Конкурс до Верховного суду: як оцінити доброчесність

Суддя Верховного суду повинен мати не лише найвищу кваліфікацію, але й відповідні моральні якості. Загальним правилом відбору суддів, яке часто може навіть не отримувати розгорнутого визначення у законодавстві, є врахування особистих якостей кандидатів. У різних країнах спосіб застосування таких критеріїв суттєво відрізняється, що є відображенням не лише соціокультурного контексту, правових традицій, але й недавнього історичного минулого.

В останні 20–30 років все більший вплив на процедури відбору суддів мають сучасні антикорупційні стандарти.

У Великій Британії формально поняття «доброчесність» не вживається як критерій відбору суддів Верховного суду, однак застосовуються цікаві інструменти аналогічного змісту. Акт про конституційну реформу 2005 року визначає, що відбір суддів (включно із суддями ВС) має відбуватись відповідно до «заслуг» і «доброї репутації» (merits and good character), з уточненням, що базовим є критерій «заслуг», однак особа не може бути призначена за умови невідповідності критерію «доброї репутації».

Поняття good character часто використовується в англійському законодавстві (міграційне; про публічну службу тощо), що супроводжується розробкою ґрунтовних коментарів щодо правил застосування. Для потреб відбору суддів Комісія з призначення суддів використовує спеціальний Довідник, що містить базові критерії доброчесності та способи її визначення. Довідник розроблений як пояснення для кандидатів щодо особливостей подання особистої інформації про факти, які можуть бути визнані доказами неналежної репутації. Ідеться, наприклад, про притягнення до різних видів відповідальності, факти неналежного виконання посадових обов’язків тощо.

На рівні окремих частин Великої Британії, де створено вищі суди (приміром, Північна Ірландія) існують більш регламентовані процедури визначення доброчесності кандидатів на посаду судді вищих судів. На певних етапах процедури застосовуються такі способи оцінки доброчесності: аналіз даних аплікаційної форми в частині об’єктивних даних; перевірка відсутності кримінальних проваджень, штрафів, податкових заборгованостей, банкрутств тощо; запити професійним організаціям щодо особистих якостей кандидата; проведення інтерв’ювання щодо конфлікту інтересів.

В Конституції Кенії встановлено загальні критерії — високі моральні якості, доброчесність та неупередженість. В законі про судову діяльність сформульовано критерії відбору суддів, одним з яких є доброчесність. Її зміст розкривається через виділення наступних складових: професійне та особисте життя свідчить про «історію чесності»; повага до професійних обов’язків та дотримання стандартів професійної етики; здатність розуміти вимоги пристойності та дотримуватись її. Крім того, додатково подається декларація про доходи. Оцінка за цими критеріями проходить в межах дослідження досьє та проведення інтерв’ю.

Оцінка доброчесності в Нідерландах належить до ключових завдань відбору суддів загалом. В рамках реформи системи відбору суддів було вирішено перейти від оцінки доброчесності шляхом проведення спеціального інтерв’ю (головним недоліком якого є ризик «отримання соціально коректних відповідей») до комп’ютерного тестування на основі ситуацій «морального вибору (етичної дилеми)».

В Австралії доброчесність належить до загальних критеріїв відповідності особи вимогам до судді, якими має керуватись орган відбору. Не існує чіткого визначення того, як цей критерій застосовується у випадку конкурсу на посаду судді Високого суду. Однак щодо інших вищих судів ці положення конкретизовано. У своїй заяві кандидату пропонується навести докази того, що він відповідає вимогам до судді, зокрема, це доброчесність, неупередженість, тактовність. Також заявник подає декларацію приватних інтересів, частина положень якої стосується доброчесності: наявність кримінальних проваджень і непогашених зобов’язань щодо приватних осіб та податкових органів; відсутність притягнення до дисциплінарної відповідальності; відсутність фактів лобіювання, реєстрації у якості лобіста.

У Фінляндії застосовується процедура декларування приватних інтересів, яка за змістом охоплює ситуації можливих та фактичних конфліктів інтересів. Така декларація має подаватись перед призначенням на посаду судді.

