За що судять українських «чекістів»

15 лютого Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалив перший цього року обвинувальний вирок співробітнику спецслужб, яким виявився капітан Служби зовнішньої розвідки України. Щоправда, вчинений ним злочин не був пов'язаний зі шпигунськими комбінаціями, оскільки робота засудженого була далека від розвідницької романтики. Він був начальником одного з інтендантських підрозділів Управління матеріальних ресурсів та логістики СЗРУ, а попався, смішно й сказати на чому, — на махінаціях із закупівлею комплектів форменого одягу, якими Службі було заподіяно шкоду на суму 331 тис. грн. Таку оборудку він прокрутив з молоденькою директоркою одного фіктивного товариства з обмеженою відповідальністю. Вона, згідно з видатковими накладними, нібито поставляла на відомчий склад речове майно, а він його нібито перевіряв і ставив на облік, а потім надавав до фінансово-економічного управляння СЗРУ рахунки, які оплачувала Державна казначейська служба України.

Як не дивно, але обвинувачення йому було пред’явлено не в розтраті чи привласненні шляхом зловживання службовим становищем, а всього-на-всього у службовому підробленні. Покарання призначене таке, що можна луснути зі сміху: 8500 грн штрафу і два роки умовного службового обмеження для військовослужбовців зі щомісячним відрахуванням на користь держави 15% зарплати. Причому до судді Мирослави Омельченко жодних претензій бути не може, оскільки їй надійшла уже готова угода про визнання винуватості між обвинуваченим і прокурором Головної військової прокуратури ГПУ Б. Осиченком, в якій уже було назване узгоджене сторонами покарання, тож судді практично не лишалося нічого іншого, як затвердити її. Цікаво, що капітана не було позбавлено права на який-небудь строк обіймати певні посади чи займатися певними видами діяльності — він не був із ганьбою вигнаний зі служби й надалі служитиме в лавах українських розвідників. Також у вироку жодного слова не сказано про відшкодування заподіяних збитків у порядку цивільного позову — очевидно, це повісять на молоденьку підставну директорку, судове провадження стосовно якої ще триває.

«Судова практика 2016 р. Посадові злочини, перший ешелон» — проект Юрія Котнюка

Юрій Котнюк,1971 року народження.

У 1993 році закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.

З 1993 року до листопада 2004 року працював в органах внутрішніх справ.

З того часу й понині — в юридичній журналістиці.

Звісно, з такою розвідкою наша держава далеко не заїде, і цей випадок спонукає хоча б поверхово ознайомитися з криміногенною ситуацією в українських спецслужбах, до числа яких можна віднести СБУ, СЗРУ, Управління державної охорони та Держспецзв`язку. Якщо вірити офіційному сайту Генеральної прокуратури України, то протягом трьох років після повалення Януковича за вчинення тих чи інших злочинів до кримінальної відповідальності було притягнуто 41 «чекіста», причому щодо 18 з них кримінальні провадження з обвинувальними актами були направлені до суду. Зокрема, щодо таких злочинів, як хабарництво чи вимагання, співвідношення, відповідно — 20 і 8. Але в публічних реляціях ГПУ написано чомусь лише про один вирок, та й той за скоєння дорожньо-транспортної пригоди. А між тим за даними Єдиного державного реєстру судових рішень лише минулого року у справах про одержання хабарів щодо українських «чекістів» було винесено щонайменше шість вироків. Тож вважаючи своїм обов’язком заповнити цю прогалину, пропоную читачеві стислу інформацію про обставини вчинення злочинів цієї категорії.

«Миротворець» із зони АТО

Почати, напевне, варто з найсмішнішого вироку, щоб не було так нудно читати інші. Втім, у хронологічному плані він також є першим: 12 лютого 2016 року Дзержинський міський суд Донецької області ухвалив його старшому оперуповноваженому Артемівського міськрайвідділу УСБУ. Ще у вересні 2015 року цей офіцер узяв на гачок двох співробітників полку міліції ГУМВС України Київській області й повідомив їм, що на них у Дзержинському міськвідділі внутрішніх справ є компромат, зокрема про те, що вони брали участь у якомусь розбійному нападі. Та оскільки, мовляв, він як працівник спецслужби підтримує дружні стосунки з начальником цього міськвідділу, то може за хабар у сумі 350 тис. грн домовитися з ним, щоб цю справу щодо них було закрито.

9 жовтня 2016 року під час контрольованої передачі коштів зловмисника затримали. Його було повідомлено про підозру за ст. 369² ККУ (зловживання впливом),і судом обрано запобіжний захід у виді застави в сумі 110 тис. грн. Ще за три місяці він уклав угоду з військовим прокурором Донецького гарнізону А. Коцюбою, де було визначене узгоджене сторонами покарання — 17 тис. грн штрафу без позбавлення права працювати в правоохоронних органах. Суд угоду затвердив.

