Справа про хабар та земельні махінації завершилася виправданням, або Прокурора на мило

Поки публіка тішиться наданою електронним декларуванням можливістю зазирнути в гаманці чиновників, ці самі чиновники демонструють, що вони можуть успішно уникнути покарання за отримання неправомірної вигоди навіть у тих випадках, коли факт незаконного збагачення у формі одержання хабара є очевидним. Так, 25 жовтня Вільнянський районний суд Запорізької області виправдав колишнього першого заступника голови тамтешньої райдержадміністрації Андрія Сосюру, якому було пред’явлене обвинувачення саме такого характеру. Причому не варто нарікати на продажність судової системи — якраз у цьому випадку суддя Наталія Галянчук діяла у відведених їй межах закону. Зате прокуратура, представляючи сторону обвинувачення, зробила усе, щоб вирок вийшов саме таким, а не іншим.

Земельна оборудка: 10 тис. дол. за 1 га на березі Дніпра

Обвинувачуваний Андрій Сосюра обіймав посаду заступника голови райдержадміністрації ще з вересня 2012 року, а після зміни влади не лише зберіг своє місце, а й отримав підвищення, ставши в липні 2014-го першим заступником. Але якійсь дуже впливовій у тому краї персоні захотілося звільнити це місце для більш лояльної собі людини, через що й була проведена операція з дискредитації та усунення невгодного чиновника. Вона почалася не пізніше грудня 2013 року з підбору кандидата на роль агента-провокатора з числа осіб, ухожих до кабінету першого заступника голови РДА. Десь із того часу Сосюрі почав систематично набридати один його знайомий, котрому заманулося зайнятися сільським господарством. Ми його умовно назвемо фермером, хоча, судячи зі способу життя цього молодого чоловіка, насправді йому фермерувати хотілося, як балерині жнивувати.

Отже цей бізнесмен випрошував одну ділянку землі, яку приглядів собі у прибережній зоні затоки Дніпра, і для цього зазивав чиновника разом із дружиною то до кафе, то до себе додому. Але ділянка ця, як виявилося, належала до категорії земель державної власності, що розташовані поза межами населених пунктів, а за нашими законами це означає, що виділення такої землі у власність чи користування перебуває поза компетенцією чиновників райдержадміністрації і для цього слід звертатися до Головного управління Держземагентства в Запорізькій області як незалежного від місцевої влади територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади. Сосюра так усе й пояснив, але фермер усе ніяк не вгамовувався, умовляючи поговорити з ким треба, домовитися й посприяти. Вигадав навіть, що старається не для себе, а для одного грошовитого дядька на прізвисько Інтурист, у якого грошей хоч греблю гати і який за клаптик придніпровської землі готовий озолотити всіх. І нарешті умовив.

Це сталося десь у квітні 2014-го, але Сосюра попросив почекати, доки пройдуть вибори президента України й «устаканиться» вертикаль влади, а 17 червня 2014 року нарешті сказав, що за 1 га облюбованої ним землі треба буде за все про все дати 10 тис. дол. Почувши це, фермер зробив вигляд, ніби згоден, а потім чимдуж побіг до ГУМВС України в Запорізькій області, де оперуповноважений ДСБЕЗ прийняв у нього заяву про вимагання хабара. Того ж дня відомості про цю подію з попередньою кваліфікацією ст. 368 ККУ (одержання неправомірної вигоди) були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 17 липня начальник відповідного відділу обласної прокуратури виніс постанову про проведення негласної слідчої розшукової дії у виді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, а 18 липня слідчий суддя Апеляційного суду Запорізької області постановив таємну ухвалу щодо прослуховування телефону Сосюри і його прихованої відеозйомки.