Законодавство Франції не встановлює специфічних репутаційних критеріїв щодо суддів Касаційного суду, обмежуючись єдиним підходом до кандидатів, що вступають до навчального закладу для підготовки на посаду суддів, серед яких є вимога належних моральних якостей.

У Сполучених Штатах Америки існує лише одна формальна процедура перевірки доброчесності кандидатів: вивчення Федеральним бюро розслідувань даних про кандидата за критеріями відсутності ризиків для національних інтересів та безпеки. Вивчається кредитна та податкова історія кандидатів, проводяться інтерв’ю, аналізується вся наявна відкрита та конфіденційна інформація. Така перевірка проводиться на стадії аналізу генеральним аторнеєм потенційних кандидатів для номінації, які розглядаються президентом.

Перевірка ФБР проводиться за чотирма групами критеріїв: характер (доброчесність та надійність кандидата); оточення (особи, що входять в коло контактів кандидата); репутація (реагування громадськості та авторитет у професійному середовищі); лояльність (до чинного президента, базових цінностей демократії, американських політичних інститутів).

Разом з тим існує формально не визначена, однак надзвичайно змістовна практика перевірки кандидатів, яка проводиться комітетом з правосуддя Сенату. Збирається та аналізується інформація з різних джерел (зокрема, кандидати надають самооцінку за багатьма критеріями, що стосується особистого та професійного життя).

З 80-х років ХХ ст. відбір став більш відкритим для громадськості, що дає можливість висловлюватись щодо прийнятності кандидатів ЗМІ та громадськості. В цьому відношенні показовим є характер обговорення кандидатів на засіданнях комітету з правосуддя та в Сенаті.

Консультативна рада, що є органом відбору суддів Канади, використовує три блоки оцінювання кандидатів:

а) особисті навички та досвід: очевидно вищий рівень знання закону; вищий рівень аналітичних навичок; здатність вирішувати складні правові проблеми; здатність синтезувати інформацію про соціальний контекст, з якого виникають правові спори; чіткість думки, зокрема, в письмовому вираженні; спроможність працювати в умовах нестачі часу за обставин, що вимагають старанного розгляду великої кількості матеріалів у будь-якій галузі права; прагнення до державної служби;

б) особистісні якості: бездоганна особистісна і професійна доброчесність; повага та уважність до інших; здатність оцінювати різноманітні погляди, перспективи і життєвий досвід, зокрема той, який мають групи, що історично перебувають у несприятливих умовах; моральна стійкість; стриманість; відкритість;

в) інституційні потреби суду: забезпечення розумного балансу між публічно-правовою та приватно-правовою експертизою, враховуючи історичні закономірності розподілу між цими галузями з боку Верховного суду; експертний рівень в будь-якому конкретному питанні, що регулярно фігурує в заявах або на даний час недостатньо вирішене судом; специфічною є вимога, щоби склад Верховного суду віддзеркалював різноманітність канадського суспільства.

В законодавстві Болгарії наведено лише загальні вимоги щодо доброчесності, без тлумачення їхнього змісту та критеріїв. Однак у процедурі відбору у випадках розгляду кандидатів із суддівським досвідом передбачається отримання висновку Комітету з професійної етики та попередження корупції, який є допоміжним органом Вищої судової ради і забезпечує оцінку доброчесності кандидатів на підставі стандартних вимог до суддівської етики.

Оцінювання кандидатів Вищою радою юстиції Молдови має враховувати наявність «бездоганної репутації». Частково тлумачення цього критерію дається у законі про статус суддів: кандидат не відповідає критерію бездоганної репутації, якщо «має судимості, включно з погашеними, або був амністований чи реабілітований; звільнений за компрометуючими підставами з правоохоронних органів, органів державного управління чи інших публічних органів; має невідповідність своєї поведінки чи занять з етичними стандартами судової діяльності». За оцінками національних експертів, у період масових призначень суддів Верховного суду в 2012–2015 роках Вища рада юстиції ігнорувала звинувачення громадськістю суддів у незаконному збагаченні, що свідчить про неефективність оцінки доброчесності кандидатів.

(Читати далі)