Про роль суду і прокуратури в постреволюційному суспільстві

Ми живемо в дивовижний ювілейний рік: рівно сто років тому сталися дві найбільші історичні події XX століття — спочатку Лютнева революція, що повалила 300-річну монархію дому Романових, а потім майже відразу — Жовтнева революція, що повалила саме уявлення про державність, право, мораль, звичаї й традиції суспільства, зануривши 1/6 частину суші в небувалу за кровопролитністю й жорстокістю Громадянську війну.

І тому особливо приємно, що наш президент абсолютно несподівано для всіх вирішив у п'ятницю, 17 березня, провести урочисте засідання, присвячене 100-річчю революції. Звісно, Петро Порошенко трохи поквапився: ось пізньої осені — в самий раз... Напевно, річ тут не у святкуванні, а в тому, що гаранту хотілося виговоритися.

У понеділок, 20 березня, глава держави знову влаштував чергове широке зібрання керівного стану і знову говорив, говорив, говорив... З ним останнім часом взагалі відбуваються дивні метаморфози. Хто б міг ще недавно подумати, що в нього вселиться дух Азарова, який почне віщати дивні речі: що не треба розгойдувати човен, що бунтівники не побудували собачої будки за своє життя... У людей пам'ять коротка, а я пригадую рівно ці ж слова у виконанні застебнутого на всі ґудзики Миколи Азарова. І ще заклик Януковича — «зупиніться!»

Але ані Порошенко, ані Янукович з Азаровим не були оригінальні: до них про будки й про човни нам роз'яснював другий «директор» нашої країни — Леонід Кучма. Як вони всі до біса стають схожі один на одного, коли їм погано! Одне обличчя…

Але промова п'ятого «завгоспа» держави на Раді регіонального розвитку 20 березня була не просто програмною, у ній він піднявся до теоретичних основ держави й права. Це був справжній момент істини. Петро Олексійович у своїй промові обрушився з різкою критикою на українське керівництво за ухвалене на РНБО рішення організувати блокаду непідконтрольних регіонів Донецької й Луганської областей. Він так прямо і заявив:

«Однак маю повернутися до теми ризиків. Все чіткіше кристалізується загроза анархії та отаманщини. Яскравим доказом тому є реальні й потенційні наслідки так званої блокади Донбасу. Її організатори показали себе як неперевершені майстри політичного піару. Вони грамотно вирахували больову точку, піймали хвилю суспільних очікувань, виявили оголений нерв. Але вони дурили суспільство, бо насправді то була не блокада ОРДЛО. Ну яка блокада, коли там дірка в кордоні з Росією в сотні кілометрів?»

Саме тому було ухвалено таке рішення:

«Борючись за повернення територій, ми могли і навіть мусили здійснювати товарний обмін з нашими заводами, тими, які змогли залишитися у правовому полі України… Блокадники добились того, створили для цього підґрунтя, щоб підприємства були захоплені, конфісковані, пограбовані. І ми не маємо жодного права приймати продукцію від підприємств, які тепер захоплені бойовиками. І саме про це — рішення РНБО. Обмежений обмін товарами може відновитися, щойно Росія та її маріонетки повернуть українським власникам і українській державі вкрадені заводи».

Президент був гранично відвертий: поки бізнес вівся нашими олігархами, ми могли й навіть зобов'язані були (?!) його вести в зоні АТО, але щойно цей бізнес перейшов у чужі руки — все! Ми більше не можемо, не маємо права, тому що «бабки» йдуть не в наші кишені! Поки скривдженим олігархам не повернуть розкуркулене в них майно — буде блокада...

І далі порція жорсткої самокритики:

«Внаслідок блокади Україна втратила останню сферу впливу на ці території. Тим, хто хоче відштовхнути і подарувати ці землі Путіну, — це абсолютно прийнятна стратегія… Удар було завдано по вітчизняній енергетиці, металургії, по бюджету, створено додаткові ризики для національної валюти».

