Новини
Ракурс

Електронний земельний кадастр: суто український підхід

З початку 2013 року в Україні діє електронний земельний кадастр. Ця система під офіційною назвою «Автоматизована система державного земельного кадастру» (АС ДЗК) надає онлайн-доступ до публічної кадастрової карти, тобто робить загальнодоступними відомості про земельні наділи. З допомогою цієї карти можна отримати інформацію про кадастровий номер земельної ділянки, її площу та цільове призначення, а також про вид власності. Карту можна знайти в інтернеті, вона розміщена на офіційному веб-сайті Державного агентства земельних ресурсів України (http://map.dazru.gov.ua).



.

«Кадастр — це не просто реєстр земель. Це величезна високотехнологічна інформаційна система, аналогів якої не має жодне міністерство чи відомство в Україні. Зокрема, вона містить 18 млн держактів (36 млн сторінок), які переведено в електронний вигляд за три місяці. Ґрунтова карта України, що має 144 аркуші, містить близько тисячі об’єктів на кожному. Крім того, по межах адміністративно-територіальних одиниць в електронному вигляді у наявності 40 тис. об’єктів», — із захватом розповідав голова відомства Сергій Тимченко, презентуючи електронний кадастр 9 січня на брифінгу в Кабміні.

Ще раніше, у грудні, на прес-конференції, присвяченій тому ж електронному кадастру, голова агентства зауважив, що на реалізацію проекту було витрачено 50 млн дол., які Україна позичила у Світового банку. Майже половину з цих коштів (23,6 млн дол.) було витрачено на картографування території України. С.Тимченко відзвітував, що для підготовки системи було проведено аерофотозйомку майже 60,2 млн га, 672 районні відділення земельних ресурсів було оснащено комп’ютерною технікою та системою її захисту, також було розроблено індексно-кадастрові карти всієї території України і побудовано два центри обробки даних — основний і резервний.

За словами голови відомства, громадяни виявили величезний інтерес до кадастрової карти та поданої на ній інформації. Протягом першого ж тижня поточного року розділ веб-сайту з кадастровою картою відвідали понад 120 тис. осіб. Що найцікавіше — половина з них (60 тис. осіб) переглядали карту в один і той самий час.

Дивно, що у перші дні січня українці замість святкування Нового року і Різдва заходилися шукати в інтернеті свої (чи чужі?) земельні ділянки. Та серед цих «диваків», як виявилося згодом, були і всюдисущі журналісти. «Комментарии», а за ними й інші ЗМІ вибухнули сенсацією: «Земельний кадастр вартістю 50 млн дол. зліпили із старих радянських карт».

«Незважаючи на те, що вперше була проведена дорога і технічно складна ортофотозйомка території України, яка справді була необхідна, інші варіанти перегляду офіційної кадастрової карти викликають питання і змушують підозрювати чиновників у бажанні заощадити. Так, для синхронізації кадастрової карти використана вже існуюча і, що, мабуть, не менш важливо, безкоштовна вікі-карта світу OpenStreetMap, яку наповнюють самі користувачі мережі. В публічний кадастр перекочували і всі помилки укладачів вільного картографічного ресурсу», — писали «Комментарии».

Старі назви населених пунктів замість нових, а також ряд інших «прикмет часу», підштовхують до висновку, що карти, які було взято за основу, — це спадщина радянської картографії. Тож не дивно, що на них відносно нові житлові масиви Києва — Троєщина, Осокорки та Харківський виглядають якимись чудернацькими, наче урізаними.

Однак і без усього цього є над чим посміятися (чи замислитися). Земельні ділянки під двома державними школами на Оболоні у Києві і більша частина землі під столичним Куренівським кладовищем чомусь позначені як приватна власність. Також у приватній власності перебуває, наприклад, величезний шмат Куренівського парку з частиною Московського проспекту. Та це ще квіточки. «Одна з позначених на офіційній карті ділянок загальною площею понад 10 тис. кв. м вгризається в територію сусідньої Білорусі більш як на 150 м і включає в себе 78 м кордону, який, за даними публічного кадастру, перебуває у приватній власності», — пишуть «Комментарии», наголошуючи на тому, що це не єдині помилки і похибки електронного кадастру, а тільки ті, що впали в око кореспондентові видання при побіжному перегляді.

Після цього на сайті Державного агентства земельних ресурсів України з’явилася розповідь глави відомства про титанічну працю над розробкою електронного кадастру, наприкінці якої є невеличке «sorry»: «Сьогодні на карті присутні помилки — це те, що було наміряно і зареєстровано в Україні за 20 років. Ми набралися політичної мужності і не побоялися все це оприлюднити. Тепер разом будемо виправляти помилки — через це пройшли абсолютно всі без винятку країни світу, які будували автоматизований кадастр».

