погодившись із запропонованою Нацбанком початковою ціною предмета іпотеки, заявив клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи, яка б вивела більш обґрунтовану, з його точки зору, цифру. Але представники НБУ категорично заперечували проти проведення експертизи, зазначаючи, що її метою є виключно затягування розгляду справи.

Напевне, юристи головного банку країни хотіли як краще, але вийшло як завжди. Правда, на першому етапі тяжби все вийшло по-їхньому, і 3 листопада 2014 року суддя Марина Литвинова ухвалила рішення про повне задоволення позовних вимог Нацбанку. Але судді Київського апеляційного господарського суду, маючи більший досвід і кваліфікацію, вчинили мудріше і в ході перегляду справи задовольнили клопотання «Інбудінвеста», а тому ухвалою суду від 17 грудня 2014 року для повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи таки було призначено експертизу, провести яку доручили Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Це затримало справу на півроку, оскільки висновок експерта, який оцінив ринкову вартість нерухомості у 46 млн грн, був готовий лише 10 липня 2015 року. Але без цієї експертизи будь-яке рішення суду апеляційної інстанції неодмінно було б скасоване Вищим господарським судом України.

Втім, воно все одно було ним скасоване, але з інших причин, оскільки досвідчені та кваліфіковані судді суду апеляційної інстанції теж виявилися не гарантованими від помилок. В даному ж випадку необхідно детально проаналізувати цю помилку, аби її не повторювали в майбутньому судді інших судів господарської юрисдикції. Каменем спотикання стала ст. 39 Закону України «Про іпотеку», яка називається «Реалізація предмета іпотеки за рішенням суду». В одному з її пунктів, зокрема, сказано, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду має бути зазначена початкова ціна заставного майна для його подальшої реалізації. Ця норма, до речі, була згадана в текстах вердиктів обох судів — як першої, так і другої інстанцій. Але якщо Марина Литвинова, ухвалюючи своє рішення, проігнорувала цю норму, ніяк не обґрунтувавши свій крок, то судді КАГС дали цьому досить розлоге пояснення.

Вони, зокрема, зазначили, що вартість предмета іпотеки, визначена експертом на стадії судового розгляду, вже не може вважатися реальною і ринковою на момент вирішення спору. В Україні, мовляв, нестабільна економічна ситуація та курсові коливання, а тому визначення вартості майна може порушити права іпотекодержателя при здійсненні його реалізації. Через те судова колегія зважила за доцільне здійснювати оцінку майна вже в ході виконання судового рішення державним виконавцем, який займеться продажем нерухомості. Такий спосіб оцінки, на їхню думку, буде законним і об’єктивним, а крім того, в разі потреби звіт про оцінку майна може бути відкоригований. Тож виходячи з таких міркувань, Київський апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 21 вересня 2015 року, якою залишив без змін рішення Господарського суду Києва, котрим було задоволено позов про звернення стягнення, але при цьому не була названа початкова ціна предмету іпотеки.

З одного боку, логіку, що керувала суддями, зрозуміти можна. Початкова ціна об’єкту іпотеки, який згідно закону реалізується на прилюдних торгах, потрібна для того, щоб унаслідок різноманітних корупційних махінацій товар не був проданий за дуже смішною ціною. Оскільки наші чиновники вже давно набили руку на організації фіктивних аукціонів з підставними особами, що грають роль покупців, така пересторога потрібна. Однак це правило доречне в умовах економічного підйому, коли ціни на нерухомість лише ростуть. А коли в країні економічна криза, а на додачу ще й чужоземна військова агресія — нерухомість, навпаки, може стрімко падати в ціні. А тому визначена судом початкова ціна, яка вважалася ринковою і реальною на момент проведення експертизи, через кілька місяців, коли рішення суду набере чинності, може виявитися зависокою. Тож виставлене на торги майно може й не знайти свого покупця, внаслідок чого іпотекодержатель не отримає взагалі нічого для покриття збитків.

Проте судді Вищого господарського суду в ході розгляду касаційної скарги ТОВ «Інбудінвест» керувалися виключно вимогами закону, а тому скасували вищеназвані рішення місцевого й апеляційного судів і направили справу на новий розгляд до Господарського суду Києва. Останній врахував зауваження ВГСУ і своїм рішенням від 20 січня 2016 року удруге задовольнив позовні вимоги Національного банку України, але цього разу, на відміну від попереднього, зазначив початкову ціну. Її сума склала 46 млн грн — це та сама цифра, яку ще минулого року порахували в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року це рішення залишено без змін.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...