Гоп-стоп — і в депутатах

Соцмережі сколихнула заява народного депутата України від «Народного фронту» Євгена Дейдея про те, що таких, як народний депутат Ігор Луценко, він разом з якимись «бійцями» буде «виховувати» бітами на виході з Верховної Ради.

Бо, виявляється, на відміну від нього, пропахлого порохом бойового командира, Ігор Луценко — це «популист, косящий под АТОшника», який дозволяє собі сумніватись у винятковій чесності та патріотизмі підлеглих Арсена Борисовича Авакова. «За это нужно карать! Причем жёстко!» — пише Дейдей, який так і не спромігся отримати освіту бодай у межах шкільного курсу та вивчити українську мову. 

Зрозуміло, що після такої ескапади захотілось поближче познайомитися з біографією прославленого полководця, яким, безсумнівно, є народний депутат України Євген Дейдей, що пройшов до Верховної Ради за партійним списком «Народного фронту»: довідатись, де саме він воював, коли склав військову присягу, що саме примушує його не розставатися з польовою камуфляжною формою навіть у залі сесійних засідань українського парламенту.

На жаль, інформації про славетний бойовий шлях Євгена Сергійовича (не кажучи вже про дату та обставини складання ним військової присяги) у відкритих джерелах немає зовсім. Також відсутні й будь-які біографічні відомості щодо народного обранця — лише дата народження і наявність дружини. Щоправда, близькі до «Народного фронту» інтернет-ресурси повідомляють, що Дейдей до Революції гідності жив у Одесі, маючи освіту політолога, служив слідчим у Суворовському райвідділі міліції і одночасно захоплювався боротьбою зі злочинною владою в лавах партії «Свобода».

Оскільки освіта за фахом «політологія» аж ніяк не надає можливості працювати слідчим, а служба в правоохоронних органах несумісна з членством у політичних партіях, авторові цих рядків довелося докласти деяких зусиль, щоби встановити справжню біографію полководця.

Як виявилось, жив Дейдей не в Одесі, а в м. Рені. Хоча в Суворовському райвідділі йому справді доводилося бувати — але виключно в наручниках. Дейдей не служив у лавах Збройних сил чи інших військових формувань, оскільки з 2013 року й до цього дня переховується від органів кримінально-виправної системи, адже був засуджений за розбій до п’яти років позбавлення волі. А у Верховну Раду наш герой потрапив по підроблених документах завдяки широкій душі Арсена Авакова. Абсолютно безкоштовно й лише з поваги до кримінальних нахилів Дейдея у вересні 2014 року з оперативно-облікової картотеки МВС України було вилучено інформацію про затримання, притягнення до кримінальної відповідальності та засудження вироком Суворовського районного суду Одеси нинішнього члена Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Євгена Сергійовича Дейдея.

Етапи великого шляху

Виховний засіб, який Дейдей обрав для Ігоря Луценка, — тобто бейсбольна біта — видається дивним лише на перший погляд. Цей суто бандитський інструмент розправи (нагадаю, що саме бітами в Слов’янську був забитий до смерті журналіст Ігор Александров) найбільше пасує постаті дрібного гоп-стопника з м. Рені Одеської області, яким, власне, і є Дейдей.

У цьому нескладно переконатись, зазирнувши в Єдиний державний реєстр судових рішень, де міститься вирок Суворовського районного суду Одеси від 23 березня 2012 року 1527/1-721/11.

ОСОБА_3, про яку йдеться у вироку, — це і є нинішній народний депутат України Євген Сергійович Дейдей, ОСОБА_4 — це його бойовий побратим Ляховольський Олексій Юрійович, який зараз нужденно працює на посаді помічника-консультанта народного депутата України Євгена Дейдея. З повним текстом судових рішень зі справи Дейдея, включно з особистою інформацію, можна ознайомитись у персональному блозі автора цих рядків.

