Блокада Донбасу: економіка важливіша за політику

15 березня о 13.00 за рішенням Ради національної безпеки України введено тимчасове повне припинення транспортного сполучення з непідконтрольними територіями Донбасу, тобто офіційно перекриваються залізничні й автомобільні дороги. Тимчасовість цього рішення прив'язана до реалізації пунктів 1–2 Комплексу заходів із виконання Мінських угод дворічної давнини — це припинення вогню і відведення важкого озброєння. Крім того, продекларовано повернення під українську юрисдикцію захоплених в ДНР і ЛНР підприємств.

Глава МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що розбиратиметься в ситуації, хоча дії українського керівництва суперечать не лише попереднім заявам, а й «здоровому глузду і людській совісті», що можна вважати офіційною московською позицією.

Саме час поговорити про «здоровий глузд», а про «людську совість» нехай розмірковують політики. Потужна радянська промисловість, що дісталася Україні, давно передана в приватні руки, і питання про її підтримку в діючому стані або реанімацію стосується насамперед її власників.

З 1 березня під «зовнішнє управління» на Донбасі потрапили 43 українських підприємства. Представники власників цих підприємств заявляють, що податки вони завжди платили Україні, а сьогодні така можливість повністю втрачена, крім того, вугілля, що видобувається в Донбасі, постачається на українські теплоелектростанції, і нинішні дії поставили на цих постачаннях хрест.

Українська теплова генерація представлена ​​шістьма основними компаніями, п'ять з яких теж приватні. І лише дивом не приватизована в 2013 році «Центренерго» досі не може знайти покупця. Власники мають самі розбиратися з логістикою, цінами та умовами постачань — саме в цьому сенс приватного бізнесу, яким би великим або дрібним він не був. Вугілля і газ можна купувати деінде, нехай власники енергетики та хімічної промисловості самостійно думають про це і виходять зі своїх ресурсів і можливостей. Залишимо обридлу газову тему і поговоримо трохи про вугільні проблеми.

У світі три десятки країн, що мають тверді показники видобутку та експорту-імпорту вугілля. Його на нашій планеті видобувається близько 7 млрд тонн щорічно, причому чотири країни дають 75% всього видобутку: Китай, який видобуває половину, США — 14% та Індія з Австралією, які видобувають решту. ЄС і Росія — на п'ятому і шостому місці. Китай видобуває вугілля для власних потреб, головні експортери — Індія і Австралія, на третьому місці з кратним відривом Росія. Китай — головний імпортер вугілля у світі, яке необхідне здебільшого для електростанцій. У всьому світі видобуток палива шахтним способом знижується, шахти закриваються через високу частку ручної праці, нерентабельну реконструкцію і високу смертність гірників.

Донецький вугільний басейн розташований і в Ростовській області РФ, і практично всі шахти там закриті. Дві третини російського палива видобувається відкритим способом, а шахтний видобуток залишається відлунням «совка». До останнього часу на українські електростанції завозили саме це вугілля, головний складник якого — ціна і налагоджена з радянських часів схема постачань.

Індія з кожним роком нарощує обсяги видобутку, а Австралія — ​​зменшує через зниження попиту. У Штатах теж різко знижуються обсяги видобутку, електростанції, які використовують вугілля, стають нерентабельними й не здатні конкурувати з тими, які використовують газ, а їхні вугільні запаси на другому місці в світі й поступаються лише Росії. Американці розраховують взагалі не використовувати понад 10% свого розвіданого палива. Відкриті родовища всі вироблені, а підземні потребують набагато більших інвестицій у капітального ремонту. Модернізація підвищить собівартість продукції, що спричинить подорожчання електроенергії, тож енергетики змушені переходити на газ, щоб не втратити споживачів.

Чому такі елементарні думки й факти зрозумілі в усьому світі, але ігноруються на батьківщині — залишається загадкою. Нехай цю головоломку вирішують власники українських шахт і електростанцій, а держава виконує роль контролера і генератора економічних змін.

Проблеми у власників металургійних підприємств будуть серйознішими. Як на підконтрольній українській території, так і в ЛНР-ДНР на цих підприємствах працюють і отримують зарплати десятки тисяч українських громадян. Дефіцит коксу, металургійної сировини через зупинку Авдіївського коксохімзаводу («Метінвест») призведе до зупинки Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча («Метінвест») з очікуваною валютною виручкою 1,2 млрд дол. і Дніпровського металургійного комбінату (ІСД) з очікуваною виручкою 0,83 млрд дол. Планована валютна виручка заводів, що розташовані на непідконтрольній Україні території, становить 1,5 млрд дол . Але заводи на сьогодні зупинені й можуть ніколи не запуститися.

У світі двома головними виробниками коксу вважаються США і Росія, остання підняла свої відпускні ціни на 37%. Основний конкурент з Авдіївки продукцію не випускає. Уже сьогодні металургійні комбінати, що належать СКМ, в Маріуполі та Запоріжжі почали відчувати жорсткий дефіцит коксу. Все це знову-таки свідчить про зміну умов для власників металургійних підприємств і радикальні зміни, що торкнуться звичайних громадян.

Питання реєстрації підприємств в Україні не ідеологічне, а економічне. Вся металургія орієнтована тільки на експорт, тоді як у фейкових республік ніхто в світі ніколи нічого не купить. Росії не потрібне ані вугілля, ані метал з окупованого Донбасу — звідти активно вивозиться лише металобрухт, на який і буде порізано зупинені вугільні та металургійні підприємства.

За розрахунками профільної асоціації гірничо-металургійного комплексу «Укрметалургпром», сумарні наслідки торгової блокади будуть наступними: надходження валютної виручки в Україну знизиться на 3,5 млрд дол., буде втрачено до 75 тис. робочих місць, бюджет недоотримає близько 3,57 млрд грн (140 млн дол.), перевезення вантажів залізницею впаде на 29 млн тонн, а перевалка в портах — на 6,3 млн тонн.

Населення Донецької та Луганської областей до початку війни становило 6,5 млн осіб. Частина території обох областей досі перебуває під контролем України. Ще 1,5 млн осіб залишили самопроголошені республіки. На непідконтрольній території досі проживає 1,5–2 млн осіб. Є кілька джерел їх існування: деякі збережені працюючі підприємства, натуральне господарство, гроші з Росії та тіньові схеми, по яких завдано вирішального удару. Дике поле, яким був Донбас, з часом повернеться до свого споконвічного стану.

Україна має дуже сильного опонента, але потрібно визначитися, що ми робимо — будуємо майбутнє або реанімуємо минуле. Віджатий Росією Крим визнали шість країн у світі, які соромно перелічувати. Ідея Новоросії, що виникла після Криму, здохла самостійно. Нам залишається визнати війну, що йде на сході країни, і припинити імітувати історичне добросусідство. Євродеградацію замінити на євроінтеграційний шлях, адже ми не маємо жодного способу захистити себе від агресії, окрім як у союзі із Заходом.