Поради юриста. Така підступна позовна давність

Майже всі чули про позовну давність, і багато хто навіть знає про загальні правила та строки її застосування. Але мало хто звертає увагу на скорочену позовну давність, і рідко хто бере до уваги норми інших, спеціальних законів, що встановлюють відмінні від Цивільного кодексу строки позовної давності. Спочатку — два слова про загальний підхід.

Позовна давність — це строк, у межах якого будь-яка особа може звернутися до суду для захисту своїх прав і законних інтересів (ст. 256 ЦК України). Хочу підкреслити: це строк саме для звернення до суду, і тільки суд бере його до уваги. Тому в назві строку використано слово «позовна» — тобто для звернення з позовом до суду.

Водночас може так статися, що шляхом переговорів кредитор переконає боржника повернути свій борг (передати майно тощо) після закінчення строку позовної давності. У цьому разі така дія буде легітимною, і боржник, який виконав зобов'язання, не може вимагати повернення назад, навіть якщо він не знав про закінчення строку позовної давності (ч. 1 ст. 267 ЦК України). Тому що все відбулося добровільно.

Тому, ведучи переговори, не поспішайте йти на поводу у кредитора, який вам пропонує різні пільги, і поцікавтеся: можливо, строк позовної давності зовсім вийшов і борг взагалі не підлягає сплаті.

Напевно, кожен знає про те, що загальна позовна давність становить три роки (ст. 257 ЦК України). Юристи мають знати про існування спеціальної — скороченої позовної давності (ч. 2 ст. 258 ЦК України) в один рік для таких вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (ст. 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 цього Кодексу).

За всієї простоти та зрозумілості цього правила раз у раз доводиться стикатися з тим, що недосвідчені юристи намагаються нарахувати пеню, неустойку або штраф за три роки, тоді як закон обмежує максимальним періодом в один рік.

Не всі звертають увагу на незначне застереження в ч. 1 ст. 258 ЦК України: законом може бути встановлено іншу, відмінну від загальної, позовну давність для спеціальних випадків. Сенс цього правила такий: окрім Цивільного кодексу, який встановлює загальні правила застосування строків давності, інші закони можуть встановлювати спеціальні правила або винятки з правил, і до цього треба бути готовим.

Наприклад, дуже «підступною» сферою застосування строків давності є договори перевезення. Здавалося б, у правилах ч. 2 ст. 258 ЦК України це питання вже вирішене — п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦКУ визначає скорочену позовну давність в один рік. Але не поспішайте з висновками! Річ у тім, що в ч. 4–5 ст. 315 Господарського кодексу України встановлено інші строки давності на звернення до суду:

4. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

5. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Водночас господарські суди, на відміну від судів загальних, мають застосовувати норми Господарського кодексу до правовідносин суб'єктів господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України), а значить, у судах під час розгляду цивільних і господарських справ враховуватимуться різні строки позовної давності — в цивільних справах відповідно до ст. 925 ЦКУ один рік, тоді як у господарських справах — шість місяців згідно зі ст. 315 ГКУ.

Саме такого висновку можна дійти виходячи з положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Ще один приклад «подвійної» позовної давності — колізії між нормами Цивільного та Господарського кодексів — це строки давності у зв'язку з недоліками проданого товару, які відповідно до ст. 258, 681 ЦКУ становлять один рік, але відповідно до ч. 8 ст. 269 ГКУ встановлено строк шість місяців:

Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів (ч. 8 ст. 269 ХКУ).

Як їх розрізняти на практиці? Виходячи з логіки п. 3.1. постанови ВГСУ №10 від 29 травня 2013 року, тільки в один спосіб — вивчаючи правову природу договору і правовідносин. Якщо це договір купівлі-продажу, який має цивільно-правову природу, то застосовуємо Цивільний кодекс, якщо це договір постачання та правовідносини суб'єктів господарювання — Господарський.

Як ще один приклад нестандартних строків давності наведу п. 3.4. все тієї ж постанови ВГСУ №10 від 29 травня 2013 року:

3.4. Передбачений статтею 48 Закону України «Про іпотеку» тримісячний строк для оскарження в суді прилюдних торгів за своєю правовою природою є спеціальною (скороченою) позовною давністю стосовно відповідних позовних вимог осіб, зазначених у цій нормі (іпотекодержателя, іпотекодавця, боржника, іншого учасника прилюдних торгів).

Такою ж позовною давністю є встановлений частиною другою статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» місячний строк подання заяви про визнання недійсною угоди, укладеної на аукціоні, конкурсі, — стосовно учасників аукціону, конкурсу або органу приватизації.

І також не зайвим буде нагадати про спеціальні строки позовної давності під час розгляду трудових спорів відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю (КЗпП):

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч. 1 ст. 233 КЗпП).

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч. 3 ст. 233 КЗпП).

Тож таке просте, на перший погляд, питання правильного застосування загальних і спеціальних строків позовної давності на практиці є заплутаним у законодавчій казуїстиці, містить безліч підступів і колізій між нормами різних законів, що дає простір для «маневру» під час здійснення навмисних судових помилок.

Однак все це меркне в порівнянні з теорією і практикою обчислення й застосування строків позовної давності в конкретних судових спорах, їх перериванням і «відновленням» з поважних причин, методами організації «поважних» причин тощо.

Але про це — наступного разу.