Фінансовий ринок України — причини занепаду

Наша молода держава виникла після тривалої стагнації (лат. stagnatio — нерухомість, від stagnum — стояча вода) Радянського Союзу, що виражалася в нульових темпах зростання залізобетонної, несприйнятливої до нововведень соціалістичної економіки. Ми пройшли через низку помилок українських урядів, які ігнорували економічні закони, шукали власні шляхи розвитку, і в результаті цих пошуків країна досягла економічного дна. Сьогодні всі розуміють необхідність змін, що спираються на ринкові відносини. Політики говорять про це, народ чекає на них, чиновники втілюють — з різним ступенем успішності — задуми в життя. Всі ці дії називаються реформуванням. Однак у структурі реформ є деякі методологічні невідповідності. Прикладом таких розбіжностей може служити стан фінансового ринку України.

Фінансові відносини в державі завжди характеризуються наявністю фінансових інститутів — банків і страхових компаній, присутністю державних регулюючих і контролюючих органів, купою чиновників, що там працюють, а також інфраструктурою, яка все забезпечує. Однак наявність перерахованих компонентів далеко не завжди свідчить про існування фінансового ринку. Країна, в якій ми жили до 90-х років минулого століття, — яскраве тому підтвердження.

Фінансовий ринок — це механізм, що дозволяє людям вільно продавати та купувати товари, гроші, цінні папери та інші взаємозамінні елементи з низькими операційними витратами й за ефективними цінами. Сьогодні головною особливістю фінансового ринку України можна вважати його примарність і ефемерність, а якщо сказати жорсткіше — практичну його відсутність. По суті, це фінансовий вакуум, який реформувати неможливо: на порожньому місці можна тільки створювати нове, беручи за зразок те, що існує і функціонує.

У світі фінансова система конструювалася століттями. Зрештою це призвело до формування континентальної та американської (англосаксонської) моделей існування фінансового ринку. Континентальна, або банківська система (bank based financial system) орієнтована на банківське фінансування. В цьому ми трохи схожі на європейців. Друга система — американська (market based financial system) — як орієнтир завжди використовує ринок цінних паперів та інституційних інвесторів (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди). Ця система нескінченно від нас далека.

У нашому мінливому столітті відбувається значна конвергенція (від лат. convergo — зближаю) двох моделей. Європейський, завжди високий рівень концентрації акціонерних капіталів з невеликою кількістю акціонерів змушений відмовлятися від непублічності розміщення цінних паперів і розвивати вторинний ринок, характерний для американської небанківської моделі. Значно посилюється вплив міжнародних фінансових центрів. У Лондоні, Нью-Йорку і Токіо зосереджена третина всієї світової власності, що перебуває в управлінні інституційних інвесторів, і 60% обсягу операцій валютних бірж світу. У Нью-Йорку розміщені 80% всіх активів іноземних банків, що працюють у США. Десь поруч з нами кояться грандіозні речі, але це відбувається у світі, до якого ми наразі не маємо жодного стосунку.

Фінансовий світ існує відповідно до двох представлених схем, проте наші ще вчора добрі сусіди — росіяни, повністю абстрагувавшись від світової практики, вигадали для себе третю, змішану модель існування фінансового ринку, формуючи його фрагментарно і довільно, за окремими, мало пов'язаними один з одним секторами. Україна, завжди прислухаючись до великого східного сусіда, йшла таким самим шляхом. Внаслідок цих запозичень народилося нинішнє різноманіття контролерів, навігаторів і рушіїв вітчизняного фінансового ринку, який можна умовно розділити на чотири основні сегменти: грошово-кредитний ринок, валютний ринок, фондовий (ринок цінних паперів) і ринок фінансових послуг.

Сьогодні в нашій державі є три фінансових регулятори: НБУ (Національний банк), Нацкомфінпослуг (комісія, що регулює небанківські фінансові послуги) і НКЦПФР (Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку). Найбільше повноважень сконцентровано в НБУ, котрий було обрано закордонними фінансовими донорами драйвером реформ. Зараз він серед чинних регуляторів є найбільш самодостатнім і результативним.

Провідником усіх реформ ми зобов'язані вважати законодавців — Верховну Раду, в якій давно зависли два підготовлених понад півтора року тому президентські законопроекти — №2413а і №2414а. Ці документи пропонують розділити функції контролю фінансового ринку між НБУ і НКЦПФР і, відповідно, ліквідувати Нацкомфінпослуг. Тут варто відзначити, що всі вимоги щодо скорочення на фінансовому ринку регулюючих органів ґрунтуються на Європейських директивах. Однак зникнення Нацкомфінпослуг не входить у плани не лише чиновників, котрі там працюють, а й деяких народних депутатів, що мають стосунок до страхового ринку і ринку капіталів.

Щойно в Україні встановляться європейські правила роботи й регулювання, автоматично зміниться ставлення інвесторів до нашої країни. Сьогодні для іноземного інвестора йти з грошима в Україну — як іти на війну. Саме так оцінюють закордонні вкладники власних коштів перебування на нашій території.

Можна сформулювати причини нерозвиненості та занепаду фінансового ринку нашої країни:

1. Складається враження, що цей ринок не потрібен державі, або ж інтерес до нього вторинний.

2. Відсутнє зручне і зрозуміле вітчизняному та закордонному інвесторові правове поле — це стосується законодавства, судів і податків.

3. Внутрішній інвестор відсутній, а іноземці бояться самого слова «Україна».

4. Фінансовий ринок не цікавий українським громадянам. Він не може стати, наприклад, інструментом для збереження і примноження пенсійних накопичень, що є звичайною світовою практикою. Це вже прив'язане і до пенсійної реформи.

5. У нас не лише принципово відсутній клас власників, а й будь-який звичайний міноритарій (акціонер, пакет якого не дозволяє брати участь в управлінні компанією) ніколи не зможе домогтися чіткого до себе ставлення, що неможливо на Заході.

6. У фінансових питаннях громадяни нашої країни відрізняються традиційним кричущим невіглаством, яке склалося після десятиліть ігнорування прав власника — основи західної цивілізації.

7. В Україні не закінчена приватизація, яка здатна виступити драйвером для залучення іноземних, а потім і внутрішніх інвестицій.

8. Останнє — фантомність ринку. У нас є регулюючі чиновники, біржі, продавці, інша псевдоінфраструктура, але навіть досвідчений підприємець не доб'ється зв'язної інформації про те, як усе це працює.

Працюючи по кожному із зазначених напрямів, цілком можна створити не унікальну, а звичайну структуру, що функціонує і здатна спокійно інтегруватися у світові фінансові відносини.