Так от, 11 лютого 2011 року Слідчим відділом Хаджибеєвського відділу міліції Суворовського РВ ГУ МВС України в Одеській області була порушена кримінальна справа №072011-00043 щодо Дейдея Євгена Сергійовича, 12.07.1987 року народження, за ознаками злочину, передбаченого ст. 187 ч. 2 КК України («розбій»). Того ж дня Дейдей був затриманий і доправлений до ізолятора тимчасового тримання.

Вісім днів по тому Дейдей вийшов під підписку про невиїзд — слід думати, що далася взнаки заможність його батьків, які є засновниками та керівниками товариства з обмеженою відповідальністю «ТДН», що займається виробництвом верхнього одягу. До речі, сам Дейдей працював, звісно ж, не слідчим міліції, а значився заступником директора в професійно-технічному навчальному закладі «Майстер», яке було відкрито при батьківській фірмі в м. Рені.

Втім, заступником директора Дейдей був суто номінально, а справжньою його «роботою» були розбійні напади на громадян в компанії з побратимом по кримінальному ремеслу Ляховольським Олексієм Юрійовичем, 29.03.1988 року народження. Бейсбольної біти на той час у Дейдея ще не було, тому він нелегально придбав мисливську рушницю марки ТОЗ, яку перетворив на обріз, і прикладом бив своїх жертв по голові. А для Ляховольського Дейдей придбав газо-шумовий пістолет марки IWG, SUPER, P9, який видавав соратнику при заступанні на бойове чергування.

Слід думати, що розбоєм Дейдей та Ляховольський промишляли досить тривалий час — погодьмось, для того, щоб окупити придбання зброї, треба працювати й працювати. А згубила майбутніх законотворців жадібність: у ніч з 2 на 3 лютого 2012 року вони вчинили в Одесі три розбійних напади поспіль й Ляховольський був затриманий нарядом міліції безпосередньо на місці останнього злочину. Дейдею вдалось втекти, але ненадовго — доки в Україні не почались «поліцейські реформи», міліція працювала досить ефективно. За тиждень у м. Рені був затриманий і Дейдей.

Процитую опис одного з епізодів славного бойового шляху полководця Дейдея, зафіксований у вироку Суворовського районного суду Одеси від 23 березня 2012 року в кримінальній справі 1527/1-721/11:

Дейдей і Ляховольський наздогнали Трандасір А. М. і Трандасір С. В. і, погрожуючи застосуванням обрізу мисливської рушниці та пістолетом, зажадали від останніх передати їм майно, на що потерпілі відповіли відмовою. Після чого, почувши відмову потерпілих, Дейдей застосував до них насильство, небезпечне для життя й здоров’я, яке полягало в нанесенні удару прикладом обрізу рушниці по голові Трандасір С. В., від чого вона впала на землю й знепритомніла. У подальшому, продовжуючи свої злочинні дії, Дейдей наніс удар прикладом обрізу по обличчю Трандасір А. М., від якого він упав на землю. Далі Дейдей і Ляховольський продовжили наносити Трандасіру А. М., який лежав на землі, удари прикладом обрізу рушниці й прикладом пістолета в область голови. Після того, як Дейдей і Ляховольський припинили наносити удари Трандасір А. М., останній підвівся з землі і в цей момент Дейдей Є. С. зняв з нього дублянку та почав її обшукувати, після чого Ляховольський знову наніс удар пістолетом по голові Трандасіру А. М., від чого останній упав на землю. Подавивши волю потерпілих до опору й довівши їх до безпорадного стану, Дейдей і Ляховольський нанесли приблизно 10 (десять) ударів ногами по тілу Трандасір А. М.