Президент чесно й безкомпромісно визнав блокаду, узаконену рішенням РНБО, «диверсією», за яку мають відповідати мер Львова, один відомий комбат-самозванець із вигаданим прізвищем, ще один депутат-гопник і безсмертна Юлія Володимирівна, винна в усьому, що коїться у нас останні 20 років.

Тим часом Петро Порошенко сильно спрощує, вважаючи, що причина, з якої нам відмовили в мільярдній позиці МВФ, криється лише в тому, що вороги народу і агенти Кремля, які засіли в РНБО, влаштували блокаду ОРДЛО. Тому що незалежні експерти серед головних причин називають зовсім інше — корупцію, яка росте геометричними темпами. Просто МВФ втомився кидати гроші на вітер...

Сам президент лише побіжно згадав, що його щоденні телевізійні спектаклі щодо організації так званої боротьби з корупцією чомусь (!) не справляють жодного враження на глядачів як у нас в країні, так і за кордоном. У раді директорів-розпорядників МВФ засіли Станіславський із Немировичем-Данченком і не вірять! Глава держави поскаржився щодо цього:

«Віялові затримання хабарників, які ледве не щодня спричиняють потужний резонанс у ЗМІ, не викликають, однак, відчуття в суспільстві, що системна боротьба з корупцією почалася. Чому? Бо по телевізору розповідають лише про злочини, але не можуть показати покарання через відсутність, поки що, належних судових рішень».

Як все-таки точно й лаконічно вміє формулювати наш президент! «Віялові» затримання в телевізорі закінчуються не вироком суду, а відпуском затриманих за гроші. Особисто я як телеглядач бачу цю ситуацію інакше. У телевізорі нам щодня демонструють одну й ту саме картину — викрадення співробітниками правоохоронних органів заможних куркулів з метою викупу. Причому висновок, особисто для себе, я роблю один: мені демонструють нікчемність будь-якої особистості й права, якщо була дана команда посадити незважаючи ні на що.

Візьмемо випадок того ж Романа Насірова. Не маючи жодної процесуальної можливості тримати людину під вартою, НАБУ вдалося до послуг кишенькових хунвейбінів, які просто утримували підозрюваного силою, погрожуючи йому розправою, якщо він скористається своїм правом (!) і просто піде додому із залу суду. Те, що водночас коївся особливо тяжкий злочин проти авторитету органів державної влади, передбачений ст. 349 КК — захоплення представника влади як заручника (за який передбачено від 8 до 15 років позбавлення волі), — якось залишилося без коментарів. Напевно, щоб не зіпсувати картинку в телевізорі...

І висновок із цієї історії я бачу один: не май сто друзів, а май сто мільйонів — і тоді вийдеш на свободу. Інакше ніякі адвокати тобі не допоможуть... Що це, як не вимагання викупу?!

Оскільки вже Петро Олексійович вдарився в історію, вирішив вшанувати 100-річчя започаткування Центральної Ради, яке відбулося 17 березня 1917 року, то буде доречно нагадати про її безславний кінець за таких обставин.

В ніч з 24 на 25 квітня 1918 року з власної квартири в Києві невідомими особами був викрадений банкір, член фінансової комісії Центральної Ради Абрам Добрий. Замовниками злочину німецьке командування оголосило міністра внутрішніх справ Центральної Ради М. Ткаченка, військового міністра Центральної Ради полковника О. Жуковського і прем'єр-міністра українського уряду В. Голубовича.

Викрадення людини, через банк якої йшли фінансові операції окупаційних військ із Рейхсбанком, викликало обурення німецького командувача в Україні Германа фон Ейхгорна. 26 квітня він видав указ, згідно з яким всі кримінальні злочини на території України вибірково могли підлягати німецькому військово-польовому суду зі збереженням паралельної роботи української правової системи. А ще за два дні німці розігнали Раду й допомогли гетьману Скоропадському вчинити конституційний переворот...

