Про конкурс до Верховного суду: «одіозний суддя» і «всі про це знають» — не аргумент

Подія непересічна, але вітати, певне, зарано, хіба що з хорошою організацією процесу виборів.

На цих 20 представників  громадських організацій чекає колосальний обсяг роботи. Роботи ненормованої і апріорі невдячної. Тому що ретельно оброблені «тысячи тонн словесной руды» і результати рутинної роботи помітними не будуть, а промахи – навпаки. Тому що значна частина тих, чию доброчесність Рада досліджуватиме, має в своєму розпорядженні потужні ресурси і сильну мотивацією в боротьбі за посаду судді. І тому, що відтепер у членів Ради є одна репутація на всіх.

В дуже стислі строки їм доведеться створити чіткі і зрозумілі критерії для зважування прекрасного, але, м’яко кажучи, дещо розпливчастого поняття «доброчесність». Тільки виробивши максимально об’єктивну, зрозумілу методику оцінювання цієї чесноти, вони зможуть застосувати її до кожного кандидата і їхній обгрунтований висновок по кожній із кандидатур зможе бути врахованим при винесенні рішення Вищою кваліфкомісією суддів.

Обгрунтований висновок – це чітко викладений фактаж і аргументований підсумок, а не «одіозний суддя» і «всі про це знають», тому що такі заяви до справи не «пришиєш» і ВККСУ їх врахувати не зможе.

Водночас оцінювати кандидатів у судді решта громадян і надалі буде за тією різноманітною інформацією, що вони мають, часто-густо сприймаючи її некритично й упереджено роблячи висновки. Так що дуже скоро члени Ради відчують, що вони тепер – по той, інший бік барикад. Прискіплива і не завжди  доброзичлива увага буде прикута до них так само, як і до членів ВККСУ і кандидатів на посаду судді. Тому що надто високі ставки, вкрай важливий результат і дуже низький ступінь довіри один до одного в суспільстві.

Залишається побажати членам Громадської ради доброчесності за два роки залишити свою посаду з почуттям викононаго обов’язку і без репутаційних втрат, а всім нам – відчути зародження судової системи, якій можна довіряти.