Після цього Дейдей заволодів мобільним телефоном марки «Нокіа», що належав Трандасір А. М., вартістю 1000 грн з сім-картою «Лайф» вартістю 15 грн, на рахунку якої були 35 грн, а разом на загальну суму 1050 грн. Під час нанесення Дейдеєм і Ляховольським ударів по тілу Трандасір А. М., Трандасір С. В. прийшла до тями й намагалась викликати допомогу, зателефонувавши своєму синові Трандасір В. А. У цей момент Дейдей з метою заволодіння чужим майном вихопив у Трандасір С. В. сумку, що не становить матеріальної цінності, у якій був гаманець вартістю 180 грн, всередині якого були гроші в розмірі 150 грн, тим самим спричинивши потерпілій шкоду на загальну суму 330 грн, потім завдав їй удару ногою по тілу. Після чого Дейдей разом із Ляховольським зникли з місця злочину з чужим майном, розпорядившись ним на свій розсуд.

Вирок суду містить опис трьох подібних епізодів. Пограбувавши подружжя Трандасір десь о 23 годині 2 лютого 2011 року в 1-му Студентському провулку в Одесі, майбутній народний депутат України та його майбутній помічник-консультант півгодини по тому на розі вул. Краснослобідської та Я. Гордієнка напали на громадян Хмурого та Сакала й відібрали в Хмурого мобільний телефон марки «Самсунг» вартістю 200 грн. Обчистивши кишені жертви, Ляховольський наніс удар пістолетом по обличчю Хмурому, від чого потерпілий впав на землю і знепритомнів. 

Зі Студентського провулку Дейдей та Ляховольський рушили на вулицю Островського, де біля будинку №3 напали на двох чоловіків, Сивоплясова й Шевчука, та жінку на прізвище Рудьковська. Після того як нинішній помічник-консультант народного депутата Ляховольський вдарив Шевчука прикладом пістолета по голові, Шевчук втратив свідомість. А в цей час Дейдей бив прикладом обрізу (мабуть, народний обранець досі шкодує, що в нього тоді не було з собою бейсбольної біти) в обличчя Сивоплясова. У цей момент бандитів помітив наряд міліції, що проходив неподалік, Дейдею вдалось втекти, а Ляховольський був затриманий.

Втім, суд поставився до розбійників дуже гуманно — вони хоча й були засуджені до п’яти років позбавлення волі кожному, але з відстроченням виконання вироку на три роки. Суд це мотивував, зокрема, тим, що:

Дейдей є особою раніше не судимою, вперше скоїв злочин і притягується до відповідальності, за місцем навчання характеризується позитивно, за місцем роботи та проживання характеризується винятково позитивно, є членом партії «Сильна Україна», де також характеризується позитивно, має на утриманні матір-пенсіонера та дружину, яка вагітна.

Читати й плакати: Дейдей, виявляється, має на утриманні матір-пенсіонера. Матір Дейдея, Дейдей-Волкова Ольга Миколаївна, є директором і засновником ТОВ «ТДН» (код ЄДРПОУ20926642), зареєстрованого за тодішнім місцем проживання Дейдея: 68800, Одеська обл., Ренійський р-н, м. Рені, вул. Шевченка, 20. А сам Дейдей числився на підприємстві своєї матері, звідкіля й приніс «винятково позитивну» характеристику. А ще, виявляється, Дейдей з молодих нігтів займається політичною діяльністю. От тільки «Сильна Україна» — це була така партія, очолювана Сергієм Тигіпком. За тиждень до винесення вироку щодо Дейдея, 17 березня 2012 року, ця партія оголосила про саморозпуск, а її членам було рекомендовано вступити в Партію регіонів.

Втім, дуже сумнівно, щоби дрібний гоп-стопник у перервах між розбійними нападами відвідував засідання партійного осередку, а в партії «Сильна Україна» пишались би подібними членами й навіть видавали позитивні характеристики для долучення до кримінальних справ. Очевидно, характеристику від регіоналів приніс до суду батько Дейдея, який був депутатом Ренійської міської ради й крутився біля «Сильної України».

