Університетська клініка з вертолітним майданчиком, або Чи отримає Національний медуніверситет сучасну базу для навчання лікарів

У цій лікарні вертолітний майданчик на даху сприймають як належне — хіба ж можна іншим чином доставляти пацієнтів, що потребують екстреної допомоги? Нам, українцям, такі реалії ще важко збагнути, але пацієнти сучасної Центральної клінічної лікарні Відня (Allgemeines Krankenhaus der Stadt Wien-AKH) не сплачують за лікування із власної кишені, адже мають державний страховий поліс. Віденська лікарня — це університетська клініка, сучасний науково-практичний комплекс, де створено всі відділення, які тільки можливі у передовій медицині. До її структури входять 26 клінік та чотири дослідних інститути. Майбутні лікарі отримують чудову нагоду не лише здобувати теоретичні знання, а й свідомо підходити до спеціалізації, знайомитися з останніми розробками у медичній сфері.

Для України створення університетських клінік є болючим питанням, яке не втрачає своєї нагальності багато років. Майбутні українські лікарі, м'яко кажучи, не завжди мають можливість освоїти нову апаратуру, ознайомитися із сучасними методами лікування. Один із найвідоміших медичних вишів нашої країни — Національний медичний університет ім. О. Богомольця, який цьогоріч відзначає 175 років з часу свого заснування, — досі не має власної університетської клініки.

Про актуальність університетських клінік, «щасливі кафедри» та віденську клініку як приклад, гідний для наслідування, «Ракурс» розмовляв із Наталією Літвіновою, деканом медичного факультету №2, кандидатом медичних наук, доцентом кафедри хірургії №4 НМУ ім. О. Богомольця.

— Наталіє Юріївно, поясніть, будь-ласка, чому створення університетських клінік є актуальним питанням для України?

— Університетська клініка у всьому світі є загальноприйнятим форматом клініки, де є базові кафедри медичного університету, тобто там навчаються студенти та інтерни. Це клініки з найпередовішими технологіями, де викладачі, студенти й інтерни також долучаються до наукових досліджень.

Наразі Національний медичний університет ім. О. Богомольця не має своєї університетської клініки. НМУ налічує 89 кафедр, серед яких 53 клінічні кафедри, що розташовані на 137 клінічних базах, розкиданих по всьому місту. Одна кафедра може мати декілька клінічних баз. Наприклад, наша кафедра хірургії №4 має чотири клінічних бази. Що таке клінічна база? Це означає, що ми укладаємо угоди з головним лікарем медичного закладу щодо співпраці, надання приміщень, технічних можливостей студентам та викладачам тощо. Тобто ми залежимо від доброї волі головного лікаря. Спільна діяльність із зазначеними закладами регламентується положенням про клiнiчний лікувальний заклад, затвердженим Міністерством охорони здоров'я, а також угодами медичних установ і Університету, наказами управлінь охорони здоров'я державних адміністрацій.

Є кафедри, яким пощастило: головний лікар розуміє, що кафедра — це найбільший рушійний механізм, найпередовіші технології, та відповідно створюються добрі умови для співпраці. Але бувають головні лікарі, які не хочуть працювати разом із кафедрами, на цьому тлі виникають конфлікти. Є ще один важливий момент. Якщо Національний медичний університет підпорядкований Міністерству охорони здоров'я — державі, то більшість лікарень є комунальною власністю, отже, підпорядковані місцевій громаді. Тобто для клініки фінансово невигідно з нами співпрацювати.

Єдиний вихід — створювати університетські клініки. Я стажувалася у Центральній клінічній лікарні Відня. Це університетська клініка — величезна будівля майже в центрі міста, таке собі місто у місті. Навіть станцію метро спроектували таким чином, що переходом можна потрапити прямісінько до холу лікарні. У клініці найпередовіші технології, функціонує 51 операційна, де щорічно проводять майже 48 тис. операцій. Тут роблять пересадки нирок, печінки, серця. Є оперблок, палати, діагностичні, амбулаторні відділення, дослідницькі лабораторії, де студенти та викладачі виконують свої експериментальні роботи, величезна знаменна бібліотека, кімнати відпочинку для лікарів, читальні зали, каплиці для представників багатьох релігійних конфесій, ресторани та магазини... Причому це загальнодоступна лікарня — у клініці приймається тільки державне страхування, отже держава повністю контролює процес.

Дивує, що колись ця лікарня очолювала список безнадійних довгобудів. У респектабельній Австрії вирували скандали: будівництво нового сучасного комплексу Центральної клінічної лікарні Відня розтяглося на 20 років. На початку 80-х скандал вибухнув на всю країну, і чимало чиновників, обвинувачених у корупції, змушені були піти у відставку. Проблема зрушила з місця, коли уряд зрозумів: аби місто отримало справді сучасну ефективну лікарню, вирішувати завдання слід комплексно — проектувати, будувати, оснащувати та обслуговувати об’єкт має одна структура.

Нарешті у 1994 році було відкрито нові корпуси лікарні. Наразі Центральна клінічна лікарня Відня — одна з найбільших і найавторитетніших клінік не лише Європи, а й усього світу. У лікарні є вертолітний майданчик та можливість перевозити літаками бригади лікарів по всій Європі (мені довелося літати разом із бригадою з трансплантації серця). Літаки лікарня замовляє за принципом чартера, як таксі. Тобто медзаклад має такі гроші, що може собі це дозволити, приймаючи лише пацієнтів із державним страхуванням.

— Які варіанти вирішення питання щодо створення університетської клініки НМУ розглядалися? Відомо, що серед претендентів отримати статус університетської клініки була Олександрівська лікарня, історія якої певною мірою перегукується з Центральною лікарнею Відня: обидві свого часу були створені як медзаклади для бідних та за указом монарха.

— Було б історично справедливо, якби університетською клінікою стала Олександрівська клінічна лікарня, адже там вже є багато кафедр нашого університету. Лікарня свого часу була збудована як клінічна база для студентів медичного факультету Університету св. Володимира і медзаклад для бідних. Багаті тоді лікувалися вдома, а лікарні для бідноти якраз слугували для того, щоби студенти їх відвідували, лікували та навчалися.

Перша спроба створити університетську клініку НМУ відбулася три роки тому. Але ми стикнулися з величезним супротивом. Для того щоб Олександрівську лікарню передати нашому медичному університетові, потрібно було перевести заклад із комунальної форми власності у державну. На перешкоді став головний лікар, який зібрав усіх співробітників лікарні (навіть санітарок) на збори, де більшість працівників поставили підписи на листі до адміністрації міста проти цього.

Остання спроба відбулася нещодавно. В. о. міністра охорони здоров'я Уляна Супрун обіцяла передати нам клініку водників (наразі Республіканська клінічна лікарня МОЗ. — Ред.), там є база двох наших кафедр, та й колектив у принципі був не проти. Наскільки знаю, не проти була й адміністрація закладу. Але декілька днів тому був підписаний наказ, що цю лікарню віддають під реабілітацію.

Як на мене, найбільш прийнятним варіантом для створення університетської клініки була б лікарня «Феофанія». Мені здається, що відомча медицина — це пережиток минулого. Наші депутати не мають лікуватися в окремих лікарнях, тим паче що більшість із них взагалі їздять для цього за кордон.

У цій лікарні є багато сучасної апаратури, що також є важливим чинником (наприклад, 2012 року «Феофанія» купила за 32 млн грн перший у світі 4D-комп'ютерний томограф Toshiba TSX-301 A/2С AQUILION ONE (640-зрізовий), який не мав аналогів на медичному ринку. — Ред.).

Якщо взяти за взірець віденську лікарню, там є гуртожитки для тих, кого вони запрошують на роботу. У «Феофанії» так само є будівлі, де ми б могли зробити університетське містечко для студентів. Якби студенти жили при клініці — це було би прекрасно!

Хочу наголосити, що якщо ми хочемо, щоб Національний медичний університет входив до рейтингу найкращих вишів світу, життєво необхідно мати сучасну базу для навчання. Ми зверталися до всіх міністрів охорони здоров'я щодо створення університетської клініки, але поки що всі спроби були марними. Після Революції гідності зажевріла надія, що вирішення проблеми нарешті зрушиться з місця, але минуло три роки, а питання все ще залишається актуальним.

Сьогодні наші викладачі відкриті світові, ми друкуємось у світових виданнях, ми доповідаємо на міжнародних конференціях, але нам немає де впроваджувати передові медичні здобутки. Навіть питання ремонту не в нашій компетенції, адже закон прямо забороняє ремонтувати приміщення лікарні. Ми не можемо використовувати на покращення своїх баз гроші, які університет заробляє. З іншого боку, ми також не можемо нічого нового впроваджувати без ласки головного лікаря. Але працювати в обідраних стінах неможливо, тому переважна більшість кабінетів ремонтується за власний кошт викладачів.

— Чи є в Україні позитивні приклади для наслідування — університетські клініки, які можна брати за взірець?

— Такий приклад є. Пілотна університетська клініка в Україні була створена при Одеському національному медуніверситеті (відкрита у 2004 році). Вона дозволила під одним дахом поєднати лікарські, педагогічні та наукові сили. Діяльність цієї клініки реалізується в трьох головних напрямах: надання медичної допомоги, підготовка студентів-медиків та післядипломна підготовка лікарів, наукова робота. Наразі до клініки входять поліклініка, стаціонар та діагностичний центр, на базі закладу розміщені провідні кафедри вишу, а консультаційний прийом ведуть співробітники кафедр.

Делегація з нашого університету за участі ректора, проректорів, деканів, інтернів, студентів рік тому відвідала цей заклад, ми сподівалися перейняти досвід та застосувати найкращі наробки Одеського університету для створення власної університетської клініки, але…

На сьогоднішній день наш колектив ентузіастів адміністрації та студентства НМУ не полишає спроб реалізувати омріяний проект. Сподіваюся, що за підтримки медичної спільноти, мас-медіа та пацієнтських організацій, з якими ми тісно співпрацюємо, нам вдасться створити університетську клініку, що гідно представить нашу країну серед інших клінічних закладів світу, якою зможемо пишатися не тільки ми, а й уся Україна.