У вироках з угодою про визнання винуватості зазвичай дуже стисло розповідається про обставини, що передували скоєнню злочину. Втім, нескладно здогадатися, що у київських міліціонерів, які стали об’єктом хабара, дійсно не все було гаразд у стосунках із законом. Про це можна судити з резолютивної частини вироку, якою постановлено конфіскувати 350 тис. грн, вилучені в підсудного під час затримання. Зазвичай у таких випадках, коли визначається доля речових доказів, судді пишуть «повернути законному власникові». Адже заздалегідь ідентифіковані грошові кошти, що використовуються для проведення контрольованої передачі, можуть мати два джерела походження: або їх беруть із каси того правоохоронного органу, який проводить операцію, або їх надає заявник. Тож конфісковані вони можуть бути лише в заявника й лише в тому разі, коли він не є їх законним власником. Але не варто дивуватися: на війні як на війні, а вона часом закручує такі сюжети, які й не снилися Агаті Крісті. Справжні герої можуть у вільний від стрілянини час підробляти контрабандою, патріотично налаштовані контрабандисти можуть активно підтримувати волонтерський рух, а «робін гудів» там розвелося стільки, що від них уже й проходу немає.

Капітан безпеки вирішував земельні питання

Якщо говорити про вироки, ухвалені за злочини, скоєні співробітниками СБУ вже в постреволюційні часи, то їх всього два. Про перший ми щойно розповіли, другий було винесено 8 серпня 2016 року Рівненським міським судом. Підсудний — старший оперуповноважений відділу контррозвідувального захисту економіки Управління СБУ в Рівненській області. Він також уклав із військовим прокурором угоду про визнання винуватості, а тому текст вердикту містить порівняно куцу інформацію. Відомо, що цей службовець систематично «доїв» одну з місцевих мереж газових заправних станцій і, за підрахунками слідчого прокуратури, надоїв з її керівника 20 тис. грн і 400 л газу у вигляді талонів. Як сказано в тексті вироку, за створення сприятливих умов під час ведення господарської діяльності, тобто невчинення контролю, непроведення перевірок й таке інше. Опера було викрито 31 березня, а його дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України, у якій ідеться про одержання неправомірної вигоди без обтяжуючих обставин. В ході нетривалого слідства він погодився на штраф у сумі 20 тис. 400 грн, і суд затвердив угоду.

Щодо третього за ліком вироку, то в цьому разі важко сказати, коли саме було скоєно злочин — до революції чи після. Підсудний у провадженні — оперуповноважений УСБУ в Хмельницькій області, капітан безпеки — в силу певних обставин мав якийсь вплив на керівництво тамтешнього Головного управління Держгеокадастру, а тому досить жваво вирішував бізнесменам різні земельні питання. Його спіймали 9 липня 2015 року після того, як він одержав 5 тис. дол. за виділення у приватну власність двох ділянок сільськогосподарського призначення: одну площею 2 га в Кам’янець-Подільському районі на території Національного природного парку «Подільські товтри», другу — 45 га — у Старокостянтинівському районі.

21 грудня 2015 року він уклав із прокурором військової прокуратури Хмельницького гарнізону угоду про визнання винуватості, яка того ж дня була затверджена вироком Хмельницького міськрайонного суду, і одержав покарання у виді 25 тис. 500 грн штрафу. Поки цей офіцер перебував під слідством, прокурори умовили його зізнатися ще в одному злочині. Зокрема в тому, що в липні 2013 року він одержав від засновника сільськогосподарського ТОВ «Промінь» 240 тис. грн за вирішення питання про виділення йому земельних ділянок у Старосинявському районі. 20 травня 2016 року, також унаслідок затвердження аналогічної угоди, він був засуджений тим самим судом за тою ж статтею (369² ККУ) до штрафу в сумі 22 тис. 100 грн.

«Божевільний» куратор військового заводу

Найдавніший за часовими рамками злочин цієї категорії висвітлено в тексті вироку Дарницького районного суду Києва від 6 квітня 2016 року. В цьому випадку на лаву підсудних сів старший оперуповноважений Управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки СБУ, майор, який здійснював оперативне забезпечення Державного підприємства Міністерства оборони України «Київський ремонтний завод «Радіан». Тобто був його куратором, або, як кажуть у народі, «особістом». У 2009 році він накопав інформацію про те, що керівництво цього підприємства причетне до розкрадань ввіреного йому майна, а потім, як Остап Бендер, запропонував директору заводу «купити» в нього папочку з компроматом всього-на-всього за 10 тис. дол. Але директор порахував, що йому дешевше буде розповісти про все співробітникам Управління внутрішньої безпеки, які організували оперативну комбінацію, і 20 квітня 2010 року зловмисник був затриманий одразу ж після одержання першої половини хабара в сумі 40 тис. грн.

Після викриття «на гарячому» майор в усьому зізнався, й ухвалою військового суду Київського гарнізону йому було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на гауптвахті Центрального управління Військової служби правопорядку по м. Києву. Але там хабарник несподівано почав виявляти ознаки душевної хвороби, внаслідок чого був поміщений до психіатричної лікарні, звідки за місяць був виписаний з огляду на явне покращення здоров’я. Але знову до в’язниці його вже не посадили, й до самого ухвалення вироку він перебував на підписці про не виїзд. У вересні того ж року його звільнили з СБУ з цілком нейтральним формулюванням — «за станом здоров’я».