До речі, щодо батька. Родина Дейдеїв слугує ілюстрацією відомого прислів’я про яблучко, яке падає неподалік яблуньки. Дейдей Сергій Якович, батько нашого героя, за три тижні до порушення кримінальної справи відносно сина сам був засуджений за шахрайство вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. З текстом вироку можна ознайомитись за оцим посиланням , а фабула справи проста, як господарське мило. Дейдей-старший, який був депутатом Ренійської міської ради та керівником виконавчого комітету Ренійської організації партії «Наша Україна», пропонував заможним громадянам за якихось 1500 дол. влаштувати рішення міськради про виділення земельних ділянок. Урешті-решт пройдисвіт був викритий і засуджений. Втім, до кримінальної справи щодо свого сина Сергій Якович приніс характеристику не від партії «Наша Україна», міську організацію якої він очолював, а від провладної «Сильної України». Напевно, сподівався розчулити суддю. І, здається, свого він домігся.

Винятковий гуманізм судді цілком вдовольнив засуджених: апеляційну скаргу вони не подавали й 9 квітня 2012 року вирок Суворовського районного суду Одеси від 23 березня 2012 року в кримінальній справі 1527/1-721/11 набрав законної сили.

З гопників — у законодавці

Впродовж іспитового терміну Дейдей та Ляховольський мали регулярно ходити відмічатись до органу кримінально-виконавчої системи за місцем проживання й усіляко демонструвати свою законослухняність. Власне, Ляховольський так і робив, тож Любашівський районний суд Одеської області, розглянувши подання старшого інспектора Любашівського РП КВІ УДПтСУ в Одеській області Боярського про звільнення від відбування покарання засудженого Ляховольського у зв’язку із закінченням іспитового строку, ухвалою від 6 квітня 2015 року в справі №507/425/15-к звільнив засудженого Ляховольського О. Ю. від призначеного йому покарання на підставі ст. 78 ч. 1 КК України. Ця ухвала суду набрала законної сили 14 квітня 2015 року та розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням.

Інакше склалася доля другого засудженого, Дейдея, який з кінця 2013 року почав переховуватись від органів кримінально-виконавчої системи. Але в розшук Дейдей не оголошений до цього дня, оскільки трапилася Революція гідності, що піднесла вгору не лише Дейдея, а і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та його вірного радника Антона Геращенка.

Ці двоє високих достойники наділені здатністю творити справжні чудеса, що й було продемонстровано на прикладі справи Дейдея.

У вересні 2014 року справа зникла з архіву Суворовського районного суду м. Одеси. Оскільки МВС України, як відомо, судами не командує, й одного лише бажання міністра вилучити справу з судового архіву замало, суддя Суворовського районного суду Одеси Сергій Миколайович Боднар виготовив постанову від 24 вересня 2014 року №523/13889/14-к, у якій зазначив, що він нібито розглянув кримінальну справу щодо Ляховольського О. Ю. та Дейдея Є. С. згідно з обвинувальним висновком, складеним 25 червня 2011 року слідчим СВ Хаджибеєвського ВМ Суворовського РВ ГУМВС України в Одеській області старшим лейтенантом міліції Хомовою І. В., та повернув кримінальну справу прокурору Суворовського району м. Одеси для проведення додаткового досудового слідства із залишенням Ляховольському О. Ю. та Дейдею Є. С. попереднього запобіжного заходу — підписки про невиїзд.

Такого ще не було в історії України: суддя «розглянув» справу, в якій за 2,5 року до того іншим суддею був винесений вирок, що набрав законної сили. Водночас ані засуджений Ляховольський, ані органи кримінально-виконавчої системи, куди Ляховольський продовжував ходити відмічатись аж до сплину іспитового строку, про це навіть гадки не мали. Як не мав гадки й суддя Любашівського райсуду Одеської області Вужиловський, який у березні 2015 року звільнив Ляховольського від відбуття покарання за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2012 року.

