Офшори — імітація боротьби

Останнім часом набули значного розголосу так звані деофшоризаційні законопроекти. Йдеться про проекти закону «Про податковий суверенітет України та офшорні компанії» №4380 та «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про податковий суверенітет України та офшорні компанії» №4381.

Автори цих документів провели грандіозну роботу з доведення значущості викладених в них нових пропозицій та положень. Законопроекти, як стверджується, запропоновані в якості основної рушійної сили у боротьбі з офшорами, з їх привабливістю як ніш для ухилення від оподаткування та з неправомірним виведенням за кордон коштів, що мають працювати на розвиток економіки України. Однак сприймати такі законопроекти більш ніж як черговий популістичний та демонстритивний виклик не варто, та навіть більше — недоцільно.

Детальний аналіз законодавчих пропозицій свідчить, що вони не містять конкретних та чітких для однозначного розуміння положень, реалізація яких справді забезпечила б досягнення поставлених цілей щодо зростання макроекономічних показників у державі. На це також вказує вживання безлічі неточних термінів, слів іншомовного походження та абревіатур, довільне трактування яких може призвести до заплутування та ускладнення чинних законодавчих положень, а ще більш точно — до додаткового тиску на бізнес-спільноту через запровадження спеціального мита, контролю контрагентів тощо.

Повністю відсутня правова узгодженість нових пропозицій з нормами Основного Закону та правилами імплементації міжнародного законодавства.

Насамкінець законодавчі пропозиції містять низку різнопланових норм щодо врегулювання земельних відносин, житлово-комунальних послуг, тарифів, які жодним чином не стосуються боротьби з незаконним виведенням капіталів за межі країни.

Такий підхід до законотворення спотворює предметність врегулювання будь-яких суспільних відносин. Згідно з вітчизняним законодавством, підняті проектами проблеми мають вирішуватися виключно у Податковому кодексі України тими засобами та методами, які визнані ефективними та апробовані міжнародною практикою.

Зважаючи на масштабність порушених у суспільстві проблем щодо незаконного приховування коштів бюджету, громадян, державних підприємств, та виходячи з того, що офшори в усьому світі використовуються як легальна форма отримання податкових преференцій на певній території, підхід до законодавчого регулювання цього питання має базуватися не стільки на забороні функціонування офшорних юрисдикцій (деофшоризації у змісті пропонованих проектів), скільки на заходах, які повинні протидіяти здійсненню умисних операцій щодо ухилення від оподаткування, агресивному плануванню оподаткування та не допускати розмивання капіталу компаній. Бо саме наміри певних суб’єктів господарювання можуть бути незаконними, а не діяльність безпосередньо офшорної юрисдикції.

Не менш важливим є не зміни до чинного законодавства, а включення держави до міжнародної системи боротьби з необґрунтованим ухиленням від оподаткування, що полягає у обміні інформацією, виконанні й удосконаленні законодавства щодо трансфертного ціноутворення, перегляді й укладенні угод про уникнення подвійного оподаткування на основі детального вивчення особливостей кожної країни, уникненні корупціогенності інституційних структур контрольної ланки, або навіть створення власних офшорних зон з метою залучення інвестицій та збереження фінансових капіталів на своїй території.