Як з'ясувалося згодом, нальотом керував такий собі Осипов — чиновник з особливих доручень українського Міністерства внутрішніх справ, особистий секретар начальника політичного департаменту Гаєвського. Банкіра відвезли в автомобілі на вокзал і доправили до вагона, що стояв на запасній колії під охороною. Потім вагон причепили до звичайного пасажирського поїзда й відвезли до Харкова. Осипов, не приховуючи, хто він, запропонував вирішити проблему всього-на-всього за 100 тисяч: «Є одна особа, яка за гроші може ліквідувати всю цю історію. Але доведеться після сплати негайно залишити межі України».

Однак у Харкові директор місцевої в'язниці відмовився приймати Доброго «на зберігання» без ордера на арешт і відповідних супровідних документів МВС. Банкіра відвезли до «Гранд готелю» й замкнули в номері, де він підписав чек на 100 тисяч.

Практично відразу в німців виникла підозра, що Осипов — тільки виконавець, а нитки ведуть нагору — до міністра МВС Ткаченка, військового міністра Жуковського і прем'єр-міністра Голубовича, який за два дні після викрадення, виступаючи на засіданні Центральної Ради, нахабно й цинічно заявив: «Що таке є власне пан Добрий? Він, може, є підданець Німецької держави? Ні, він ні сват, ні кум, він зовсім стороння людина. І от через те, що було викрадено цю сторонню людину, яка юридично нічим не зв'язана з Німеччиною, яка не дає ніяких приводів до того, щоби зробити такої колосальної ваги наказ, наказ був виданий».

Я далекий від того, щоби проводити прямі паралелі, хоча 100 тисяч тоді — це, цілком імовірно, як 100 мільйонів за теперішнім курсом. Та й роль МВФ тоді виконував німецький уряд, який фінансував Київ через банк Абрама Доброго...

Я легко уявляю, як Луценко, Ситник або Холодницький виходять на трибуну й починають просторікати: хто такий, власне, цей пан Насіров, він нам не кум, не сват, не брат, то чи варто через нього шум піднімати? Викуп заплатив — іди гуляй...

До речі, якщо раптом нинішньому главі держави захочеться й справді боротися з корупцією, то для цього зовсім не потрібно вдаватися до «віялових» затримань. Все набагато простіше.

По-перше, щоби продемонструвати боротьбу, зовсім не обов'язково затримувати Насірова в такий ексцентричний спосіб. Достатньо було не призначати його керівником ДФС, якщо вже про закордонну нерухомість і громадянство інших країн було заздалегідь відомо.

По-друге, треба боротися не з наслідками корупції шляхом вибіркових посадок, а з її причинами та умовами виникнення. Причини масової корупції прозаїчні, як шматок господарського мила: люди не можуть вирішувати за законом свої насущні питання, тому змушені платити.

Можна виділити чотири рівні «корупційності» суспільства:

Перший — притаманний розвиненим успішним країнам, де корупція локалізована у вузькому секторі — вирішення завідомо незаконних питань за гроші.

Другий рівень — коли за гроші вирішуються питання, що лежать «на розсуді» чиновників: можу дозволити, але можу й заборонити. Гроші здатні схилити шальки терезів...

Третій рівень — коли за гроші доводиться купувати законні й обґрунтовані рішення, які мають надаватися згідно із законом за нормальної роботи держави.

І, нарешті, четвертий рівень (дно) — коли гроші платиш, але питання однаково не вирішується...

Україна бовтається на цій шкалі десь між третім і четвертим рівнем, схиляючись ближче до дна. Боротьба з корупцією починається передусім із відновлення нормальних функцій держави, з нагляду за точним і однаковим дотриманням закону всіма суб'єктами влади в публічно-правовій сфері, з нормалізації роботи судів, виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в інтересах простої трудової людини.

Для чого була влаштована показуха з нічним арештом Насірова? Щоби продемонструвати всім, які повільні й неповороткі наші суди, що служать гальмом боротьби з корупцією. НАБУ все збуджується і збуджується, а суд все гальмує і гальмує. Якби не тітушки-активісти, того й дивись, пішов би Насіров від народної відплати!

