Про те, як Ситник буцався з реєстром

У суботу, 17 грудня, лише за добу до початку загальновійськової банкірської операції з блокування й зачистки «ПриватБанку» від приватних співвласників, всіма новинними стрічками промайнула блискавка: директора НАБУ Артема Ситника відлучили від ЄРДР — Єдиного реєстру досудових розслідувань. Ця новина мала всі шанси стати інформаційною бомбою на найближчі тижні. Але ж ні: на тлі введення тимчасової адміністрації в найбільший банк країни й визнання його неплатоспроможним все інше само собою померкло. Насправді ці дві події збіглися зовсім не випадково — між ними є взаємозв'язок.

Слід нагадати, що взаємини НАБУ й ГПУ зіпсувалися практично від самого початку роботи Антикорупційного бюро, і справа тут не лише в здоровій конкуренції двох слідчих монстрів у справах про посадові злочини чиновників найвищого рівня. Дуже швидко з'ясувалося, що НАБУ зайняло явно ворожу позицію щодо органів прокуратури загалом, дуже вигідно розподіливши ролі: ГПУ відповідає за все, працює «пугалом» для громадської думки, а НАБУ — як гурток за інтересами, чим хоче, тим і займається, осідлавши амплуа самозайнятої особи.

Найбільше НАБУ досягло успіхів у створенні інформаційного шуму, генеруючи в медіапросторі гігабайти детективних історій. Мабуть, тому основна штатна одиниця НАБУ так і називається — детектив. І не зрозумієш, про що йдеться: чи то професія, чи то жанр літератури...

Всі ми пам'ятаємо, з яким пафосом наприкінці травня цього року Назар Холодницький, керівник Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП), вимагав у генерального прокурора Юрія Луценка негайно передати всі кримінальні справи на шанованих прихожан центральної дніпропетровської синагоги Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука з ГПУ в НАБУ. Ну, передали справи. І далі що? Минуло вже понад півроку, але про долю цих справ — ні слуху ні духу. Треба думати, що Артем Ситник здав їх у пункт прийому макулатури і придбав на виручені гроші свіженький гостросюжетний детектив...

Та особливо скандального характеру взаємини НАБУ і ГПУ набули 12 серпня, коли намалювався сюжет у стилі Олександра Дюма: на вулицях Києва сталася сутичка гвардійців з мушкетерами. Хто з них хто — нехай вирішать читачі. Тоді прокурор ГПУ Дмитро Сус виявив за собою стеження й за допомогою групи вболівальників затримав шпигунів, які виявилися зовсім не шпигунами, а детективами, і на їх звільнення виїхав цілий загін спецпризначенців НАБУ. Сутичка закінчилася вельми гуманно: кілька пом'ятих піджаків і фізіономій. За мірками історій зі стріляниною з життя патрульної поліції, і особливо спецпризначенців КОРД, — це була просто розмова інтелігентних людей на абстрактні теми.

Напевно, єдина бойова втрата НАБУ після сутички — це легендарна флешка, яка опинилася в розпорядженні журналіста, від якого ми дізналися про її вміст.

Цей носій був цікавий не стільки нудними рапортами зовнішньої агентури НАБУ, які виглядали як відверта халтура, скільки самим фактом винесення цілком таємної інформації зі стін НАБУ, чого в принципі бути не повинно. Тобто була розкрита ціла система профанації роботи НАБУ, грубе порушення режиму зберігання держтаємниці, організаційне нехлюйство космічного масштабу...

Але зухвалість, з якою діяли працівники детективного жанру, пояснювалася міцним «дахом». Колишній посол США в Україні пан Пайєтт завжди вставав грудьми на захист САП і НАБУ від зазіхань гпушників. Ця давня нелюбов почалася ще за часів генерального прокурора Віктора Шокіна, який ставив на місце Давида Сакварелідзе, улюбленця наших партнерів. Коли вони остовпіли від такого опору й почали вчити життя Шокіна, — тут же миттєво намалювалася кримінальна справа за фактом розкрадання коштів міжнародних донорів на проведення реформи ГПУ. Дався взнаки досвід: в ті роки, коли пан Пайєтт сидів на студентській лаві, Шокін вже був радянським прокурорським працівником, які колишніми не бувають ніколи.

Але 8 листопада для всіх, хто беззастережно повірив у перемогу Хілларі Клінтон на президентських виборах в США, життя перевернулося. Якщо для Клінтон САП і НАБУ були б інструментами в азартних іграх із Кремлем на українському полі, то для адміністрації Трампа ми всі поки що далекі тубільці на одне обличчя. Тож минув місяць від перемоги Дональда Трампа на президентських виборах, і Артем Ситник з подивом для себе дізнався, що його відключили від доступу до ЄРДР, немов абонента від інтернету за несплату. Не знайшовши нічого кращого, Ситник прийшов на «Радіо Свобода» скаржитися на свою нелегку долю: «З ГПУ у нас відносини досить опосередковані, вони не здійснюють за нами спостереження. Єдине, що можу сказати, що протягом останніх кількох днів пан Луценко, наприклад, заблокував доступ директора НАБУ до Єдиного реєстру досудових розслідувань... Протягом останніх днів ми отримали письмове попередження, що доступ директора і його заступників... припиняється. І цей доступ на сьогоднішній день припинено».

