Скільки протримається нинішній уряд Печерських казкарів?

Всі останні місяці, а якщо бути зовсім точним, то останні кілька років мене не залишало стійке відчуття карикатурності нинішнього уряду Порошенка-Гройсмана, бо всі реформи, за котрі вони бралися, відбувалися з якимось жахливим перебором, перегином, без найменшого натяку на логіку і здоровий глузд.

Всіма нами улюблений кіногерой товариш Саахов жартував, що він поставлений для того, щоб казку втілити в життя. Ось і вінницькі товариші не покладаючи рук працюють над тим, щоб побудувати казку наяву. Тільки вони соромляться сказати, що ці казки вийшли з-під пера великого італійського майстра — Джанні Родарі.

Взяти хоча б для прикладу історію із запровадженням абонентської плати за газові труби, побудовані за царя Гороха. Лише низький культурний рівень і містечкове нахабство природжених торгашів не дали змоги печерським мудрецям проявити самоіронію й поглянути на першоджерело їхнього нововведення — казку «Пригоди Чіполіно».

Давним-давно, понад 60 років тому, Джанні Родарі передрік наше карикатурне майбутнє:

Графиня Старша і графиня Молодша, що нижче підписалися, з поважного роду Вишеньок, стверджують, що, оскільки є власницями повітря у своєму маєтку, їх має бути визнано також і власницями всіх опадів, що випадають протягом року. Тому вони просять суд підтвердити, що кожен мешканець села мусить сплачувати їм орендну плату в сумі ста лір за простий дощ, двохсот лір за зливу з громом і блискавкою, трьохсот лір за сніг і чотирьохсот лір за град.

Вам це нічого не нагадує? З упертістю, гідною ліпшого застосування, урядові фарисеї намагалися з усією серйозністю обґрунтувати те, над чим сміється кожен, хто в дитинстві хоч раз подивився мультфільм про Чіполіно.

Новоявлена ​​комісарша пропрезидентського блоку Ірина Луценко виказала особливу винахідливість в цьому процесі. 3 квітня під час засідання погоджувальної ради в парламенті вона заявила: всі, хто скаржиться на абонплату за газ, — агенти Москви! На її думку, для абсолютної більшості споживачів ціни на газ зменшаться. Подорожчання торкнеться лише 4% населення — тих, хто має газову плиту...

От уже ніколи б не подумав, що газові плити має лише 4% населення.

Знаєте, що все це нагадує? У казці «Джельсоміно в Країні Брехунів» доволі дотепно був виведений головний друкований орган — газета «Зразковий брехун», де друкували замітки такого роду:

Абсолютно не відповідає дійсності те, що поліція нібито розшукує відомого тенора Джельсоміно. Для цього немає жодних причин, тому що Джельсоміно зовсім не зобов'язаний відповідати за шкоду, яка не була нанесена ним міському театру. Тому хто б не дізнався, де ховається Джельсоміно, хай не заявляє про це поліції, інакше він отримає суворий наганяй.

Насправді абонплата за газ була покликана вдарити по тих, хто міцно економив взимку газ і не намотав потрібні кубометри за лічильником. Адже в чому ідея лічильника? Чим менше споживаєш — тим менше платиш. Нічого не витратив — нуль заплатив.

Від такої перспективи, що наш народ почне спеціально мерзнути в холоди, щоб не платити, втратив всякий сон і апетит сеньйор Гройсман. І тоді його розумні радники підказали: зробімо так, щоб споживач газу платив навіть тоді, коли він зовсім ніякий не споживач, а навпаки. За превелике щастя мати вдома газову плиту або колонку. Заплати половину — і мерзни далі!