Перекваліфікація обвинувачення

Переговори між Сосюрою та фермером велися ще кілька місяців, і поки тривала деталізація умов оборудки, сума все зменшувалась і зменшувалась, аж поки не зійшлися на 1500 дол., причому фермер для цього надав оперативникам гроші зі своїх власних заощаджень. Очевидно, щоби потім на судовому процесі виступати у статусі потерпілого, а не свідка. Сама передача відбулася 9 вересня 2014 року у службовому кабінеті Сосюри, і одразу ж після її завершення співробітники міліції провели там обшук, у ході якого зловмисник добровільно видав одержані від фермера 1500 дол.

Викритий чиновник дав показання, що фермер позичив йому гроші й не спитав, коли віддасть, оскільки був йому вдячний за те, що він часто консультував його щодо земельних питань. Тобто розповідав, скільки офіційних та неофіційних платежів треба надати керівництву Держземагентства за те, щоби отримати земельну ділянку на березі Дніпра. Але особисто він гроші нікому не заносив і заносити не збирався. Запобіжним заходом йому було обрано особисте зобов’язання.

Попри те, що Сосюра своєї вини не визнав і обрав непогану позицію для захисту, він усе-таки вирішив залишити своє місце й невдовзі звільнився з посади з цілком пристойним формулюванням — за згодою сторін, тобто у зв’язку зі скороченням штату. Таким чином, мети операції було досягнуто, замовлення виконано і вже прокуратуру мало цікавило питання про те, щоби довести справу спійманого на корупції чиновника до логічного завершення, тобто до обвинувального вироку з належним покаранням. І те, що зловмисника було спровоковано, ролі не грає, оскільки за нашими законами факт провокації хабара не виключає кримінальної відповідальності за його одержання. А відтак кримінальне провадження тихим ходом пішло до розвалу.

Першою ознакою цього було те, що досудове розслідування чомусь проводила міліція, тобто слідче управління ГУМВС, хоча зазвичай справи такого ґатунку прокуратура забирає собі. Хоча процесуальне керівництво однаково здійснював прокурор. Другою ознакою була перекваліфікація. Ст. 368 Кримінального кодексу тут явно не підходила, оскільки землевідвід тієї самої ділянки землі дійсно не входив до компетенції першого заступника голови райдержадміністрації. У таких випадках зазвичай діяння перекваліфіковують на шахрайство, поєднане із зловживанням службовим становищем, — ст. 190 і 364 ККУ. Але слідчий за згодою прокурора чомусь інкримінував зловмиснику набагато м’якішу комбінацію у виді шахрайства, поєднаного з підбурюванням до давання хабара, — ст. 190 і 369 ККУ. Таке обвинувачення личило би підсудному, якби він був, скажімо, офіціантом ресторану, слюсарем автомайстерні чи масажистом сауни, тобто приватною особою, чиїми постійними клієнтами могли бути місцеві можновладці. Але Сосюра був першим заступником голови райдержадміністрації, часто спілкувався з чиновниками Держземагентства зі службових питань, а відтак мав більше можливостей поговорити, домовитись і посприяти. Але вийшло так, як сказав прокурор, який 10 червня 2016 року затвердив обвинувальний акт.

Як написала в тексті вироку суддя Галянчук, обвинувачення ґрунтувалося на таких доказах. Перший пункт — показання потерпілого, другий — покази свідків, третій — протокол обшуку кабінету, четвертий — матеріали негласних слідчих дій. Розповідь про них почнемо з другого. По ньому вийшов логічний нуль, оскільки свідки з числа працівників райдержадміністрації та Держземагентства про оборудки Сосюри з фермером нічого конкретного сказати не могли, бо ті, з цілком зрозумілих причин, своїми таємницями з ними не ділилися. Щодо третього пункту, стосовно вилучених у нього в ході обшуку грошей, то підсудний пояснив, що попросив у фермера дати йому їх у борг, а той, мовляв, як старий добрий знайомий не відмовив йому в такій дрібниці. Потерпілий це, звичайно, заперечував і наполягав на тому, що насправді ці гроші були призначені для підкупу земельних чиновників. Суддя не знайшла в показаннях фермера жодних серйозних суперечностей, але написала, що на підставі одних лише його показань, не підкріплених іншими доказами, вона не вправі визнати Сосюру винним в інкримінованих йому злочинах. Це і є пояснення причини фіаско першого пункту. Найвагомішими доказами могли би стати матеріали негласних слідчих дій, а саме стенограми прослуховування телефонних розмов і прихований відеозапис переговорів із фермером. І ось на цьому, четвертому за ліком пункті, треба зупинитися окремо, оскільки проблема, пов’язана з легалізацією здобутих розвідувальними способами доказів, характерна не для однієї лише справи Сосюри.