Суворовська райпрокуратура, отримавши наприкінці вересня 2014 року від судді Боднара матеріали архівної справи щодо Дейдея, негайно їх переправила в міліцію, де справа й зникла.

Звертає на себе увагу також та обставина, що постанова судді Боднара була виготовлена 24 вересня 2014 року, тобто на другий день після реєстрації Центральною виборчою комісією Дейдея кандидатом у народні депутати України, куди він повідомив неправдиві дані щодо себе й приховав, що відбуває іспитовий строк у зв’язку із засудженням за скоєння тяжкого злочину.

Одночасно відбулись дивні пертурбації й в оперативно-довідковій картотеці МВС України, звідки зникли відомості про притягнення до кримінальної відповідальності та засудження вироком суду Дейдея Євгена Сергійовича, 12.07.1987 року народження. Натомість у соцмережах та ЗМІ були поширені кілька фотографій засудженого Дейдея в камуфляжній формі, й цього виявилось цілком достатнім, щоб включити гоп-стопника, який переховувався від відбування покарання, під №32 до списку партії «Народний фронт» на виборах до Верховної Ради України в листопаді 2014 року та оголосити його «бойовим командиром» і учасником АТО.

Звісно, зробив це Арсен Борисович аж ніяк не з любові до верхнього одягу, який виготовляє очолюване матір’ю Дейдея ТОВ «ТДН».

Попередня злочинна влада використовувала для придушення опозиційних мітингів «тітушок», яких міліціонери набирали в спортзалах, а посвідчення народних депутатів роздавала секретаркам, водіям і стрибунам із жердиною. Нова чесна та непідкупна влада зробила висновки з помилок попередників. Тому Аваков вже влітку 2014 року почав формувати свою гвардію з кримінальників, яких озброїв і яким видав погони «правоохоронців». Не пощастило лише тричі засудженому Оніщенку, якого Аваков зробив старшим лейтенантом міліції та поставив на чолі роти патрульної служби «Торнадо», та засудженому Пугачову, який служив у цій роті «спеціалістом» — обидва зараз на лаві підсудних.

Тому в зникненні кримінальної справи засудженого Дейдея немає нічого дивного: чим він гірший за засудженого Грішіна, заради якого почистили обліково-оперативну картотеку МВС України та якому організували зміну імені та прізвища на Семена Семенченка?

Але є нюанс: засуджений Дейдей, який за фальшивими документами отримав посвідчення народного депутата України, на відміну від того ж Грішіна-Семенченка ухилявся від покладених на нього судом обов’язків впродовж іспитового строку. А це означає, що на нього зараз очікує довга дорога в казенний дім.

Оскільки іспитовий строк, встановлений для Дейдея Є. С. вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2012 року в кримінальній справі №1527/1-721/11, сплинув 24 березня 2015 року й Дейдей не звільнений судом, як його помічник-консультант Ляховольський, від відбуття покарання, він має бути затриманий і переданий органам кримінально-виконавчої системи для відбування покарання у виді п’яти років позбавлення волі. І цьому не може перешкодити ніяка депутатська недоторканність, оскільки відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про статус народного депутата України» набрання вироком законної сили є підставою для дострокового припинення повноважень народного депутата України.

Також місця позбавлення волі мають відвідати ті службові особи МВС України, які вилучили з довідково-облікової картотеки інформацію про притягнення Дейдея до кримінальної відповідальності й видали особі, засудженій за скоєння тяжкого злочину, посвідчення начальника відділу Департаменту міліції особливого призначення Міністерства внутрішніх справ України (саме так на сайті Верховної Ради зазначена попередня посада Дейдея).

Втім, це, напевно, вже буде за іншої влади, за іншого парламенту й за іншого генерального прокурора. А допоки народний депутат України Євген Сергійович Дейдей отримує від міністра Авакова нагородну зброю, є членом Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та входить до складу конкурсної комісії з обрання керівництва Державного бюро розслідувань.