На суді майор відмовився від усіх своїх зізнавальних показань, заявивши, що давав їх під впливом сильнодіючих транквілізуючих, седативних і снодійних препаратів. Слідство у справі тягнулося цілих шість років, але врешті-решт суд визнав його винним в одержанні хабара (ст. 368 ККУ) і призначив покарання у виді трьох років умовного позбавлення волі з іспитовим строком два роки.

Опер відсидів строк, так і не дочекавшись вироку

Черговий наш герой — старший оперуповноважений відділу контррозвідувального захисту економіки УСБУ у Вінницькій області, майор безпеки. На початку 2011 року йому впало в око таке собі ТОВ «Агросоюз-Поділля», яке було розташоване в місті Хмільнику і продавало хімічні засоби захисту рослин. Звідкись опер дістав інформацію про те, що його директор, користуючись покровительством начальника місцевої міліції та керівників профільних підрозділів райдержадміністрації, реалізує підприємствам агарного сектору контрабандні препарати. Доповівши про це керівництву, він отримав добро на оперативну розробку, в липні 2012 року одержав ухвалу Апеляційного суду Вінницької області про дозвіл на виїмку документів, а в жовтні того ж року влаштував на офіс фірми наліт, який у народі звично зветься «маски-шоу».

Вилучивши повний лантух потрібних і непотрібних документів, майор через юриста цього ТОВ невдовзі почав переговори з його директором. Обіцяв, якщо йому дадуть «на лапу» 30 тис. дол., повернути всю документацію, без якої практично була паралізована вся господарсько-договірна робота фірми. А як не дадуть, то, мовляв, почне кримінальне переслідування за ст. 321 ККУ (незаконне придбання і збут отруйних чи сильнодіючих речовин), внаслідок чого директора можуть засудити до восьми років позбавлення волі. Бізнесмен, отримавши таку пропозицію, порадився зі своїм давнім знайомим пенсіонером, який колись працював у КДБ, а потім прийшов із заявою до Управління внутрішньої безпеки цього відомства. А 21 липня 2013 року хабарника було затримано одразу ж після одержання заздалегідь помічених купюр.

Викритому майору повідомили про підозру за ч. 2 ст. 368 ККУ, і суд визначив йому запобіжний захід у виді тримання під вартою. Там він і просидів рівно три роки, поки йшло досудове й судове слідство. Більше тримати його в ув’язненні забороняв закон: оскільки мінімальна санкція цієї статті становила шість років позбавлення волі, а опер, відсидівши половину цього строку в умовах слідчого ізолятору, але так і не дочекавшись вироку, мав бути звільнений згідно з так званим законом Савченко. Тому 22 липня 2016 року його й випустили з в’язниці на підписку про невиїзд. А менш ніж за місяць, 12 серпня 2016 року, Хмільницький районний суд Вінницької області нарешті виніс обвинувальний вердикт колишньому оперу: п’ять років умовного позбавлення волі з іспитовим строком три роки.

Як виправдали слідчого

Єдиний у цьому переліку виправдувальний вирок було ухвалено 28 березня 2016 року Октябрським районним судом Полтави слідчому слідчого відділу УСБУ в Харківській області. У червні 2012 року йому доручили розслідувати справу чоловіка, затриманого за контрабанду наркотиків. Згідно з версією слідства, старший лейтенант юстиції дозволив підслідному зателефонувати своєму товаришеві, а той хутко приїхав під будівлю УСБУ вирішувати питання. Зустрівшись у парку, він передав офіцеру 1000 дол. за те, що він сьогодні ж випустить контрабандиста на підписку про невиїзд, і пообіцяв за кілька днів передати ще 2000 дол. за те, що той розслідуватиме справу так, щоб його другові дали умовне покарання.

Слідчий свою обіцянку виконав і випустив зловмисника, та коли «рішала» передав йому решту грошей, молодого чекіста одразу ж затримали співробітники УБОЗ ГУМВС України в Харківській області, які діяли під керівництвом прокуратури. Спійманий на гарячому співробітник СБУ дуже швидко в усьому зізнався, та коли його теж випустили на підписку про невиїзд, почав усе заперечувати й заявив, що гроші йому підкинули. Судячи з тексту вироку, аргументи сторони захисту виглядали дуже непереконливо й нагадували казку про білого бичка. Ну а щодо судді Олександра Струкова, то він не дуже-то й намагався спростувати аргументи сторони обвинувачення, натомість вельми докладно обґрунтував, що в цьому випадку з боку прокуратури та УБОЗу мала місце провокація злочину. А формальним приводом для виправдання стала непримітна деталь, на яку за інших обставин він навряд чи звернув би увагу. Річ у тім, що, починаючи розслідування, слідчий прокуратури чи то забув винести постанову про прийняття кримінальної справи до свого провадження, чи то забув підшити її до матеріалів. Це й дало судді підставу для того, щоб визнати всі докази в цьому провадження неналежними, оскільки вони були зібрані не уповноваженою на їх збирання особою.

Апеляційний суд Полтавської області залишив цей вирок без змін.