На тому самому брифінгу, де було презентовано систему, «політично мужній» Сергій Тимченко зазначив, що на сьогодні персональних даних власників або орендарів землі у відкритому доступі немає, оскільки це суперечить закону про захист персональних даних. Але він як голова Держагентства має намір вийти з ініціативою, щоб закон про захист персональних даних у цьому випадку не діяв. «Я підтримую думку, яка є в багатьох країнах, що громадяни повинні знати не тільки кадастровий номер ділянки, межі та цільове призначення, а й те, кому ця ділянка належить. Я думаю, мені вдасться протягнути і пояснити депутатам закон, коли хоча б по державних об’єктах це буде написано. Громадяни мають право знати всю інформацію про земельні ділянки, включаючи інформацію про її власника», — наголосив він.

А як ставляться до електронного кадастру прості українці, що мають земельні наділи, а особливо до того, що інформацію про те, кому належить той чи інший клаптик землі, можуть «розсекретити»? Ми вже неодноразово зверталися до результатів соціологічного дослідження «Оцінювання проведення земельної реформи», яке було виконане ДП «Центр соціальних експертиз» та Інститутом соціології НАН України на замовлення Світового банку. Соціологів серед інших питань цікавило також і ставлення певної групи населення (власників земельних паїв, орендарів і представників місцевого самоврядування) до запровадження автоматизованої системи державного земельного кадастру. Так от, власники паїв у своїй більшості виражали скептицизм щодо самої ідеї реєстрації прав власності на землю в електронній формі. Негативно ставилися до цього 44,3 % опитаних, близько третини відповіли, що їм байдуже, а 23 % вказали на своє позитивне ставлення, однак зауважили, що подивляться ще на реалізацію на практиці цієї ідеї.

Серед голів фермерських господарств і директорів сільськогосподарських підприємств домінували позитивні настрої (58 %), але й частка негативних очікувань була доволі значною (42 %). Причини для занепокоєння були такі: можливості стороннього втручання у функціонування системи з корисливою метою (34,4 % опитаних) та недовіра до всього, що робить влада, бо вона діє виключно в своїх інтересах (31,7 %). «Питання недовіри пересічних громадян до представників органів влади, практично незалежно від рівня чи гілки влади, є ключовим питанням запровадження ринкових відносин у сфері землеволодіння», — узагальнюється у висновках соціологів.

Цікаво, що за кілька місяців до запровадження електронного кадастру 20,3 % представників місцевого самоврядування заявили, що ніколи не чули про те, що з 2013 року діятиме АС ДЗК. А 36,7 % із тих, хто все ж таки був у курсі справи, висловили застереження щодо можливості стороннього втручання у роботу системи. А взагалі ступінь обізнаності серед найбільш зацікавлених осіб (власників паїв, представників місцевої влади та орендарів) виявилася невисокою, як правило, вони чули про це «у загальних рисах».

Щодо доступу до АС ДЗК і відкритості інформації зацікавленість виявили тільки орендарі та представники місцевого самоврядування. Голови фермерських господарств і директори сільгосппідприємств не вважають за потрібне обмежувати доступ до будь-якої інформації про земельні ділянки. Єдина інформація, яку респонденти не бажають оприлюднювати, — це інформація про власника земельної ділянки, але й у цьому випадку йдеться не про закриття доступу, а про певні умови такого доступу. Орендарі вважають за потрібне зробити доступ платним. Проте самі вони платити за це не готові (так відповіли майже 60 % опитаних). Решта готові платити за інформацію про одну земельну ділянку по 50 грн (15,4 %), по 100 грн (5,4 %) і навіть по 200 грн (1,6 %). 18,3 % респондентів не визначилися із сумою платежу, водночас зазначили, що готові заплатити будь-яку суму в розумних межах у разі потреби в цій інформації. Більшість респондентів (60,2 %) поки що не готові оплатити землевпорядні роботи для виправлення виявлених помилок, решта (39,8 %) усе ж згодні платити. Можливо, ця статистика трохи змінилася після запровадження АС ДЗК, бо тоді люди більше теоретизували, гадали, як діятимуть у ймовірних обставинах, ще не стикаючись із нагодою та нагальною потребою.

Представники місцевого самоврядування, як показало опитування, схиляються до думки: «Інформація може бути відкритою тільки за плату». Найбільший ступінь відкритості декларується для потенційних покупців або продавців земельних ділянок, їм надається перевага навіть порівняно з користувачами сусідніх ділянок. Прийнятною платою за доступ до інформації про земельну ділянку представники місцевого самоврядування вважають суму від 50 до 100 грн. У разі виявлення помилок щодо їхніх особистих земельних ділянок лише 29,8 % опитаних готові задля коректного відображення інформації повторно оплатити землевпорядні роботи, решта воліють залишити все, як є. Цікаво, особливо якщо врахувати, що далеко не всі з цих «байдужих» мають реальні підстави бути впевненими, що ніхто не ризикне зазіхнути на їхню власність.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter