Е-декларування: все украдено до нас

Місія МВФ приїжджає в Україну не для того, аби за результатами візиту ухвалити рішення про виділення нам кредиту, а щоби попросити трохи грошей у декларантів, — цей жарт характеризує загальне ставлення до результатів фінансового моніторингу. «Ракурс» поспілкувався із психологом, науковцем та колишнім керівником Національного центрального бюро Інтерпол в Україні і з’ясував, якими будуть більш віддалені наслідки скандальних результатів е-декларування.

Кирило Куликов, екс-керівник Національного центрального бюро Інтерпол в Україні:

— Е-декларації викликали шок — це факт. Виявилося, що мало хто уявляв собі розміри статків наших можновладців. Особливо здивувала не стара, а нова гвардія, яка прийшла до Верховної Ради під гаслами очищення влади. Вразив приріст їхнього майнового стану за останні два роки.

Але, як і все, е-декларування має свої pro et contra.

Контра ми знаємо. Сьогодні в країні сплеск криміналу, який перевищив усі можливі припущення. Наша поліція постійно заявляє, що критерієм оцінки її дій є ставлення народу. Але на моє, можливо, дещо консервативне розуміння, критерієм її дій є рівень злочинності: він або знижується, або підвищується. Тут нічого нового не можна вигадати. Я спілкувався із кількома співробітниками правоохоронних органів, і вони розповідають, що кримінал дуже зацікавився е-деклараціями. Не знаю, зацікавились ними такі органи, як Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), але кримінал — точно. Передусім їх зацікавила готівка. Хоча я розумію, що вона у багатьох деклараціях вписувалась про запас, під майбутні результати майбутньої діяльності.

Мені цікаво, яким чином відреагували наші правоохоронні органи на це декларування. Що вони збираються робити? Ми бачимо колосальну кількість переписаних заможних людей, у яких є витвори мистецтва й величезні суми готівки.

Ми знаємо, наскільки виросла кількість пограбувань заможних будинків, маєтків. Цю статистику намагаються приховати від нас, але вона жахлива. Охорона не допомагає. Припускаю, що в цій ситуації охорона, навпаки, може бути помічником для цих Робін Гудів, а не захисником майна.

З іншого боку, завдяки е-декларуванню з’явилося багато можливостей. Я мав честь працювати в такій організації, як Інтерпол. Там є ціла низка баз даних. Наприклад, бази даних розшуку осіб, авто, але є й база даних витворів мистецтва. Думаю, що е-декларування дуже допоможе в пошуку зниклих витворів мистецтва. Я так розумію, що чимало наших громадян, які живуть нині в сусідній державі, мали великі колекції, зокрема вин. Одна пляшка такого колекційного екземпляру може коштувати, як квартира. Такі вина продаються на відкритих аукціонах. Якщо витвори мистецтва реалізуються на закритих аукціонах і покупець лоту залишається невідомим, то власники вин на кшталт Chateau Margaus (Шато Марго) чи Château Lafite-Rothschild (Шато Лафіт-Ротшильд) — відомі. Ці лоти продаються на відкритих торгах і кожна пляшка пронумерована. Знайти покупця тієї чи іншої пляшки не проблема. І ми розуміємо, що донецькі колекціонери роками збирали ці колекції. Зазвичай зберігали їх у донецьких маєтках. А тут різко з’явились учасники АТО, які неочікувано стали власниками таких колекцій. І як до цього ставитися?

Е-декларування — це правильно, але ми не готові до нього, якщо говорити про наші правоохоронні органи. Ми здійснили вражаючу реформу поліції, переодягнувши хлопців, які не знають, що робити. Мене турбує відсутність системи і стратегії її побудови. Я дуже не хотів би, щоби через оприлюднену у деклараціях інформацію вбили якогось депутата чи членів його родини.

Розумію, що люди вимагають шоу. Країна голодна, тож потрібно дати шоу, зокрема і почати красиво розкулачувати народних депутатів. І об'єктивно стан суспільства наразі такий, що коли когось обкрадуть, скажуть: правильно, так йому, сволоцюзі, й треба.

Олег Покальчук, соціальний психолог:

— У масштабах країни реакція на е-декларування різних груп населення буде різною. Коли ми говоримо про якусь активну реакцію, то маємо на увазі 20% населення, яке становить політичну націю. Тому говоритимемо саме про них.

В рамках цієї соціальної групи може йтися про такий тип реакції, яку психологи називають «заднім числом». Вона звучить так: «А, ну я знав, що так і буде!». В плані фігурантів це виглядає наступним чином: «Если бы я был таким умным, как моя Сара потом».

Наступна емоція, яка буде розвиватися, — прострація, відчуття незрозумілості.

Третя емоція — огида. Оскільки сам характер і перелік виявленого майна викликає повну десакралізацію образу багатої людини, яка не може достойно розпорядитись своїм капіталом.

Звісно, не слід скидати з розрахунку таку емоцію, як заздрість. Це на рівні емпіричної свідомості. Адже більшість українців думають, що, напевне, вони задекларували меншу частину. Мовляв, взяли чиновників за жабри, тому вони й показали меншу частину, натомість решту десь «прикопали». Далі вже виходячи із ситуації, яка вимальовуватиметься, вирішуватимуть, що з усім цим нажитим майном і грошима робити.

Щодо ненависті, яка може генеруватися, то думаю, що наслідків не буде. Ця емоція буде розкачуватись, але от якби ми жили у спокійній, благополучній країні, де раптом сталася така інформаційна подія, вочевидь, можна було б говорити про ескалацію. Але ми фактично живемо в стані війни, і та кількість драматичних емоцій, які переживають свідомі люди, створює певний фон для того, щоби ця ситуація з мегакрадіями була неприємною, проте некритично.

Слід розуміти, що ніяких довготривалих наслідків у емоційному регулюванні не буває.

Стосовно розчарування українського суспільства в нашій владі. Маю сказати, що розчаруватись можна тим, ким був зачарований, а українське суспільство зачарованим не було.

Щодо реакції на е-декларування держави, то вона може і повинна пролонгувати почате. Якщо держава зупиниться на півдорозі й далі нічого не робитиме, то це передовсім вдарить по ній самій. Тоді вже краще було б взагалі нічого не робити в цьому плані. Наступним кроком держави мають стати конкретні дії. В суспільстві вже давно є запит на будь-які репресії. І якщо це буде, то рейтинг влади підвищиться.

Елла Лібанова, директор Інституту демографії і соціальних досліджень ім. Птухи НАН України:

— Я б розцінювала е-декларування як перший і вкрай необхідний крок. І тепер, не покладаючи сподівання на наших західних партнерів, активність має проявити наше громадянське суспільство. На мою думку, в нього достатньо важелів тиску — якщо не на владу, то на широку суспільну думку, до якої влада все-таки дослухається, особливо коли на неї починають тиснути. Згадаймо про підвищення заробітних плат депутатам. Відступили назад? Відступили. Це реакція на суспільний резонанс. Влада поки що не настільки знахабніла, щоб не реагувати ні на що.

Ну а те, що ми пішли на оприлюднення е-декларацій, то це дуже важливий, але крихітний крок. Тому зараз ми повинні вимагати, щоби походження цих мільйонів та мільярдів було пояснене передовсім нам з вами, а не НАЗК.

Якби я була генеральним прокурором, то прийшла б до чиновників у гості і змусила б показати задекларовану готівку. Бо я на 200% впевнена, що її немає. Таким чином вони намагались заробити собі індульгенцію на майбутнє. Я розмовляла з поважними бізнесменами, і вони кажуть: ну немає стільки готівки на руках. Якби йшлося про фактичні статки, тоді гроші мали б лежати в банку. В такому випадку їх рух легко прослідкувати. А так чиновник завтра щось собі придбає і скаже, ну це ж за ті гроші, які були готівкою. Насправді ж невідомо, звідки він їх взяв. Це приблизно як коли за радянських часів «тіньовими» купували вже виграні лотерейні білети для того, щоб можна було прикритись ними перед контролюючими органами.

Мені соромно за можновладців навіть не тому, що вони стільки нахапали, а тому, що вони нічого кращого не вигадали, як отак це демонструвати.

Також е-декларації унаочнили майновий розрив між політичним класом і суспільством. У свою чергу, проблеми нерівності консервують бідність. Влада ж, безумовно, зацікавлена в консервації як нерівності, так і бідності. Причому не тільки в тому, щоб вони самі були заможними, а в тому, щоб суспільство було бідне, розпорошене, тоді ним значно легше керувати.

Не слід думати, що наші можновладці дбають тільки про свої статки. Їм ще дуже важливо, щоб в Україні була значна частина людей, прихильність яких можна було б здобути соціальними виплатами, обіцянками, наприклад, побудувати дитячий майданчик, як це дуже люблять робити депутати. Але ж депутат не повинен робити цього, він повинен писати такі закони, завдяки яким в кожному дворі був би свій майданчик, побудований не тому, що там балотується той чи інший депутат, а тому, що це має бути. Все!

Щодо ідеї подання декларації усіма громадянами, то сподіваюся, що вона «піде у пісок». А от те, що наступного року е-декларування поширять на всіх державних службовців, — це нормальна практика. Якщо НАЗК впорається з деклараціями, поданими цього року держслужбовцями I–II категорій, то зможуть обробити й інші.

Щодо результатів е-декларування. Те, що я бачу по соціальних протестах, соціології, лекціях, які регулярно проводжу, то повірте мені: в суспільстві немає запиту на консервацію того, що зараз висвітлилось. А якщо немає запиту, то важко його сформувати. Для цього треба, аби суспільство принаймні мовчало. Цього також немає.

Насамкінець зауважу, що скільки я не намагаюся проаналізувати ставлення до влади, я перепрошую, але як було тотальне несприйняття всіх, так і є. Єдине, хто за два останні роки піднявся в плані довіри, то це Збройні сили України.