Юридичні поради. Про особливості строків у ліквідаційних процедурах і при вступі у спадщину

Говорячи про строки позовної давності, ми зовсім випустили з уваги іншу категорію строків — на вчинення юридично значущих дій, які формально не є строками позовної давності, але за своїми наслідками до них прирівняні.

Серед найбільш значущих строків слід згадати строки пред'явлення кредиторських претензій і строки вступу в спадщину. Об'єднує ці категорії те, що вони виникають у зв'язку зі смертю правоздатної особи: фізичної — буквально, або ж юридичної — в переносному сенсі, після процедури ліквідації.

В обох випадках у зв'язку з ліквідацією правоздатної особи постає питання про вирішення кредиторських вимог, які виникли ще «за життя», а також про правонаступництво щодо майнових прав та обов'язків фізичної або юридичної особи, що припинила своє існування.

Кажучи про ліквідацію юридичних осіб, слід назвати два суттєво важливих строки: по-перше, це строк на подання до господарського суду конкурсними кредиторами письмових вимог до боржника-банкрута, по-друге — строк на подання кредиторських вимог вкладників ліквідованого банку.

Ліквідація банків і всіх інших юридичних осіб відбувається відповідно до двох різних законів, які мають свої особливості. Згідно з ч. 1 ст. 23 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено таке імперативне правило:

Конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Сказане вище є дуже важливим: цей строк не є процесуальним і в жодний спосіб не підлягає поновленню. Ще раз підкреслю: в жодний спосіб, не зважаючи на жодні поважні причини! Цей строк є присікальним.

Дехто з юристів вважає, що не все так однозначно: згідно з ч. 2 ст. 25 цього закону суд в попередньому засіданні має розглянути всі кредиторські вимоги — як ті, що були визнані боржником, так і ті, що були відхилені й не внесені до реєстру кредиторських вимог розпорядником майна. Як приклад зазвичай посилаються на судовий прецедент — постанову ВГСУ від 3 лютого 2015 року у справі №922/1220/14, згідно з мотивувальною частиною якої касаційна інстанція визнала правомірним включення до реєстру кредиторських вимог ВАТ «Укрсоцбанк», яке подало свої вимоги після закінчення встановленого строку.

Водночас забувають вказати, що вже в постанові ВГСУ від 31 березня 2015 року в тій саме справі №922/1220/14 колегія суддів дійшла іншого висновку:

Як встановив суд апеляційної інстанції, кредитор — ПАТ «Укрсоцбанк» не скористався своїм правом бути учасником провадження у справі як конкурсний кредитор, оскільки у встановлений законом строк не звернувся до господарського суду із відповідною заявою та у зв'язку з цим не набув права на оскарження постанови про визнання боржника банкрутом.

В цілому ж суди дотримуються загального правила ч. 1 ст. 23 закону й за жодних обставин не включають до реєстру кредиторські вимоги, заявлені після закінчення 30-денного строку.

Щодо банків діє спеціальна процедура — згідно з Розділом VIII закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно з ч. 5 ст. 45 цього закону встановлено таку процедуру:

5. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Слід мати на увазі наслідки пропуску такого строку: згідно з ч. 1 ст. 49 закону всі кредиторські вимоги, що надійшли після закінчення вищевказаного строку, вважаються погашеними.

Смерть фізичної особи породжує, по суті, схожі наслідки з ліквідацією юридичної особи — це питання про передачу прав і обов'язків покійного його спадкоємцям. Спадкове право є настільки важливим розділом цивільного права, що йому присвячена Шоста книга ЦК України.

Строки вступу у спадщину визначені у ст. 1270 ЦК України:

1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

2. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Пропуск цього строку тягне за собою втрату права на спадщину (ч. 1 ст. 1272 ЦКУ):

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Слід визнати, що спадкові справи — одні з найпоширеніших у практиці цивільних справ. Однак через юридичну некомпетентність часто-густо доводиться спостерігати картину: нотаріус відмовив у вступі в спадщину, оскільки були безнадійно пропущені строки, передбачені ст. 1270 ЦК України.

Що робити? Для вирішення подібних проблемних колізій передбачені ч. 2–3 ст. 1272 ЦК України, згідно з якими:

2. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

3. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Це правило демонструє рідкісний виняток: суд своїм рішенням дає додатковий строк на подачу заяви не суду (що буває при поновленні процесуальних строків), а нотаріусу! Водночас, на відміну від процедур ліквідації юридичних осіб, тут поважні причини можуть стати підставою для продовження строку прийняття спадщини.

Не зайвим буде нагадати: згідно з ч. 2 ст. 1269 ЦКУ заяву про вступ у спадщину спадкоємець має подати нотаріусу особисто. За дорученням цього зробити не можна.

Однак далеко не всіх стосуються строки прийняття спадщини, а лише тих повнолітніх громадян, хто проживав від заповідача окремо.

Правила ч. 3–4 ст. 1268 ЦК України суттєво спрощують вступ у спадщину для найбільш типових ситуацій:

3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Тому навіть якщо хтось і впустив строк у шість місяців на звернення до нотаріуса для відкриття спадкової справи, але постійно проживав із заповідачем, то буде навіть простіше не шукати поважні причини пропуску строку, а просто довести спільне проживання на момент відкриття спадщини — і тоді спадкоємець автоматично вважатиметься таким, що вступив у спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Разом із тим не варто думати, що строки передбачені тільки для спадкоємців. Тимчасові рамки встановлені й для їхніх кредиторів. Згідно з ч. 2–3 ст. 1281 ЦК України передбачено таке:

2. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

3. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Як і в усіх інших випадках пропуску строку на вчинення юридично значущої дії, для кредиторів встановлені аналогічні наслідки: якщо строк пропущений, то кредитор втрачає права на свою вимогу — ч. 4 ст. 1281 ЦК України.

Жодної судової процедури поновлення цього строку не передбачено, адже він не є процесуальним. Єдина зачіпка для кредиторів — застереження про те, що строк обчислюється з дня, коли кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини. Така норма абсолютно аналогічна правилу ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок відліку строку давності.

Суд не може поновити цей строк, але в разі спору можна звернутися з позовом до суду, де той дасть оцінку дотриманню строків пред'явлення кредиторських вимог в загальному порядку, разом з оцінкою інших доказів у справі.

І, на завершення теми, ще раз нагадаємо, що строк на оскарження неправомірних дій виконавця за заповітом становить один рік, і він належить до строків позовної давності — згідно з ч. 2 ст. 1293 ЦК України.