Виправдувальний вирок спричинило саботування прокурором розсекречування розвідницьких даних

В нашу епоху, як відомо, функція Феміди полягає не в тому, щоби встановлювати істину у справі, а в тому, щоби оцінювати на шальках терезів вагомість наданих сторонами доказів, і перш ніж приступати до їх оцінки, суддя має перевірити належність і допустимість доказів. Особливо це стосується кримінального судочинства, а якщо надані стороною обвинувачення докази були одержані в ході проведення оперативно-розшукових заходів, то судді необхідно переконатися в тому, що ці заходи проводилися на законних підставах.

Такі делікатні негласні слідчі дії, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж і відео- та аудіоконтроль особи проводяться з дозволу апеляційного суду того чи іншого регіону, слідчий суддя якого постановляє відповідну ухвалу. Для того щоби суддя був певен у тому, що прослуховування чи стеження здійснювалося в рамках закону, до матеріалів кримінального провадження має бути долучена постанова суду про її проведення. З точки зору ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України це називається відкриттям матеріалів, без чого суд не має права допустити відомості, що містяться в них як докази, і тоді всі результати «шпигунства» підуть коту під хвіст.

А тепер найважливіший момент: коли прокурор хоче, щоби судовий процес завершився виправдувальним вироком, він навмисне не долучає ухвалу апеляційного суду, а потім, прикидаючись дурником, торочить про те, що вона є секретним документом і розголошенню не підлягає. Оскільки подібний фокус уже не вперше трапляється у провадженнях такого роду, суддя Наталія Галянчук не полінувалася дати розлоге тлумачення цієї ситуації. Для цього вона послалася на Інструкцію про організацію проведення негласних слідчих розшукових дій та використання їхніх результатів у кримінальному провадженні, затверджену 16 листопада 2012 року спільним наказом низки відомств, серед яких, зокрема, ГПУ, СБУ і МВС.

Відповідно до її положень, інформація про зловмисника, щодо якого проводиться оперативна розробка, є таємною, тож усі документи, які містять таку інформацію, зокрема й ухвала слідчого судді апеляційного суду, підлягають засекречуванню шляхом накладання на них грифу таємності. Але після того як оперативна комбінація була завершена й відомча прес-служба повідомила про викриття хабарника, ті з документів, які в подальшому будуть необхідними для судового процесу, підлягають розсекречуванню. І робити це має ніхто інший, як прокурор, котрий здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, і його рішення про це оформлюється відповідною постановою.

В цьому ж випадку прокурор такого розсекречування не здійснив, ухвала апеляційного суду надана не була, а тому суддя Галянчук із чистою совістю написала, що надані стороною обвинувачення матеріали не сприймаються судом як належні й допустимі докази, оскільки йому невідомо, чи дозволяв насправді Апеляційний суд Запорізької області проводити негласні дії, а якщо дозволяв, то які саме, в яких межах і на який термін. А раз так, то підсудного Андрія Сосюру визнати невинним і виправдати у зв’язку з недоведеністю наявності в його діянні складу злочинів. Вилучені в нього 1500 дол., які були предметом злочину, ухвалено повернути фермеру як законному їх власнику.

Отже висновок напрошується сам собою: в державі можуть ухвалюватися досконалі антикорупційні закони, і закон про систему електронного декларування не найгірший із них, але якщо прокурори будуть таким ось чином і надалі «вмикати дурня», то користі від них буде мало.