Ідея, що для особливої ​​категорії кримінальних справ потрібен особливий суд, не нова. Насправді Ситнику й Холодницькому потрібен зовсім не антикорупційний суд, а щось інше. І потяг до заочного засудження у кримінальних справах не новий.

У 30-ті роки в СРСР була встановлена ​​особлива судова система, за якою для загальнокримінальних злочинів діяли суди на загальних підставах за правилами КПК, і система «особливих нарад» для розгляду «політичних» справ про так звані шкідництво, тероризм, антидержавну діяльність тощо.

Особлива нарада — в різні роки Особлива нарада при ОДПУ, Особлива нарада при НКВС СРСР, Особлива нарада при МДБ СРСР — в СРСР із 1922 по 1953 рік — позасудовий орган, що заочно розглядав кримінальні справи. Він мав право виносити вироки про ув'язнення, заслання або вислання обвинувачених, а також про застосування інших заходів покарання. У 1941–1945 роках міг засуджувати до смертної кари.

Але особливої «популярності» у 1937 році набули «трійки» НКВС — позасудові органи кримінального переслідування, що діяли в СРСР у 1937–1938 роках за наказом НКВС №00447 від 30 липня 1937 року на рівні республіки, краю чи області. Обласна трійка складалася з начальника обласного управління НКВС, секретаря обкому і прокурора області. З серпня 1937 року по жовтень 1938 року трійками було засуджено 767 397 осіб, з них 386 798 осіб засуджено до розстрілу.

Тому йдеться про створення не повноцінного антикорупційного суду, а особливої наради при НАБУ, якщо хочете — «трійки» при НАБУ у складі Ситника, Холодницького та судді Бобровника. Але чи це добре?

Так, суди й прокуратура традиційно виконують наглядові функції у кримінальному процесі, тобто працюють «гальмом», обмежуючи невгамовну енергію слідчих органів, що вічно «збуджуються». Але в цьому і полягає їхня ключова функція — зберігати баланс між загальними інтересами держави (доцільність) і правами особистості (свобода).

Протягом останнього століття була помічена цікава закономірність. Будь-яка революція починалася зі скасування судів і прокуратури — або безпосередньо, як у 1917 році, або шляхом нівелювання функцій і приниження авторитету — як у наші дні. Все це пояснювалося тим, що «гальмівні» органи встали на шляху прогресу і реформ.

Для правильного аналізу ситуації буде доречно вдатися до аналогії. У корі головного мозку теж відбуваються одночасно процеси як збудження, так і гальмування. Якщо процеси гальмування заслабкі, то хворий живе з постійним почуттям тривожності, яке може перейти в параноїдальний психоз.

Або візьмемо автомобіль. Мотор обертає колеса, а гальма перешкоджають їх обертанню. Але будь-який водій підтвердить, що їзда без гальм смертельно небезпечна: можна зірватися на повороті або в кінці шляху в'їхати в стінку. Наприклад, для наркома НКВС Миколи Єжова, творця і натхненника «особливих трійок», їзда кримінальним кодексом без гальм закінчилася розстрільною стінкою...

Нинішні керманичі мають пам'ятати уроки минулого і розуміти просту істину: у всьому потрібен баланс. Без гальм їздити не можна, а їзда із «затиснутими» гальмівними колодками може привести до поломки.

Мені здається, що серед найвищого українського керівництва потрібно провести рішучу роз'яснювальну роботу і втовкмачити їм із застосуванням наочних історичних прикладів, що не потрібно вигадувати нові відомства з боротьби з корупцією або винаходити особливі суди — потрібно довести до ладу ті органи, які вже існують. Не буває так, що в окремо взятому спеціалізованому суді панує закон і порядок, а кругом — балаган і беззаконня. Це все сполучені посудини.

Тут головне — особистий приклад. Живіть скромно, не крадіть — і люди вам повірять. Не за словами, а за справами пізнають вас. І, заради Бога, не поспішайте спускати асфальтний каток вибіркових репресій із гальм — він потім вас же переїде. Доведено історією...