Треба сказати, що це рішення Юрію Луценку далося нелегко. Ще 3 листопада він писав чуттєвого листа на ім'я голови Вищого спеціалізованого суду в цивільних і кримінальних справах, в якому ставив цілу дюжину питань щодо конфліктних взаємовідносин з НАБУ в аспекті відкриття та розслідування кримінальних справ із неоднозначною кваліфікацією підсудності. На жаль, наш суд залишився вірним собі й доклав максимум зусиль, щоби на двох сторінках детально пояснити, чому ніхто не відповідатиме на поставлені питання по суті.

І тоді наш генеральний прокурор вирішив зробити мужній вчинок, за що йому слід, безумовно, міцно потиснути руку.

Так, з одного боку, Ситник правий: згідно з п. 3 ч. 1 ст. 17 закону про НАБУ,

«Національне бюро в порядку, визначеному законодавством, має прямий доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, користується державними, у тому числі урядовими, засобами зв’язку і комунікацій, мережами спеціального зв’язку та іншими технічними засобами».

З іншого боку, потрібно читати уважно! Адже сказано: «в порядку, визначеному законодавством». А порядок цей одноосібно визначає Генеральна прокуратура — на сьогодні діє наказ №139 від 6 квітня 2016 року «Положення про порядок ведення ЄРДР», підписаний ще Юрієм Севруком (!) і завізований самим Артемом Ситником, зареєстрований у Міністерстві юстиції, де в розділі ІІІ «Доступ до відомостей, внесених до Реєстру» щодо НАБУ прописане дуже загадкове формулювання:

«Директор Національного бюро, перший заступник директора Національного бюро, керівник Підрозділу детективів Національного бюро, керівник Управління внутрішнього контролю Національного бюро — у межах, визначених статтею 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України».

Річ у тім, що вищезгадана ст. 17 закону про НАБУ жодних обмежень якраз не обумовлює.

У цій законодавчій закольцовці сенс лише один: оскільки ГПУ не вважає себе ані органом державної влади, ані тим більше осередком місцевого самоврядування, а приналежність ГПУ до тієї чи іншої гілки влади досі залишається науковою загадкою для правознавців, то в цьому випадку ГПУ сама й визначає ті рамки, в яких вона тримає користувачів ЄРДР на правах системного адміністратора всього ресурсу.

Нарешті генеральний прокурор усвідомив просту істину: раз він «зафрендив» Ситника в Реєстрі, то він же його може і «забанити»!

Скарги Ситника іронічно прокоментувала прес-секретар генерального прокурора Лариса Сарган на своїй сторінці Facebook:

«Ну що, забудькуватість по молодості буває, але не на посаді голови НАБУ.

Артем Ситник поскаржився, що його відрізали від Єдиного реєстру досудових розслідувань.

З'ясувалося, що директор всіх українських детективів так захопився численними інтерв'ю і подорожами світом, що банально не підписав відповідні папери, через що йому не відновили електронний ключ.

Треба вузлики на пам'ять зав'язувати, пане Артеме».

З іншого боку, прес-секретар права: наш Ситник став такою зіркою телеекрану, що навіщо йому ще доступ до якогось там ЄРДР? Все одно толку від НАБУ нуль, шуму багато, реально доведені до вироку справи треба довго шукати під мікроскопом...

Як казав мій шкільний учитель: талант є — знімай без плівки!

Але є ще другий аспект цієї історії.

Річ у тім, що НАБУ давно й не без підстав підозрюють не лише в «ритуальних послугах» з ексклюзивного поховання кримінальних справ, а й у зливі оперативної інформації зацікавленим особам. Поінформовані джерела в ГПУ стверджують, що НАБУ останнім часом займалося відвертим фішингом у реєстрі: цілодобовим моніторингом усіх рухів у кримінальних справах у провадженні ГПУ з метою нібито виявлення корупції. Наприклад, якщо у справі немає жодних дій кілька місяців, то вона одразу ж привертала увагу «глядачів» з НАБУ.

Крім того, давно було відомо, що НАБУ небайдужі колишні власники «ПриватБанку», і категорично ніколи нічого поганого в діях Ігоря Коломойського і його друзів бюро не знаходило.

З огляду на прозорі натяки, які зробив міністр фінансів в одному з інтерв'ю про можливі перспективи кримінального переслідування колишніх власників «ПриватБанку» в разі, якщо вони не повернуть в банк майже 150 млрд грн, — неважко було здогадатися, що такі справи щодо Коломойського і Ко вже відкриті, але їх поки що притримують.

В принципі, Ситника можна взагалі навічно «забанити» в Реєстрі, позбавивши його і його команду доступу до державної таємниці, що тягне за собою позбавлення доступу до ЄРДР, оскільки цей Реєстр безумовно містить інформацію з грифом секретності.

Та й навіщо йому доступ до Реєстру? Реальних справ однаково немає.

«В такой утрате горя мало, теряют больше иногда...»

Головне — щоб не забанили доступ у телевізор!