Ось і в казці про Чіполіно рішуче боролися з тими, хто не хотів платити абонентську плату за повітря, замість того, щоб дихати на повні груди — ухилявся... Але сеньйор Помідор суворо стежив за тим, щоб народ не хитрував:

Раз на місяць кавалер Помідор обходив сільські хати й змушував селян глибоко дихати в його присутності. По черзі він вимірював у них об'єм грудей після вдиху й видиху, потім робив підрахунок і встановлював, яку суму взяти з кожного споживача повітря. 

В інформаційній сфері карикатурність дій уряду просто зашкалює. Взяти, наприклад, нашого віце-прем'єра з гуманітарних питань В'ячеслава Кириленка, який додумався запропонувати уряду перенести день Космонавтики з 12 квітня на 19 листопада — дату польоту першого і, скоріш за все, останнього українського космонавта Леоніда Каденюка.

«Перший космонавт СРСР — Юрій Гагарін, перший космонавт відновленої української незалежності — Леонід Каденюк. Сергій Павлович Корольов — це видатний українець, сумнівів немає, але ми маємо переорієнтувати весь наш світогляд на те, що зроблено українцями для України. Тому якщо в нас сьогодні все ще День космонавтики — радянської, по суті, ми маємо звернутися до президента Петра Порошенка, щоб він видав указ про іншу дату, так, як він це зробив із Днем захисника вітчизни, якусь уявну й умовну, перенісши його з 23 лютого на 14 жовтня, створивши День захисника України», — заявив Кириленко.

Бідний В'ячеславе Анатолійовичу, як би вам поделікатніше пояснити, що Юрій Гагарін — це не просто перший космонавт СРСР, він взагалі — Перший космонавт. Найперший на цій планеті. За десятки тисяч років існування homo sapiens. Я не маю на увазі членів нашого уряду...

За всієї поваги до колишнього російського громадянина й офіцера ВПС РФ Леоніда Каденюка, який готувався стати радянським космонавтом, його політ 19 листопада 1997 року — лише втішна туристична поїздка на американському шатлі, на якому катали як пасажирів за гроші й безкоштовно усіх, кого завгодно, і в цьому немає ані краплі героїзму.

Дурні, недалекі українці Сергій Корольов і Валентин Глушко своє життя поклали на те, щоб відправити людину в космос. Виявилося — даремно. Бо вони це робили з ідеологічно шкідливих позицій. Поквапилися. Шкідники, коротше...

Давно, ще за часів Брежнєва, величезною популярністю користувався комедійний дует Володимира Винокура і Левона Оганезова. Винокур виходив до мікрофона й незворушним голосом оголошував: «Глінка. Попутна пісня. Виконується вперше!»

— Що значить вперше?! Її співають вже 150 років!

— Мною — вперше...

Професійне свято українського політика — 1 квітня — давно минуло, але наші міністри все ніяк не могли вгамуватися.

Як вишенька на торті — невгамовний міністр юстиції Петренко. Він, як і личить головному юристу уряду, виявив справжню веселість і винахідливість. «У ці дні ми відзначаємо річницю ухвалення парламентом пакету законів про декомунізацію. На виконання цих законів Мін'юст ухвалив рішення про заборону КПУ, і Україна увійшла в нову еру свого незалежного існування без тих рудиментів, які нам нав'язувалися окупаційним тоталітарним режимом. Але в законодавстві залишилося дуже багато тих актів, які ухвалювались Радянським Союзом, УРСР, Раднаркомами, Радою міністрів СРСР та іншими відомствами, які створювалися радянською системою. В українському законодавстві залишилося ще багато радянщини, яка створює бюрократію, корупцію», — констатує Петренко.

Правильно, товаришу Петренку, ставите питання. Не в брів, а в око!

Відкриває наш хіт-парад оскаженілої радянщини указ президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» і закон СРСР від 26 квітня 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР». На цій підставі в 1954 році було ухвалено поправку до ст.18 Конституції УРСР від 1937 року щодо включення Криму до складу України.

Вважаю, що в цьому питанні найактивнішу допомогу українським колегам надасть Міністерство юстиції РФ...

