Головні події року очима народних депутатів

Сергій Каплін, член депутатської фракції політичної партії «Блок Петра Порошенка»:

— Передовсім варто назвати одну з найбільш визначальних подій — знищення міфу про можливого месію, який може врятувати країну. Наприклад, Надія Савченко, яка стала великим розчаруванням.

Я навмисне протягом року не коментував нічого, що було б якимось чином пов’язано з нею, усвідомлюючи, що ця історія житиме півроку. Крапка. Ця історія згорнеться дуже швидко.

Потім перші, але великі кроки, пов’язані із судовою реформою. На неї покладаємо великі сподівання.

Третє — вибори до територіальних громад. Їх ще недооцінили, але відбулась суттєва децентралізація, яка може закінчитись дуже серйозним інституційним усамостійненням регіонів. Звичайним людям це, на жаль, нічого не дасть. Проте стане першим кроком до «розбиття» країни на великі кластери, території.

Скажу більше: я один із небагатьох противників децентралізації в країні. Вважаю, що державу може врятувати дуже серйозна та змістовна централізація.

Михайло Папієв, член депутатської фракції політичної партії «Опозиційний блок»:

— Перше. Україна так і не отримала безвізовий режим. Три роки українцям обіцяли, що ось-ось ми його отримаємо, в кінцевому варіанті лишилися ні з чим.

Друге. Події 2013–2014 років стосувалися асоціації України з Європейським Союзом. І я вже замислювався: чому в неділю пішла ось ця хвиля, пов’язана з «ПриватБанком»? Скоріше за все, це намагання «загасити» те рішення, яке ухвалив Євросоюз, погодившись з Нідерландами в тому, що Україна ніколи не отримає перспективу включення в ЄС, не зможе мати військової підтримки. Також українці не матимуть трудових віз та фінансової підтримки від Брюсселя. Наразі ці рішення вже оформлюють документально.

Тобто фактично три роки роботи країни в напрямку членства в Євросоюзі й обіцянки влади людям завершились тим, що зовнішньополітичний вектор Україна програла. Міністр закордонних справ вже має підписати заяву й піти геть. Це ще гірше, ніж було за Януковича до підписання Угоди про асоціацію. Тоді першою вимогою ми ставили перспективу набуття Україною членства в Європейському Союзі.

Бюджетний процес. Головний кошторис країни ухвалювався з порушенням регламенту. Цей бюджет вводить ПДВ для фермерів. Таким чином, ідеться про знищення села. Якщо в Україні немає дотацій для села, а в Євросоюзі є, то постає питання: як нашій країні бути конкурентоспроможною в цих умовах? А як бути підприємцям, які виживали всупереч діям держави? Сьогодні їм кажуть: платіть найманим працівникам 3200 грн. В них немає грошей, як наслідок ці підприємці звільняють працівників.

Коли уряд ухвалює такі рішення, він же має робити якісь економічні розрахунки. Тоді чому не робить? Крім того, навіть ми не приймали рішення, які до цього не опрацьовували з інститутами громадянського суспільства (з представниками фермерів, підприємців та іншими). Тобто уряд зараз взагалі не цікавлять думки суспільства щодо тих дій, які вони роблять. Те саме стосується і стипендій для студентів.

Залишають оподаткування пенсій працюючих пенсіонерів — це ганьба.

Коли уряд живе одним днем, і то — вчорашнім, про яке майбутнє може йти мова?

Сергій Тарута, позафракційний депутат:

— По-перше — уряд Яценюка пішов у відставку, по-друге — наші паралімпійці змогли отримати 117 медалей, і насамкінець — була консолідація навколо корупційних дій Гонтаревої та її оточення. Апофеозом діяльності Гонтаревої стало те, що вона разом із Порошенком зробили з «ПриватБанком». Це виллється в те, що в кожного українця — і старого і малого — виймуть із кишені 4 тис. грн для того, щоб закрити аферу з «ПриватБанком». Замість того щоб такі гроші вливати в економіку і створювати нові робочі місця, ми зараз прикриваємо корупційну схему й не знаємо жодних деталей. Кажуть, вони домовились. От тільки народ тримають за баранів. І до сьогодні нічого нікому не розповідають. Невідомо, за який кошт відбуватиметься націоналізація, хто за це розраховуватиметься, які активи залучили тощо. Це жахливо.

Відставка Яценюка — позитивний момент передовсім тому, що його уряд повністю дискредитував себе. До нього не було довіри. Більше того, ми розуміли: він не здатен бодай на якісь позитивні кроки й оточений друзями-корупціонерами та олігархами, тож заміна Яценюка на Гройсмана — це позитивний момент.

Олег Барна, член депутатської фракції політичної партії «Блок Петра Порошенка»:

— Варто виокремити реформування правоохоронної та судової систем і, звісно ж, децентралізацію. Щодо стабілізації фінансової системи, то передусім ідеться про націоналізацію «ПриватБанку». Другий момент у боротьбі з корупцією — електронне декларування. Якщо говорити про ситуацію на Сході, то це переосмислення суті того, що відбувається, створення боєздатних Збройний сил України та їх належне забезпечення, відновлення системи протиповітряної оборони тощо.

Україна поступово покращує свої позиції в різних рейтингах. Про це свідчить повернення в країну інвесторів. Наприклад, в мене на окрузі побудовано завод за кошти японців, який виготовляє запчастини до автомобілів німецького виробництва.

Тож на моє переконання, ми вже пройшли «дно» і тепер країна починає розвиватися. Про це свідчить і збільшення ВВП. Це вселяє надію на майбутнє.

Леонід Ємець, член депутатської фракції політичної партії «Народний фронт»:

— Насамперед це зміни до Конституції в частині судочинства, введення і реалізація електронних декларацій та визнання Росії країною-агресором на офіційному рівні в Парламентській асамблеї Ради Європи та в ООН.

Головний позитив від запровадження змін до Конституції полягає в тому, що ми маємо отримати чесний суд та суддів, до яких у людей буде довіра не лише тому, що їм про це розповіли, а тому, що вони це бачитимуть на власні очі. Сьогодні в нас рівень довіри до суддів та їхніх рішень — 3%. Водночас із судової зали виходить зазвичай рівно половина тих, хто отримав рішення на свою користь. Тобто навіть серед тих, хто виграв справу, дуже низька довіра до суддів, адже вони знають, якою ціною їм вдалося отримати рішення на свою користь. Корупцію не приховаєш. Учасники процесу точно знають, що вона є. Запровадження єдиної судової практики унеможливить корупційні механізми. Це головна новація. Все інше — здебільшого технічні моменти.

Е-декларації. Ми створили Національне агентство з питань запобігання корупції, куди набрали людей, які, на жаль, не справляються. Всім світом допомогли їм провести це е-декларування, суспільство отримало дуже серйозну наочну демонстрацію того, про що ми так довго говорили. А саме, коли мажоритарник, який балотується в народні депутати, ставить вам лавочки чи прокладає кілька кілометрів дороги вартістю приблизно 2 млн дол. (кілометр асфальтованої дороги коштує близько мільйона), то навряд чи, потрапивши в парламент, він займатиметься ще й законотворчою діяльністю. Швидше за все, він відбиватиме витрачені кошти. Це не секрет, про це ми завжди говорили. Е-декларування показало, що в тих, хто пройшов у парламент за гречку, статки лише збільшуються. Аналогічна ситуація навколо закритих списків: купивши місце в списку за 5–6 млн, навряд чи людина працюватиме в парламенті лише над законами. Звісно ж, вони йдуть вирішувати свої питання.

Тому нам потрібно змінювати виборчу систему, е-декларування має підштовхнути суспільство до цього. Інакше, навіть провівши чергові вибори за старою системою, ми, можливо, і поміняємо прізвища, але не ситуацію. Нам потрібні відкриті виборчі списки та система й розуміння людей, що вони обирають саме своїх представників у парламенті. І ці представники мають вирішувати проблеми виборців, а не свої персональні.

Третій пункт. Ми дуже довго працювали з європейською спільнотою над тим, щоб вони зрозуміли: Мінські угоди не виконуються саме російською стороною. Росія не планувала і не планує зупинятися, якщо її не зупинити всім світом. Україна сьогодні стоїть кордоном між агресором і Європою, але ми потребуємо абсолютної підтримки світу. Передовсім вони цього потребують. Резолюція про визнання Росії країною-агресором є свідченням того, що ця ситуація стає зрозумілою і оформлюється у вигляді офіційних рішень.