Відразу обмовлюся щодо Молотова-Ріббентропа. Є таке запитання. Вірніше, воно є у дрімучих правнуків Дзержинського з вулиці Володимирської, 33, які досі викривають ворогів територіальної цілісності України й закидають їм заклики до скасування Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом від 23 серпня 1939 року.

Доповідаю спеціально для «грицакістів»: пакт Молотова-Ріббентропа було денонсовано німецьким урядом 22 червня 1941 року, про що спеціальною нотою міністр закордонних справ фон Ріббентроп особисто повідомив радянського посла Деканозова о 3-й годині ранку за берлінським часом...

Зі свого боку, уряд СРСР повністю денонсував всі наслідки радянсько-німецьких договорів щодо Польщі 30 липня 1941 року, уклавши в Лондоні договір із генералом Сікорським, визнавши польський уряд у вигнанні й відновивши з ним дипломатичні відносини, а також оголосивши амністію всім польським громадянам.

Зовсім інша справа — Договір між СРСР і Польською Народною Республікою про Радянсько-Польський державний кордон від 16 серпня 1945 року і Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Польською Республікою від 15 лютого 1951 року про обмін ділянками державних територій.

Договір міжнародний. Дезавуюватимемо?

Ні, воно зрозуміло, що в разі розгрому нинішнього уряду хтось може розраховувати на втечу не в Ростов, а у Варшаву, і сподіватися, що польська Дефензива пригадає їхні заслуги перед Річчю Посполитою.

Не менш гостро стоїть питання з українсько-румунським кордоном. Українській розвідці поки що невідомо, що в Бухаресті вважають територіями великої Румунії не лише Молдову й Придністров'я, а й всю Трансністрію — територію від Одеси до Ізмаїла, а також Буковину зі столицею в Чернівцях.

Був у нас уже один чернівецький агент румунської Сигуранці на чолі уряду. Ледве позбулися. Прийшов уряд Гройсмана.

Ось так вдивляєшся в риси його обличчя і все намагаєшся зрозуміти: добре, нехай Моссад, але навіщо ж Сигуранца? Це дрібно для колишнього директора ринку!

З мадярами ситуація теж вкрай заплутана. Поки українське МЗС відчайдушно протистоїть вимогам Будапешта про створення угорської автономії на Закарпатті, наш рідний Мін'юст підклав дипломатам свиню. Згідно з Паризькими мирними договорами від 1947 року, зокрема з Угорщиною, були врегульовані територіальні та майнові питання між учасниками Другої світової війни (крім Німеччини). Цими угодами було остаточно узаконено в міжнародному праві входження Закарпаття до складу УРСР зі внесенням поправок до ст.18 Конституції УРСР від 1937 року. Дезавуюватимемо?

Хочу наголосити: це все не спричинить безпосереднього відторгнення українських територій, адже державний кордон затверджено нашими внутрішніми законодавчими актами. Але створить безліч проблем під час вирішення територіальних суперечок у міжнародних судах, як це відбувалося в суперечці України та Румунії навколо острова Зміїний.

І зі словами треба обережніше. Про окупаційний режим. Можуть виникнути запитання у наших «друзів» із Варшави й Бухареста: чиї землі СРСР окупував у вересні 1939 року і в липні 1940 року? Територію УРСР? Обґрунтувати в рамках міжнародного права зможемо?

У внутрішній політиці ситуація не ліпша. Доведеться скасовувати цілу серію кодифікованих законів — Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю, Житловий кодекс... Замінити є чим?

Знову ж таки, досі є чинними безліч рекомендаційних постанов Пленуму Верховного суду УРСР щодо судової практики. Через їх скасування небо на землю не впаде, але судові традиції буде грубо перервано.

Чим вся ця художня самодіяльність закінчиться? Хепі-ендом! Я просто певен цього, адже у самих казок Джанні Родарі щасливий кінець! Чого не скажеш про всіх героїв цих казок...